Розділ 8

Тея

Після розмови з батьком я буквально підстрибуючи біжу до себе, викликавши здивування охорони не властивою мені поведінкою. Усі звикли, що я поводжуся, як належить спадкоємиці. Завжди й скрізь. Такою була наша угода з батьком. І тільки в нашій Східній резиденції я можу розслабитися і не дотримуватись усіх правил етикету. Не дивно, що мене завжди, як магнітом, тягне туди! Тим більше після знайомства з Бартом.

Барт… Коханий! Я сподіваюся ми скоро побачимося!

А незабаром у мене почнеться линяння, і я стану повнолітньою, і після цього зроблю все, щоб наша Істинність ініціалізувалася!

Після легкого обіду, ми з батьком та охороною вилітаємо в Дикі Землі. Наш багаж уже відправили до палацу короля Ердана, і ми летимо без нічого. Тут не так уже й далеко, тому зупинки дорогою не плануються. Ось тільки… мені трохи погано. Може, це линяння наближається? Я так і сказала батькові, коли він помітив мій стан, і ми приземлилися трохи відпочити.

Тато заспокоївся і навіть зрадів, бо йому, як і мені, уже давно не терпиться дізнатися, якого кольору буде моя луска! Ми з ним часто балакали й жартували із цього приводу, надто різні забарвлення в моїх батьків: у батька темно-синя луска, з гребенем сталевого відтінку, а в матері було рівномірно червоне забарвлення. І луска, і гребінь.

Батько завжди сміється, що я буду фіолетового кольору! А мені не до сміху, фіолетовий буває різної насиченості, і я можу виявитися світло-бузковою, майже рожевою. Саме такого забарвлення моя двоюрідна сестра. І це виглядає жахливо! Вона соромиться обертатися за свідками та літає лише ночами.

Тож питання мого забарвлення завжди було актуальним. Завжди… але не зараз. Тому що, здається, я знаю причину мого нездужання.

Я вагітна.

Барт

Як тільки король Ердан і принц Раян відлетіли, мене зв’язали й запхали в закритий екіпаж. І де тільки вони цей мотлох знайшли? Ми весь день тягнемося розбитою дорогою, і мене добряче трясе. До моїх синців, залишених черевиками товаришів по службі, додалися нові, і до кінця дня я насилу тримаю себе у свідомості.

На ночівлю зупиняємось у лісі. Мене садять разом з усіма біля багаття. Вночі досить холодно, і я щиро дякую за цю люб’язність.

Після вечері, якою, само собою, зі мною не поділилися, десятник поставив запитання, яке, схоже, мучило всіх присутніх:

– Ось розкажи нам, Барте, чому ти все-таки втік? Тебе ж ніхто не кривдив! У нас із цим суворо, сам бачив. А те, що тебе трохи побили, то за це навіть просити вибачення не будемо. Заслужив.

Я і не сперечаюся, що є, то є. Мовчу.

– То чому ти втік, га?

– Це особисте. Я не можу розповісти.

– Через дівчисько, мабуть? Ех, молодість… Ти ж знаєш, що належить за дезертирство?!

Подумки вию, мої кишки викручує, коли я чую це слово! Але вголос вимовляю тільки:

– Я збирався повернутися… – говорю і замислююсь. Повернутись, але не на службу…

Обводжу всіх поглядом, розуміючи, що від мене чекають пояснень, але нічого путнього я все одно не можу розповісти. Тому тільки прикриваю очі, щоб не бачити зневаги на їхніх обличчях та опускаю голову.

Я дезертир, мені нема виправдання.

Хлопці ще деякий час сидять мовчки довкола, потім усі, окрім вартового, розходяться спати. Я дуже хочу їсти й пити, але просити не буду. Знаю, що не заслужив, тому шматок хліба та сир зранку виявились для мене сюрпризом. Я швидко все з’їв і не проти був би отримати добавки, але це вже було б занадто.

І на тому дякую!

Шукаю очима десятника, щоби покликати та подякувати, але він сам підходить до мене і простягає пляшку з якимсь напоєм. Це вочевидь не вода. Запитливо дивлюся на нього.

– Випий, це сон-трава для твого дракона. Якщо вип’єш, ми не будемо тебе зв’язувати.

Скиглю, але розумію, що зараз це для мене найкращий варіант. Випиваю одним махом і отримую за послух шматок смаженого м’яса, мабуть, залишилося від вечері.

– Дякую! – щиро говорю я.

Мене знову вантажать до екіпажу, і ми продовжуємо шлях.

Ердан

Щойно зайшовши до мого кабінету, Ізир падає на коліна,

– Вибачте мені, мій королю. Я винен! – У нас з Ізиром дружні стосунки. Навіть за сторонніх ми спілкуємося досить неформально, і така його поведінка мене лякає.

– Що трапилося??

Слідом за Ізиром з’являється стурбований Раян

– Ердане! Прибули гвардійці, які супроводжували Барта.

– Добре, помісти його в підземелля, вибери камеру на свій смак, я потім поговорю з ним.

– Ти не зрозумів, Барта з ними немає, вони повернулися самі.

– Що? Де Барт? Втік?? Ізире, твої хлопці не впоралися??

– Він не втік. Дорогою конвой зупинився на ночівлю на 14-му блокпості, і начальник гарнізону сказав їм, що відповідно до Статуту має право провести трибунал на місці та немає сенсу тягнути дезертира до столиці. Він наказав залишити його в гарнізоні та повернутися до палацу! – повідомляє Ізир.