Розділ 14

Барт

Ми летимо вже кілька годин. Усю дорогу йде дощ. Ця огидна погода якнайкраще відповідає моєму душевному стану: похмуро й холодно… і навколо, і всередині.

Одне радує: доки я лечу в лапах дракона – на мене не капає! Сміюся, але це вже нервове. Дощ допоміг і при «приземленні» – нас просто скинули в багнюку, і це пом’якшило удар. Я змерз, але і в цьому є своя принадність – болю я не відчуваю. Та й думки мої десь далеко звідси. Я зараз не в холодній калюжі, а на березі Чорти, поряд із моїми друзями та коханою.

«Колишніми друзями», – поправляю себе. Тепер я не маю друзів. Я дезертир. А кохана… Пробач, Тею, у нас не було жодного шансу, а тепер і поготів.

– Гей, новенький, як тебе там? – лунає голос над моєю головою, і я повертаюся з небес на землю вдруге.

– Барт…

– Так ось, забудь! Барта більше немає. Офіційно його було вбито під час спроби втечі.

Приголомшений цією новиною, я нічого не можу відповісти.

– Але я сьогодні добрий, тому можеш вибрати собі ім’я. До речі, я комендант цієї ділянки. А для тебе – Бог.

– Гріт, – автоматично відповідаю я, не замислюючись.

Барт убитий під час спроби втечі?? Браво! Геніально, королю Ердане! Ось і розв’язання питання! Як же Ердан таки схожий на батька! Тільки зараз я все зрозумів… Продумано, чітко, гарно.

Знайшов втікача за допомогою ментального зв’язку. Зіграв дбайливого, майже готового визнати, брата, я навіть купився, повірив у щирість короля!

«Все буде добре. Потерпи. Головне – не балакай зайвого…» – ось для чого ця вся вистава потрібна була: щоб не балакав чого не слід, і сам добровільно сон-траву випив і свого дракона приспав.

А далі «випадково» попався свідомий начальник гарнізону, який раптом вирішив полегшити життя столичним чиновникам. Ха! Мало йому своєї роботи? Ще для проїжджого дезертира суд скликати!

Потім, знову ж таки «випадково» передали в інший конвой, оформивши смерть під час втечі. І все. Барта більше немає. Золотий дракон спить, проблему бастарда вирішено. Добре ім’я короля Грега нічим не забруднено. Імідж держави не постраждав!

Щиро захоплююсь винахідливістю та розумом короля Ердана! Так, багатоходовочка! А що ти хотів, бастарде? Щоб тебе в сім’ю ввели? Регочу над своєю наївністю не тільки подумки, а і вголос уже заливаюсь сміхом.

Комендант дивиться на мене з подивом:

– Ти там розумом рушив від страху чи що?

Згадую слова Ердана і продовжую сміятися:

«Ми терміново вилітаємо, виконуй усі розпорядження охорони. Їм наказано доставити тебе до столиці цілим і неушкодженим. До зустрічі».

Спочатку трибунал у гарнізоні, нишком, потім смерть дорогою. Красаво, Ердане! Схиляюся перед твоєю винахідливістю, мій королю!

А може дійсно, краще нехай вб’ють при спробі втечі?? Це краще, ніж тягнути жалюгідне існування каторжника.

І я майже наважуюсь…

Грег

– Навіщо ти мене викликав, Гріте? Сподіваюся, є новини про Барта? – Я переживаю за сина, але зараз не найкращий момент, щоб відвертати мене через дрібниці. Наші стосунки з Айрін дуже напружені, і мені зараз не бажано надовго відлучатися від своєї Істинної Пари.

– Так, до школи надійшов офіційний лист: Барт дезертував. Його зловили та засудили до довічної каторги.

– Що? Барт – дезертир? Та я своїми руками згорну шию цьому гаденятові! Де він зараз?? – гарчу і стискаю кулаки. Така ганьба!! Мій син – золотий дракон – боягузливо втік з армії! Від такої ганьби вже ніколи не відмитися. Порівняно із цим, визнання позашлюбного сина – скиглення драконя. – Вб’ю гада!

– Ти спізнився, Грегу, Барта вбито при спробі втечі, дорогою до місця відбування покарання.

Мої руки безсило падають і кулаки розтискаються. Барт мертвий… Я не можу в це повірити. Як і в те, що він дезертував. Хлопчику подобалася служба, і він робив успіхи… Але чому? Як? Хто винен??

– Як він міг? Гаденя!! Така ганьба! – вию, не маючи сили стриматися.

– А може, Грег, саме ганьби він і намагався уникнути? Твоєї ганьби. Швидше за все, у нього почалося линяння, і він втік, щоби приховати свою золоту луску. За дезертирство належить каторга, де йому буде забезпечено довічне приймання сон-трави. Він врятував тебе, Грегу… Тепер над тобою не висить загроза викриття та розплати за твої пригоди. Радій…

Останні слова Гріт вимовляє ледве чутно, а я помічаю сльози на очах старого вояка. Колись Гріт був моїм наставником. І тільки йому я зважився довірити таємницю походження Барта. Та мої… Пригоди…

– Ти думаєш, хлопчик не виніс ганьби та вирішив за краще померти… загинути, при спробі до втечі, невідомим дезертиром?

– Ти ж не хотів, щоб хтось дізнався про бастарда! Радій, твоя таємниця збережеться! А я подаю у відставку. Маю право, за вислугою років. Прощавай Грег. Більше нас нічого не пов’язує, ніколи більше не з’являйся на моєму порозі.

Я гарчу і вибігаю з дому свого старого наставника. Обертаюся і злітаю в небо. Набираю висоту… Найбільше мені хочеться зараз скласти крила і впасти вниз на гостре каміння, якого так багато на березі Чорти. Барт, мій хлопчик, мій син… тільки зараз, коли я втратив тебе, зрозумів, як любив і пишався тобою. Десь підсвідомо я вже вирішив, що визнаю тебе, але до останнього моменту це відтягував. Й ось результат, я запізнився…