Глава 42

Я сиділа біля величезного вікна у своїх покоях. Надворі бушувала справжня віранська заметіль. Вітер люто гудів у димарі, а сніг бив у товсте скло, наче тисячі маленьких розгніваних драконів. Стояла глуха темна ніч, я мала б спати, але...

Зовні я була абсолютно спокійна. Мої руки лежали на колінах, а погляд був зосереджений на білому несамовитому танці сніжинок. Але всередині мене вирувала така ж буря, нестримна і дика. Відкриття в бібліотеці, підлий погляд Френца і усвідомлення того, що Крейн віддав мені своє серце у формі простого каменя — усе це не давало мені спокою. Я відчувала себе, як струна, що ось-ось має обірватися.

Стиснувши в руці камінь, я глибоко вдихнула. Хотілося дізнатися, чи дійсно усе те, що написано в книзі, — правда? Розкрила долоню і ще раз поглянула на камінь — він дійсно був незвичайним, — зелений, з легким перламутровим переливом, наче… Наче луска Крилатика. Тоді, коли мій вірний дракон приніс його мені, я гадала, що це звичайний збіг. Однак, зараз… Зараз я більше схилялася до думки, що ця річ цінніша за будь-який коштовний камінь. А точніше — безцінна.

Раптом тихий стукіт у двері розірвав напружену тишу вирвав мене із думок. Я швидко сховала камінь між складок сукні й, випрямивши спину, повернула обличчя до дверей.

— Хто там?

Я була абсолютно впевнена, що це Кала, але ні. Увійшов Крейн. Задоволено всміхнувшись йому, я злегка схилила голову на бік і кивнула, щоб підходив до мене. Хвилювання ще більше окутали мене, адже я хотіла знати правду й збиралася запитати про камінь.

Крейн був одягнений у повсякденний темний одяг, який робив його ще більш величним поряд із білою заметіллю. Він пройшов прямо до вікна і сів на широке кам'яне підвіконня, спиною до бурі. 

— Привіт! Чому не спиш?

 Його погляд був зачарованим, закоханим і таким відкритим, що я відчула, як всередині ще більше сколихуються хвилювання. Мені здавалося, що зараз поряд зі мною не мій наречений, а дракон, що дивиться на свій скарб. І від цієї думки мені стало так тепло на душі.

Я дістала камінь і показала його Крейну на простягнутій долоні. Він відвів погляд, немов засоромився.

— Я прочитала уривок у «Літописі Першого Дракона» про дарунок серця, — промовила тремтливим від хвилювання голосом. Я не могла відірвати погляд від його обличчя. — Це справді... твоє серце?

Принц тихо-тихо засміявся, глянув на мене примруженим поглядом, а тоді простягнув руку й взяв камінь. Помістив його між своїх долонь і сильно стиснув, повністю ховаючи мій подарунок у своїх руках. 

— Такий камінь може створити лише дракон. Це не буквально моє серце, — промовив він загадково. — Але це дійсно частинка мене. Це луска. Сотні лусочок, зірвані з моєї шкіри й перепалені моїм вогнем у цей унікальний камінець. Я не думаю, що хтось інший у цілому світі вміє робити таку магію. 

Крейн нарешті розкрив долоні і від здивування я навіть розкрила рот. Камінь світився яскраво-зеленим світлом. Як і очі мого нареченого.

— Він живий, — прошепотіла я, не в змозі відвести очей від цієї краси.

— Живий. І коли ти міцно-міцно стискаєш його в своїй руці, я відчуваю це. І я можу знайти тебе, — Крейн простягнув долоню, на якій повільно згасало зелене світло каменя. 

Дещо сором’язливо всміхнувшись, я взяла в руку свій дарунок.

— Отже, ти прийшов, бо відчув, що я тримаю його в руках.

Замість відповіді принц лише всміхнувся. Встав, випроставшись на увесь зріст, і простягнув мені свою руку.

— А тепер ви маєте спати, Ваша високосте. Хочу, щоб моя наречена завтра мала достатньо сил, адже я збираюся провести з нею абсолютно увесь день. Він того моменту, як вона прокинеться, і до тієї миті, як засне.

Я тихо захихикала, геть зовсім не так, як личить справжній принцесі, а тоді підкорилася наказу свого повелителя.

Крейн провів мене до ліжкай відпустив мою руку. Він почекав, доки я залізла під ковдру, і тільки тоді, посміхаючись, як дитина, що виграла найбільшу у світі нагороду, вийшов. За принцом зачинилися двері, але камінь, який я тримала у своїй руці, дарував відчуття, наче він досі поряд.

Я притиснула камінь до грудей. Буря за вікном продовжувала лютувати, але всередині мене була абсолютна тиша і спокій.