Глава 62

Ная

Він зупинився за кілька кроків від моїх лап. У його погляді не було страху перед моєю величчю — лише нескінченний біль і полегшення. Повільно, наче втративши всі сили, він опустився переді мною на коліна прямо на камінь. Його голова схилилася, а плечі здригнулися.

Цей жест зламав мій захист. Моя луска почала танути, втягуючись під шкіру, і за мить я вже стояла перед ним — тендітна, боса, тремтяча. Сльози самі ринули з очей, обпікаючи щоки.

— Крейне... — прохрипіла я ледь чутно.

Він миттєво підвівся і в наступну секунду вже стискав мене у своїх обіймах. Його руки були такими ж міцними, якими я їх пам’ятала, але тепер у них з’явилася особлива ніжність, наче він боявся, що я розсиплюся на попіл.

— Моя королево... моє життя... — шепотів він мені у волосся, вкриваючи моє обличчя швидкими, гарячими поцілунками. — Я знайшов тебе. Я ніколи більше не відпущу. Пробач, що так довго... пробач.

Я плакала, вчепившись у його роздерту сорочку, вдихаючи його запах і не вірячи, що цей кошмар нарешті скінчився. Світ навколо перестав існувати — були тільки ці руки й цей шепіт.

Раптом із глибини печери донісся тонкий, вимогливий плач. Крейн миттєво застиг. Його обійми ослабли, і він подивився на мене з німим запитанням у погляді. Я витерла сльози й кивнула, беручи його за руку.

Ми увійшли в напівтемряву печери. На ложі з м’яких хутер борсалося маля. Побачивши нас, хлопчик перестав плакати. Він затих, розглядаючи незнайомця великими, золотаво-зеленими очима.

Крейн опустився на край підстилки. Його руки, які судячи з  усього ще зовсім нещодавно вбивали ворогів, тепер тремтіли, коли він обережно підхопив сина. Він тримав його так, наче це був найкрихкіший скарб у всесвіті.

— Дивись, він схожий на тебе, — прошепотіла я.

Наш син раптом усміхнувся, яскраво, наче саме сонце, і потягнув крихітні рученята до обличчя батька. Крейн заплющив очі, і я його щоками покотилися сльози. Він притиснувся чолом до чола дитини, і я теж заплакала. Від щастя, від полегшення, від того, що тепер не потрібно хвилюватися за життя нашого крихітного синочка. Тепер усе буде інакше. Тепер ми будемо щасливі. Втрьох.

— Наю... — тихий голос Крейна тремтів від захвату. — Як ти його назвала?

Я присіла поруч, кладучи голову йому на плече.

— Аріон, — тихо відповіла я. — У Канарі це означає «той, хто приносить світанок». Бо саме він був моїм світлом у найтемнішу ніч, коли я думала, що втратила тебе.

Крейн підняв Аріона вище, і хлопчик знову весело закричав. 

— Аріон... — повторив мій Крилатик, і в його голосі зазвучала гордість справжнього короля. — Рости сильним, маленький драконе. Твій світанок уже настав.