Розділ 2

Грег

Уранці, коли прийшов мій доглядач зі сніданком, я вдав, що ще сплю, хоча всю ніч не зімкнув очей, чекаючи на батька. Виявивши недоїдену вечерю, Карігал несхвально похитав головою і зітхнув. Сподіваюся, він не поскаржиться батькові.

Карігал відчиняє двері мого вольєра і ставить миску з їжею біля мене. Продовжую вдавати, що сплю, але мій шлунок зрадницьки бурчить, і мені доводиться прикидатися, що я щойно прокинувся.

– Доброго ранку, принце, – вітає мене мій доглядач, побачивши, що я розплющив очі.

Намагаючись не показувати, як мені боляче, розпахую обидва крила й не поспішаючи шкандибаю до миски. Удаю, що починаю їсти, і Карігал, заспокоївшись, іде.

Але до сніданку я навіть не доторкнувся, бо крило болить так, що я вже не можу стримуватися і скиглю майже безперервно. Діган не прийшов мене провідати, напевно, готується до урочистості з приводу його першого обороту. Зрештою, змучений постійним болем, я чи то засинаю, чи то впадаю в безпам’ятство.

– Грегу! Прокинься, синку! З тобою все гаразд? – я чую голос матері й підіймаю голову. Сонце вже високо, судячи з усього, уже скоро обід.

«Мамо, що ти тут робиш?» – дивуюся я, побачивши її. Зазвичай ні вона, ні батько не відвідують мене в моєму «домі».

– Як ти, синку? Я принесла тобі сир. Твій улюблений.

«Батько дозволив?» – дивуюся я.

– Батько досі не повернувся з Імперії. І він ще не знає, що ти знову втікав…

«Ти не розповіси йому?» – запитую матір, не особливо сподіваючись на ствердну відповідь.

– Ти ж добре розумієш, Грегу, приховувати щось від Сарсета – це погана ідея… мені доведеться йому розповісти. Я впевнена, що йому в будь-якому разі все повідомлять…

Образа стискає моє горло. Мама завжди на боці батька й беззаперечно виконує його накази. Та ніколи не втручається в моє виховання. Батько впевнений, що жінка не повинна брати участь у вирощуванні спадкового принца, майбутнього золотого дракона.

Попри те, що в палаці повно народу й  у мене є обидва батьки, на відміну від того ж Дігана, якого вирощує тільки тато, я почуваюся самотнім. Мені нема з ким поділитися моїми радощами, а неприємностями тим паче.

Батько вимагає, щоб у палаці всі, завжди та в усьому дотримувалися етикету. Але незграбне драконятко ніяк не вписується в його розуміння ідеальної картини палацу.

Я нічого не відповідаю матері, і вона йде, залишивши мені шматочок мого улюбленого смаколика – козячого сиру. Це все, що вона може собі дозволити, щоби проявити свою материнську любов.

Після її відходу я лежу, втупившись у цей маленький шматочок материнської турботи й любові, і мрію про той день, коли зможу вирватися із цих стін і знайти справжню свободу. Я сподіваюся, що коли-небудь настане час, і я зможу бути самим собою, без страху перед покаранням і без необхідності прикидатися.

Зітхаю і по маленькому шматочку відщипую пазурами такі рідкісні для мене ласощі. Батько впевнений, що крім сирого м’яса мені більше нічого не потрібно. І сир, фрукти та інша людська їжа мені дістаються дуже рідко, коли хто-небудь, як мама, приносять мені щось смачненьке. А Діган навіть іноді приносить мені цукерки! Шкода, що я не зможу бути присутнім на святі його першого оберту. Але ж я його бачив! Заспокоюю себе й пишаюся, що став свідком дорослішання друга.

До мого першого обороту ще не менше ніж рік. Спочатку в мене має відбутися чергове линяння, після якого моя луска стане достатньо міцною. І мої крила стануть схожими на крила дорослого дракона. Вони стануть довшими, міцнішими й на них з’являться пазурі. І я зможу літати як справжній дракон, а не тільки планувати або перелітати на невеликі відстані, швидко-швидко махаючи своїми невеликими крильцями як метелик.

Я злюся на себе й на свою безпорадність. Я поспішив. Не треба було зриватися до чергової линьки. Моя втеча із самого початку була приречена на провал. Тільки зараз я це розумію. Тоді ж, я просто піддався емоціям і зробив помилку. Але я засвоїв урок і більше не допущу нічого подібного. Я поспішив і програв. Надалі буду обережнішим.

Більше я не буду поспішати. Мені треба зміцніти й подорослішати. А коли прийде час, і я буду готовий, то втечу із цього моторошного місця – мого рідного дому.