Глава 45

Ввечері, коли Крейн проводив час за своїми політичними справами, я нудьгувала. Настрій чомусь був геть сумний. Віранія з її холодом, як ніколи тиснула на мене. Хотілося чогось неймовірного. До озера наодинці я поїхати не могла — це було надто небезпечно, але саме сьогодні відбувалися тренування юних драконів. Тож я, вдаючи, ніби не роблю нічого забороненого, пішла до таємного ходу.

У манежі сьогодні тут було гамірно. Кілька юних драконів виконували вправи під наглядом старшого наставника. Їхня сила ще була неконтрольованою: десь виривалися клуби диму, десь пісок перетворювався на розплавлене скло.

Я сіла на високу лавку й стала спостерігати. Вони були такими неймовірними. Красиві, сильні. Так, часто їхні рухи нагадували щось тваринне, але чоловік, який керував процесом, давав чіткі накази. І хлопчики їх виконували. Хтось легко й швидко, а комусь доводилося спершу вгамувати свої інстинкти. Але загалом всі справлялися із завданням. 

Я дивилася… І намагалася переконувати себе, що мені, дорослій, не хочеться опинитися там, поряд із ними. 

У манежі за командою всі дракони перетворилися назад на людей і вишикувалися в ряд. Заклавши руки за спину, хлопчики стояли з піднятими вгору підборіддями, точно справжні воїни. Їхній наставник походжав взад і вперед, неголосно щось розповідаючи.

Мені стало трохи нудно. Ковзнувши поглядом до західної ложі, відведеної для королівської сім’ї, я завмерла. 

Там сидів Френц.

Він був одягнений у просту, але дорогу шкіряну куртку, що підкреслювала його широку статуру. Виглядав тверезим, але похмурим і надзвичайно блідим. Наче його щойно витягли з крижаної води.

Він повільно повернувся й наші погляди зустрілися. 

Френц мовчки витріщався. Я відчувала його погляд так, ніби він стояв прямо переді мною. Але в його очах більше не було зневаги, радше… сум?

Він не рухався, його обличчя було застиглим, як маска. Він просто дивився. І я теж не відводила погляду.

Наші погляди трималися, доки один із молодих драконів не видав пронизливий крик від болю, і лише тоді Френц повільно, немов через силу, відвернувся.

Він байдуже глянув в центр манежу, а тоді підвівся й пішов до центральних дверей. 

Після вечері, я, як і завжди сиділа в бібліотеці. «Літопис»  майже доходив до кінця, і мій настрій від цього падав. Можливо, у Крейна ще є якісь подібні книги? 

Раптом двері бібліотеки відчинилися, змушуючи мене здригнутися. Я звела погляд і помітила, що до всередину, наче сам король, увійшов Френц. І він навіть не був п’яним. 

Я вдала, що мені байдуже до його присутності й повернулася до свого «Літопису». 

Френц неквапливо пішов у глиб зали. Пройшов до високих, старих полиць, які я ще не встигла дослідити, провів рукою по корінцях, а потім натиснув на одну з потаємних декоративних панелей, яка мовчки від'їхала вбік.

Я затамувала дихання.

Френц опустив руку у маленьку, темну схованку і витягнув звідти стопку пожовклих пергаментів. Я забула, що вдавала байдужість, і тепер на всю спостерігала за принцом.

Він повернувся, його обличчя не виражало ніяких емоцій, але погляд залишався гострим. Підійшовши до мого столу, Френц поклав ці сторінки прямо переді мною. 

Нічого не розуміючи, опустила на них погляд і завмерла. Це були ті самі вирвані, з нерівними краями, сторінки. Я глитнула. Мої очі не могли від них відірватися. Пробіглася очима по перших рядках, і серце шалено забилося.

— Я бачив, як ти дивилася на тих дітей на тренувальній площі, — промовив він низьким, глухим голосом. У його словах не було знущання. Френц сперся руками на стіл, нахилившись ближче. — Я хочу повернути тобі борг за те, що не дала мені зганьбитися і зганьбити всю Віранію. Про це можеш сказати тільки Крейну. Нікому не довіряй. 

Він відштовхнувся від столу і, не чекаючи моєї реакції, пішов до дверей.

Я сиділа, не в змозі поворухнутися. Переді мною лежали вирвані сторінки «Літопису». І, здається, я здогадувалася, чому ніхто не хотів, аби про них знали.

Я простягнула тремтячу руку і обережно торкнулася пергаменту, що тримав у собі таємницю не лише Віранії, а й, можливо, усього драконячого роду. Найважливішу таємницю. Ту, яка стосується й мене теж.