Розділ 16

Тея

Ми з Ратаною в супроводі посиленої охорони вирушаємо до Східної резиденції Правителя Озерного Краю. Лікар, якого батько нав’язав мені, прибуде на місце сам. Йому нема чого труситися з нами в екіпажі, долетіти туди можна за пів дня. А в мене є майже дві доби, щоби придумати план.

Я напружено думаю всю дорогу й перебираю варіанти, не помічаючи нічого довкола. Ратана охає та ахає, і постійно відвертає мене від роздумів. Подруга вперше вирушила зі мною до нашої резиденції, і ще ніколи не бачила гір.

Дорога проходить паралельно Чорті й, так само як, і бурхлива річка, звивається і петляє, і до кінця першого дня шляху, я виглядаю, за її словами, як зіпсований іссіміор. На секунду уявивши собі це видовище, я одразу прямую до найближчих кущів, щоби попрощатися з обідом. Ратана підозріло дивиться на мене, але мовчить.

– Це петляння дороги мене втомило. Мене захитало! – сміюся я і сподіваюся, що подруга не здогадалася про справжню причину мого нездужання.

Всю ніч і весь наступний день я думаю тільки про те, що треба приховати від лікаря мій стан, а для цього мені треба всіма силами уникнути обороту. От тільки линяння в людській іпостасі не можливо!

Мені на думку нічого не спадає, відмовлятися від обороту в мене вийде день, від сили – два, а після цього стане вже надто підозріло. Отже, за ці два дні мені треба продумати та організувати втечу. Тепер ідея взяти із собою подругу вже не здається мені такою гарною. Я або маю присвятити Ратану у свої плани, або ховатися ще й від неї.

У мене, поки що, є час подумати. До того ж треба вирішити, що робити після втечі.

Барт

Щоночі я думаю про Тею і проклинаю себе останніми словами. Те, як я вчинив із нею… Це було безглуздо й безвідповідально. Я піддався своїм бажанням, не замислюючись про можливі наслідки для неї та для нашої дитини, якщо Тея вагітна. А ймовірність цього дуже висока, адже ми – Істинна Пара! А ще я зрозумів, що наша дитина, крім того, що народиться бастардом, буде ще й золотим драконом, отже, практично є власністю Рода. За міждержавною угодою золоті дракони – члени Королівського Роду, де б вони не знаходилися, мають бути повернені до Диких Земель на першу вимогу. Саме тому мені не було сенсу тікати з Теєю до Озерного Краю.

Я розумію що маю, якщо не виправити, то, хоча б, пом’якшити наслідки своєї безвідповідальності. Мені треба знайти Тею, і спробувати все це пояснити їй, але для цього необхідно вибратися на волю. У тому, що я вважаюся мертвим, є свій плюс – король Ердан не шукатиме мене. Він виконав свій обов’язок перед королівством – позбувся бастарда, отже, якщо мені вдасться втекти, у мене з’явиться шанс на нове життя.

Але найменше мене турбує моє майбутнє. Я повинен переконатися, що Тея не вагітна, а якщо це сталося, доведеться розв’язати цю проблему. Своїй дитині я не бажаю такого життя, як у мене.

Ричу на себе, раніше треба було думати! Але, що зроблено, те зроблено, і зараз треба позбавитися можливих наслідків.

Я намагаюся не думати, як Тея сприйме моє рішення. Швидше за все, вона ніколи мені цього не пробачить. Але так буде найкраще. І для неї, і для дитини. А потім… я вирішу і свою проблему…

Ердан

Іноді настають моменти, коли я шкодую, що належу до Королівського Роду. Наприклад, як зараз. Був би я простим королівським підданим, то взяв би на службі відгули та не виходив із нашої з Ксі спальні щонайменше тиждень! Але я – глава держави й мені довелося ще до настання сутінків залишити кохану та зайнятися державними справами.

Я переглянув і підписав безліч папірців, які накопичилися за час моєї відсутності, поки не натрапив на звіт служби виконання покарань. Звичайна рутина: прибуло, убуло, природна смерть, убиті за спробою втечі.

Що? Маячня якась… Перечитую ще раз, і ще… Ні, це неможливо…

«Засудженого за дезертирство трибуналом гарнізону 14-го блокпоста, колишнього кадета Барта було вбито за спробою втечі в районі 49-ї позначки Північної дороги».

– Дігане! – гаркаю я так, що до кабінету вриваються мої охоронці. Переконавшись, що моєму життю нічого не загрожує і, отримавши кілька зуботичин, вартові завзято пішли та на їхнє місце ввалився наставник.

– Що трапилося?? Чого кричиш так, що молодняк із переляку на плац попадав? – гарчить Діган, який не любить, коли я поводжуся не стримано.

– Барт… Ось… – І простягаю йому рапорт.

– Спокійно Ердане, із цим треба розібратися.

– Я вилітаю негайно!!

– Куди?

– Еее… – я замислююсь. Справді, куди? Не подобається мені все це, але питання Дігана мене трохи охолодило. Мені ще добу треба побути поруч зі своєю Істинною, щоб відновитись, а поки що можна відвідати офіс служби виконання покарань та отримати повний звіт про інцидент. Хоча, згадую теку зі «справою» про дезертирство, і мене щось беруть сумніви, що він існує.

– Побудь із Ксі, а я вирушу в контору, яка надіслала цю писульку.

– І вичави з них всю інформацію, яку тільки можливо! Усі подробиці, імена та адреси конвоїрів. Усіх!!

– Само собою! – гаркає Діган і швидким кроком виходить із мого кабінету. Дивлюсь услід своєму наставнику. Йому я можу довіряти завжди…