Розділ 4

Діган

– Батьку, а можна запросити принца на свято мого першого обороту? – запитую я тата.

– Король Сарсет ще не повернувся, а без його дозволу принца не випустять із вольєра. Тим більше після його втечі.

– А ми можемо відкласти обряд?

Батько, примружившись, дивиться на мене.

– Ти ж уже обертався, сину?

Я не можу брехати батькові та зніяковіло киваю.

– У нас із принцом відкрився ментальний зв’язок, і він здогадався, що мій дракон уже готовий з’явитися. Я спробував обернутися й  у мене вийшло! Ти не ображаєшся на мене, батьку?

– За що, Дігане? – дивується він.

– За те, що я не при тобі обернувся вперше.

Батько глибоко зітхає і, поклавши руку мені на плече, усміхнено дивиться мені просто в очі.

– Принаймні, я тепер зможу спокійно кинути тебе зі скелі, не побоюючись, що ти не зможеш набути звіриної форми. А тепер розкажи докладніше про ваш із принцом ментальний зв’язок. Ти відчуваєш його емоції та думки?

– Я «чую» його й можу з ним «розмовляти» подумки, як і ми з тобою! – збуджено розповідаю батькові.

– Дивно, ментальний зв’язок між не членами зграї – це велика рідкість, – задумливо каже батько.

– Ми з Грегом друзі! – гордо заявляю я.

– Ніколи не вимовляй цього при королі Сарсеті, синку! І взагалі поменше про це базікай. Навіть подумки. А про ваш із принцом ментальний зв’язок я зобов’язаний доповісти королю, коли він повернеться.

– І тоді ти попросиш його відпустити принца на мій обряд посвячення в дракони?

– Я спробую, але сумніваюся, що король дозволить. Щонайменше має закінчитися покарання принца за втечу.

– Я почекаю!

– Добре, відкладемо свято поки що. І будь обережний із ментальним зв’язком.

Грег

Прокидаюся вранці й не відчуваю ніякого болю! Кілька разів розпрямляю і згинаю крило, щоби переконатися, що з ним усе гаразд. Від радості я задоволено бурчу, але тут же згадую, що вчора, коли Діган зламав мені крило, пішла кров, і якщо мій доглядач побачить її на підлозі вольєра, буде багато непотрібних запитань. До того ж він мене напевно на виворіт виверне, щоби переконатися, що зі мною все гаразд. Оглядаю підлогу вольєра, але не знаходжу жодних слідів крові.

Напевно, Діган усе прибрав…

– Привіт, Грегу, дивлюся, у тебе настрій сьогодні кращий, ніж учора. Ти все з’їв? Молодець! Я приніс тобі свіже м’ясо, – радісно каже Карігал, а мене, тільки-но я побачив шматки свіжої м’яса з кров’ю, починає нудити. Розставляю крила й задкую в глиб вольєра, злобно гарчачи на доглядача.

– Я тебе не розумію, Грегу! Чим ти знову не задоволений?

Як йому пояснити, що мені набридло сире м’ясо, і я хочу різноманітності? Намагаюся нашкрябати кігтем на піску: «Хочу сир і яблука!» 

На що доглядач здивовано підіймає брови:

– Ти вмієш писати???

Закочую очі. Нас із Діганом уже два роки вчать читати, писати й рахувати, а також основ палацового етикету та інших премудрощів, і якщо друг уже все це вміє, то чому я не міг за цей час навчитися??? Я ж не тупий!!! Тим паче, що драконята раніше дорослішають і випереджають за розвитком людських дітей.

Карігал ще раз дивиться на те, що я написав.

– Тобто ти хочеш сиру і яблук на сніданок???

Радісно киваю головою і схвально бурчу. Нарешті хоч хтось почав мене розуміти!

Карігал іде, залишивши миску із сирим м’ясом у вольєрі. А я зітхаю. Це означає, що він не впевнений, що зможе мені добути стільки сиру і яблук, щоб мене нагодувати. Але я все-таки на це сподіваюся, але через деякий час замість Карігала з’являється батько. Добре, що вчора ми з Діганом виправили моє крило!

Король Сарсет підходить до решітки вольєра й несхвально дивиться на миску, доверху наповнену м’ясом, до якого я не доторкнувся.

– Голодування вирішив влаштувати, гаденя?

Я тихенько скиглю та приймаю позу підпорядкування – лягаю, притиснувши голову й шию до землі та розкинувши крила.

– Скажи спасибі, що тобі пайку не урізали в покарання за твою чергову втечу! – гарчить на мене батько, і я починаю тремтіти. Мене якось посадили на три дні на одну воду. Для драконеняти це суттєве покарання. Організм дракона потребує посиленого харчування. І я більше не хочу повтору такого. Підповзаю до миски та висунувши свого роздвоєного язика злизую шматочок м’яса. Проковтнувши його, намагаюся вильнути кінчиком хвоста, щоби підлизатися до батька. Але бачу, як його від цього перекошує, і завмираю.

– За втечу будеш покараний – місяць проведеш під замком у своєму вольєрі. Якщо подібне повториться – вирушиш у карцер. Усе зрозумів?

Я киваю головою, показуючи, що зрозумів. І сподіваюся, що візит батька на цьому й закінчиться.

– Карігал сказав, що ти вже вмієш писати…

Я знову киваю головою у відповідь.

– Добре, поговоримо про це, коли закінчиться твоє покарання.

Батько йде, а я радію, що легко відбувся. І хоч сиру і яблук мені поки що не бачити, але хоч м’ясо не скоротили…