Глава 38

Очі Крейна засвітилися, немов два прекрасних смарагди. Він простягнув руку до мого обличчя й поклав на нього долоню.

— Якщо одного дня я зійду з розуму, то тільки через твою вроду, — його очі продовжували світитися, а вуста вигнулися в легкій приємній усмішці. Я тихо засміялася й відчула, як червоніють мої щоки. Зелене мерехтіння зелених очей нагадало мені наші дні в печері. Тоді Крейн здавався мені щасливішим.  

— Ти сумуєш за Крилатиком? — запитала тихо.

— Сумую, — чесно відповів принц. — Але ще більше сумую за свободою.

Я розуміла його й відчувала прикру гіркоту — мені теж страшенно не вистачало того відчуття волі. Попри всі труднощі, які нам довелося пережити.

— Ти обертався на дракона відтоді, як ми покинули печеру?

Крейн відвів погляд у темне скло вікна, де відбивалося лише тьмяне світло каміна. Його обличчя знову стало сумним.

— Ні, не обертався. Я боюсь. Я боюсь, що якщо знову відчую ту свободу і ту силу, то не захочу повертатися. Я вчинив надто егоїстично, коли пішов. Я майбутній король і, враховуючи те, що на наші краї насовується війна, я потрібен своєму народу. А ще я маю захистити тебе, як найдорожче, що у мене залишилося.

Я відчула, як уся ніжність і туга світу зібралася в моїх грудях. Я знала, що він говорить правду, і це викликало в мені водночас і сум, і захват. Його сила відчувалася як щось неймовірне.

Я підійшла ще ближче. Піднесла свою долоню і теж поклала її на його обличчя, торкаючись щоки і лінії щелепи. Його шкіра була теплою і гладкою. Крейн одразу ж притулився до моєї руки, заплющивши очі.

— Ти будеш чудовим правителем. І я впевнена, що найсильнішим драконом з усіх, які коли-небудь існували. 

Ми дивилися одне на одного довго, з теплом та відданістю. І цей момент заполонив усю мене ніжністю. Я готова була дивитися в ці сміливі очі цілу вічність.

Крейн повільно нахилився до мене, змушуючи мене затамувати дихання. Завмерши на мить, принц, погладив пальцем мою щоку, а тоді торкнувся моїх губ своїми. Зовсім невагомо, обережно. Усередині мене все вибухнуло, наче тисяча феєрверків: забулися король, замок, політика і всі страхи. 

Мене затопило тепло — від голови до кінчиків пальців, і відчуття, що я все буде добре, поки я поряд із ним.

Поцілунок тривав усього одну мить і коли Крейн відсторонився, я залишилася стояти, тремтячи від емоцій, намагаючись перевести подих. Принц усміхнувся своєю щасливою, звільненою усмішкою і, взявши мене за руку, повів до дверей.

— А тепер, Наю, — його голос знову став низьким і грайливим, — я хочу показати тобі щось цікаве. Те, що ти точно не очікувала побачити в цьому суворому Віранському замку.

Він повільно повернув голову до мене, і його обличчя осяяла загадкова, ледь помітна посмішка, що змусила моє серце знову забитися швидше. Крейн підморгнув мені.

— Що ти хочеш мені показати? — мене й саму захопив таємничий настрій.

— Побачиш.

Його загадковий погляд обіцяв пригоду, і я загорілася нею.

***

Усім привіт! Наразі в мене досить складний період у житті, тому продовження будуть виходити рідше. Прошу вибачення. Писатиму по мінінму, бо не хочу замомрожувати цю книгу. І не хочу завершувати інакше, ніж задумала. Дякую, що залишаєтеся зі мною.