Розділ 3

Грег

Мій доглядач завжди був уважний до мого стану. Тому, коли ввечері він приходить перевірити мене, я щосили намагаюся приховати свою травму. Я розумію, якщо він помітить, що моє крило пошкоджене, то негайно доповість про це батькові, і на мене чекає додаткове покарання.

Карігал підходить ближче, і я намагаюся не видати, що відчуваю сильний біль. Він уважно оглядає мене, як робить це щодня. Але я розставляю крила й голосно шиплю, не бажаючи підпускати його до себе. Карігал не дуже дивується такій моїй поведінці, бо коли я не в настрої, то завжди шиплю і клацаю щелепами, нагадуючи всім, що я, хоч і маленький, але дракон.

– Принце, ти знову починаєш, – ображається на мене Карігал. – Мені всього лише треба тебе оглянути, а ти поводишся неналежно!

Мені соромно за мою поведінку, доглядач завжди був добрий до мене, і я, схиливши голову, підходжу до нього. Намагаючись не видати сильного болю, який мучить мене, дозволяю йому себе оглянути, сподіваючись, що він не обмацуватиме кістки крила.

– Ну, і навіщо було на мене шипіти? – заспокоївшись, вимовляє мені доглядач. – Будь ласка, не влаштовуй більше таких сцен. Ти ж добре знаєш, що король не любить такої поведінки. І якщо таке повторюватиметься, я змушений буду йому повідомити. Ти мене зрозумів?

Я киваю, і стежу за тим, як він йде. Поки що мені вдалося приховати мою травму від усіх. Сподіваюся, Діган усе ж таки прийде сьогодні. Я розумію, що вмовити друга буде складно, але більше мені звернутися ні до кого. А Діган прекрасно знає, що батько мені влаштує прочухана, якщо дізнається про мою травму, отриману через власну дурість і необережність.

Щойно Карігал іде, майже миттєво з’являється Діган. Найімовірніше, він вичікував, поки доглядач піде.

– Тримай, ось, я тобі приніс шматочок пирога з ягодами. Тобі ж такого не дають?

Я мотаю головою й з задоволенням жую пиріг, який Діган поклав мені прямо в пащу. Проковтнувши ласощі, я задоволено муркочу, а друг із мене сміється.

– Смачно?

«Ага!»

– А що в тебе на обід?

«Як завжди, сире м’ясо. Будеш? Обертайся, погодуємо твого дракона!»

Діган приймає звірину форму, а я підпихаю миску з м’ясом до решіток вольєра, щоб друг зміг дістати їжу. У нього на крилах уже є пазури, і я із заздрістю дивлюся на нього. Потім зітхаю і теж з’їдаю кілька шматочків м’яса.

«Ти майже нічого не їси. Тільки не кажи, що ти пирогом наївся. Крило болить?»

«Угу. Допоможеш мені?»

«М’ясо з’їсти?» – сміється Діган.

«Ні, крило виправити».

«Але як?»

«Обернися».

Діган знову набуває людського вигляду, і я показую йому своє крило.

«Бачиш, ось ця кістка зрослася неправильно. Треба, щоб ти її зламав і з’єднав кістки рівно».

– Ні, Грегу, я не можу!

«Якщо це не зробити, батько мене покарає!»

– Але це ж дуже боляче!!!

«Боляче буде мені, а не тобі, Дігане. І то, не довго. Усе дуже швидко зростеться і більше не болітиме. Драконяча регенерація з усім упорається. Якщо зараз швиденько зробити, до ранку вже все загоїться! Треба зробити це зараз, поки ніхто не помітив!»

Діган

Учора я вперше обернувся! Коли в мене з’явився ментальний зв’язок із принцом, той одразу здогадався, що мій дракон уже готовий до обороту. Я не став чекати й тут же спробував. 

Очманіти! У мене вийшло! Я тепер зможу літати. Бачу, як Грег із заздрістю дивиться на мене. Принц ще не обертається, але він від народження драконятко, та ми з однолітками завжди заздрили його вмінню літати. А він заздрив нам… 

Король Сарсет, його батько, дуже суворий до нього, і життя спадкоємного принца далеко не цукор, а тим паче зараз, поки він не почав обертатися. Його навіть не пускають до палацу! Крім тих рідкісних випадків, коли король викликає сина до себе. Здебільшого, тільки для того, щоби повідомити про своє невдоволення поведінкою принца. Я знаю, що Грег ненавидить свого батька. Мені важко цього зрозуміти, бо в нас із татом зовсім інші стосунки. Так, він теж суворий, але я знаю, що він мене любить, і не приховує цього. А король Сарсет… даже якщо він і має якісь почуття до сина, то не демонструє їх. Ніколи.

Принц попросив мене зламати йому крило. Я відмовляюся, напевно ніколи не зможу зважитися на таке! Але я знаю, що король його покарає, якщо дізнається про травму. Або вб’є мене, якщо я допоможу принцу… Що мені робити?? Грег із тугою дивиться на мене, розуміючи, що я не зможу це зробити, але я наважуюся.

– Добре. Що я маю робити?

«Я просуну крило між прутами. Ти зламаєш його й потримаєш, поки регенерація не з’єднає уламки. Треба буде потримати не дуже довго, за пів години кістки зростуться», – впевнено каже принц, і мені залишається тільки йому повірити. Якщо щось піде не так, король Сарсет стратить не тільки мене, а й мого батька. А можливо і всіх родичів до п’ятого коліна.

Грег просовує крило між прутами, і я, важко зітхнувши, беру його руками й ламаю. Я думав, це буде набагато складніше зробити, але кістки драконча ще досить м’які й легко піддаються. Лунає хрускіт, принц зойкає і з пошкодженої перетинки починає текти кров. Тремтячими руками я з’єдную уламки й міцно тримаю так, не дозволяючи їм зміщуватися.

Грег скиглить, хоч і намагається з усіх сил стримуватися. Але драконяча регенерація працює відмінно, і кров швидко зупиняється. Менше ніж за пів години принц перестає скиглити й заспокоюється. Мені здалося навіть, що він задрімав!

Весь цей час, поки триває регенерація, ми не розмовляли, а зараз я не хочу будити принца. Переконавшись, що кістки зрослися і зрослися правильно, я відпускаю крило й засовую його у вольєр. Судячи з того, що Грег уві сні підібрав крило, притиснув його до тіла й більше не скиглить, у нас усе вийшло! Тільки зараз я помітив, що спітнів, і краплі поту стікають по моєму обличчю.

Досі не можу повірити, що я на це зважився! Пишаюся собою і радію за друга. Сподіваюся, ніхто ніколи не дізнається про те, що ми щойно провернули.