Глава 63

Віранія сяяла. Столиця, що місяць тому задихалася від диму пожарищ та криків загарбників, сьогоднінарешті вбралася у святкові барви. Смарагдові знамена Канару та золоті стяги Віранії тепер тріпотіли поряд, сплітаючись на вітрі в єдине ціле.

Головна площа перед палацом нагадувала розбурхане море. Тисячі людей — обвітрені канарські мисливці, віранійські майстри в шкіряних фартухах, жінки з немовлятами на руках і воїни зі слідами недавніх битв на обладунках — усі вони чекали. Повітря було настільки густим від напруження, що здавалося, достатньо іскри, аби воно спалахнуло.

Коли двері королівського балкона відчинилися, рев натовпу був такий сильний, що здригнулися кам’яні поруччя. Першим вийшов Крейн. Він відмовився від золотої корони предків, обравши натомість свій бойовий обладунок, посічений мечами ворогів. Його шрами не були приховані — вони сяяли на сонці як докази того, що їхній король помирав і воскресав разом зі своїм народом.

Він підняв руку, і площа завмерла в щирій і відданій повазі.

— Народе Віранії! Народе Канару! — голос Крейна, підсилений магією драконячої крові, прокотився над дахами будинків, відбиваючись луною від стін замку. — Довгі віки нас розділяли не лише кордони, а й стіни з упереджень, гордості та брехні. Нас вчили, що сусіди — це вороги, а сила — це право пригнічувати слабших. Але в тунелях та в холодних лісах за крок від смерті ми зрозуміли істину: кров у нас одного кольору!

Він зробив крок убік і простягнув руку мені. Я вийшла на світло, тримаючи на руках Аріона. На мені була сукня, що переливалася відтінками моху та хвої, а моє волосся вільними хвилями спадало на плечі. Натовп охнув. 

Я не вірила, що тепер я — королева. Королева і мама юного принца. Здавалося, що я от-от прокинуся в холодній печері й тонутиму в болючих спогадах. Але ні. Все це було справжнім, реальним.

— Від сьогодні, — продовжив Крейн, і його погляд став палким, — Віранія та Канар перестають бути сусідами. Ми стаємо однією державою! Одною могутньою силою, яку не розбити жодному загарбнику!

На площі зчинився неймовірний гул. Люди з різними гербами на плащах почали тиснути один одному руки. Але Крейн ще не закінчив. Він обережно взяв Аріона з моїх рук і підняв його високо над парапетом. Малюк, відчувши велич моменту, не заплакав — він простягнув рученята до сонця, і в цей момент його очі на мить спалахнули золотом.

— Дивіться на свого майбутнього короля! — вигукнув Крейн. — У його жилах тече кров обох народів. Він — символ нашого союзу. Але я оголошую нову волю: відтепер і назавжди влада в нашому королівстві буде належати не за правом статі, а за правом народження! Якщо першою в королівській родині народиться донька — вона стане вашою королевою і поведе армії в бій. Якщо син — він стане королем. Ми більше не будемо марнувати мудрість та силу лише тому, що вона народилася жінкою!

Серед жіночої частини натовпу прокотилося заціпеніння, яке миттєво змінилося вигуками радості, що переходили в справжню істерику щастя. Жінки обіймали своїх дочок, дивлячись на них тепер зовсім іншими очима.

— І нехай кожен з вас знає правду, яку попередні правителі приховували через страх! — голос Крейна став ще гучнішим. — Моя дружина, ваша королева Ная — не просто людина. Вона — справжня дракониця! Вона — та, хто в найтемнішу ніч не склала крил. Жінки нашої крові мають таку ж силу вогню, як і чоловіки. І якщо вони здатні обертатися могутніми звірами, то вони здатні на все!

Крейн подивився на мене, і я зрозуміла: настав час. Я заплющила очі, дозволяючи магії, яку так довго придушувала, вийти назовні. Не повністю — лише на мить. Мою шкіру вкрила тонка білосніжна луска, що іскрилася як коштовне каміння, а за моєю спиною на мить розгорнулися велетенські прозорі крила з чистого світла.

Натовп упав на коліна. Це було видовище, від якого перехоплювало подих.

— Тому віднині, — чеканив кожне слово Крейн, а я тим часом знову повернулася до подоби людини, — жінкам дозволено вступати до королівського війська нарівні з чоловіками! Будь-яка посада, будь-який чин, будь-яке ремесло відкрите для кожного, хто має волю та талант. Ми будуємо світ, де силу цінують за вчинки, а не за право сили!

Площа вибухнула. Люди кричали, плакали, підкидали вгору капелюхи та зброю.

Крейн повернув мені сина і пригорнув нас обох до своїх грудей. 

— Подивися на них, Нає, — тихо прошепотів Крейн мені на вухо, поки тисячі голосів скандували наші імена. — Ми зробили це. Ми спалили старий світ, щоб на його попелі виросли квіти.

Я притиснулася до його плеча, відчуваючи тепло Аріона та міцну руку Крилатика. Сонце над Віранією піднялося у зеніт, освітлюючи початок ери, де дракони та люди більше не мали таємниць один від одного.