Розділ 5

Тея

Щойно ми приземлилися в нашій резиденції, я заявила своїй охороні, що втомилася і хочу спати. Попросивши мене не турбувати, звичним маршрутом збігаю з дому: вислизаю у вікно й через садову хвіртку виходжу за територію.

Відійшовши трохи далі, обертаюся і лечу до Чорти. Перелітаю річку трохи вище за водоспад і приймаю людську подобу. Майже біжу до містечка, де зазвичай у вихідні проводять час кадети військової школи.

Сподіваючись зустріти когось із друзів Барта, заходжу до кондитерської, бо до місцевого пабу учням військової школи ходити суворо забороняється, і всі дівчата міста відвідують цей миленький заклад, щоб не тільки поїсти чогось смачненького, але, як і я, зустрітися з молодими військовими.

Мені пощастило, що не довелося чекати чи розпитувати, бо тільки-но увійшовши до приміщення, першим, кого я побачила виявився найкращий друг Барта – Дарат.

– О, Тею! Я чекав тебе! – радісно вітає мене Дарат.

– Чекав? Навіщо? Де Барт?

– Він на стажуванні, у столиці королівства. Просив тобі передати це, – Дарат збентежено простягає мені невеликий гаманець. – Це все його заощадження. Він не зможе повернутися до школи, після стажування його одразу відправлять на постійне місце служби. Ось адреса його наставника. Барт просив повідомити через нього, якщо… якщо виникнуть проблеми зі здоров’ям.

Дарат червоніє як дівчисько, і я розумію, що Барт розповів йому, що між нами сталося в останню зустріч. Я спочатку злюся, потім теж червонію, але потім розумію, що Барт зробив усе можливе, щоб між нами зберігся хоч якийсь зв’язок. А Дарат… Він нікому нічого не розповість.

Барт

Лечу до озера. У мене є план, як хоча б ненадовго заплутати сліди. Хоч мої товариші по службі сміялися, що по лусці, що обсипається з мене, можна знайти дорогу, але я вирішив саме цим і скористатися!

Долітаю до озера, але не пірнаю одразу в прохолодну воду, хоч бачать Боги, як мені цього хочеться! Моя шкіра на оголених ділянках горить вогнем, а в польоті луска відокремлюється дуже болісно. Мене мучить не тільки сильний свербіж, а й досить відчутний біль, коли лусочки випадають через рух шкіри над м’язами, що працюють у польоті.

Скрегочучи зубами, я пролітаю озеро й лечу в бік найближчих гір. Час від часу знижуюсь і обтрушуюсь, щоб залишити «підказку», на випадок якщо мене шукатимуть. Через деякий час, переконавшись, що чітко видно напрям, у якому я нібито полетів, повертаюся до озера тією самою дорогою, підсипаючи дорогою ще «розпізнавальних знаків».

Підлетівши до озера, не пригальмовуючи пірнаю в прохолодну воду. Богиня Гір! Приголомшливе почуття! Холодна вода остуджує запалену шкіру та знімає біль. Так би й лежав на дні озера цілу ніч. Але я розумію, що не можна втрачати жодної хвилини. Виринаю і прямую до Лабіринту Смертників. Мені треба до світанку відлетіти якнайдалі та знайти притулок на день. Облізлий дракон приверне до себе надмірну увагу, тому що в стані линяння зазвичай ніхто не літає. А коли мене в розшук оголосять, то кожен, хто зустрів мене, напевно, потім розкаже, у якому напрямку я полетів. Не хочу думати про те, що на мене чекає, якщо знайдуть. Адже тепер я дезертир…

Ердан

– Раяне! – стукаю в покої брата, представляючи вже в якому він буде сказові. Сам би прибив будь-кого, відірви вони мене з ранку від дружини. Але ситуація змушує діяти негайно.

– Ердане! Я вб’ю тебе. Іди, рятуй свою нікчемну королівську дупу! – гарчить з-за дверей Раян, потім я чую шипіння Каради, і скиглення брата.

Подумки посміхаюся, ну хоч хтось прибрав до рук цього дурня! Після одруження він став майже шовковим, іноді брикає, звичайно, але хоч уже не втікає в гори з будь-якої дрібниці, як раніше.

– Барт… – називаю ім’я нашого незаконнонародженого брата як пароль, і Раян через секунду відчиняє двері.

– Що з ним?

– Втік! У нього почалося линяння.

– Некрилаті Боги! Ми не встигли. Куди ж він у такому стані? Малолітній ідіот!

– Когось він мені нагадує… – усміхаюся я, а Раян тільки гарчить у відповідь. – Одягайся, ми шукатимемо спочатку його в найближчих горах та почнемо з озера. Ти ж там усі околиці знаєш?

– Там сотні печер, Ердане!

– А ментальний зв’язок на що? Якщо він там, то ми це відчуємо. Діган підняв на ноги гвардію і вже відправив пошукові загони на всі боки. Облізлий дракон, що линяє, – занадто помітний, далеко не відлетить.

– А якщо він піде пішки?

– Я оголосив його в розшук, як дезертира, то всіх молодих людей вимагатимуть обернутися і затримають тих що в линянні.

– Ти оголосив Барта дезертиром? Ердане! Ти хоч уявляєш, як із ним будуть поводитися, коли зловлять?

– А що ти пропонуєш?? Інакше нам його швидко не знайти. А коли в нього линяння закінчиться, і він обернеться за наказом патруля… Ти усвідомлюєш наслідки? – гарчу я у відповідь на рик Раяна. Ми обидва злимось і частково обертаємося.

– Хлопчики! У вас шикарна луска, але ви розслабилися б трохи, га? – з’являється Карада й наказним тоном ставить нас на місце.

Я братові не заздрю, Ксі, звичайно, теж буває суворою зі мною, але Карада – це якийсь наглядач у спідниці! Не тільки Раяну, а й мені її злити не хочеться. Тож швидко виходжу із часткового обороту і, посміхаючись, відважую дружині брата жартівливий уклін.