Глава 34

Тронна зала палала світлом тисячі свічок. На нас дивилися сотні пар очей — хтось із захопленням, хтось із неприхованою заздрістю.  Але мені було байдуже до величі королівського свята. Мій погляд був прикутий лише до Крейна. Він стояв переді мною у білому вбранні — прекрасний і задоволений. А його очі випромінювали ніжність. Уже знайому мені — я бачила її в добрих очах дикого дракона. 

І в цій гамірній залі ми були лише вдвох.

Крейн простягнув руку й торкнувся моїх пальців, від чого в місці дотику я відчула приємні поколювання,  а на серці — тепло. Наче до мене торкався не принц, а сама доля, яка вирішила усе за нас.

Крейн повільно, з незвичною для нього урочистістю, надів на мій палець обручку з гарним яскравим смарагдом, що нагадував мені його драконячі очі. Я несміливо підвела погляд на принца, й щоки вкрилися рум’янцем настільки проникливим виявився його погляд.

— Ти наче намагаєшся дізнатися мої думки, — прошепотіла аж занадто тремтячим голосом.

— А що як мені це вже вдалося? — запитав він, всміхаючись одним кутиком губ. 

Я знала, що має бути далі. І хвилювалася через це так сильно, як ніколи. Мої долоні спітніли, губи тремтіли, а ноги от-от мали підкоситися через слабкість, яку я відчувала поряд із принцом. 

Крейн повільно схилився й легенько торкнувся моїх губ своїми, теплим подихом лоскочучи мою шкіру. В грудях вибухнуло гаряче полум’я. 

Мій перший поцілунок тривав зовсім недовго — всього одну мить, але після нього я почувалася захмелілою.

Зала вибухнула бурхливими оплесками. Музики заграли повільну ніжну мелодію й Крейн повів мене в танці — ідеально, вишукано. Так, як личить майбутньому королю. 

— Ти надзвичайно прекрасна, Наєріс, — прошепотів він, схилившись до мого вуха. Його голос був низьким і хрипким, і від цього у мене перехопило подих. — Я радий, що саме ти — моя наречена.

Я підняла на нього очі, відчуваючи, як усмішка сама розквітає на моїх губах.

— І я, Крилатику, — промовила одними губами. Втім, Крейн зрозумів і всміхнувся мені — легко, невимушено, по-хлоп’ячи. Мабуть, така посмішка не личить майбутньому королю, втім, за ці кілька днів я встигла зрозуміти, що мій наречений не надто охоче дотримується усіх звичаїв та правил двору.

— Уже завтра ми вирушаємо до Віранії, — його погляд став серйозним, уважним. — Сумуватимеш за Канаром?

Серце неприємно занило.

Віранія. Його дім. Наш дім.

Втім, я не подавала й знаку, що хвилююся.

— Хіба я можу сумувати, коли поряд є ти? — запитала, прикрашаючи обличчя задоволеною посмішкою. 

— Я не зможу бути поряд постійно, мені доведеться покидати замок, — зелені очі стали сумними, але я все ще бачила в них ті самі іскорки, які мені так подобаються в його погляді. — Але обіцяю: у Віранії я покажу тобі набагато більше, ніж ці танці. Наша історія тільки починається.

Я відчувала, як полум’я від його дотику переходить від моєї спини до серця. Я не могла відвести погляду.

— Це все, про що я могла тільки мріяти, Крейне, — прошепотіла я, відчуваючи, як мої груди затоплює щастя.

Музика скінчилася, й нам довелося повертатися до церемонії. Крейн відпустив мою руку, але його погляд, що прикипів до мене, неначе казав: «Я поряд, і ти можеш на мене покластися».

Ми підійшли до трону. Мій батько, король Канару Дреймор, стояв на помості. Височенний, наче скеля, він звитяжно посміхався. Ця подія була його тріумфом, і в його очах світилася гордість не за доньку, а за вдало укладений політичний союз. Він дивився на нас із Крейном з непохитною впевненістю, що його план спрацює і що тепер він має контроль над Віранією через свою доньку. Але шосте чуття підказувало — все буде якраз навпаки. Втім, мені анітрохи не було шкода батька. Я дивилася в його очі, ледве стримуючи свій гнів через те, що він посмів зробити зі своєю королевою.

 Король підняв свій келих, і гучні розмови в залі стихли до шанобливого шепоту.

— Сьогодні, — почав батько гучним, урочистим голосом, — ми скріплюємо союз двох найвеличніших королівств, Канару та Віранії. Цей шлюб — не лише обіцянка миру, але й надія на спільне процвітання! Дорогі Наєріс та Крейне, нехай ваша любов буде такою ж міцною, як скелі Гірського Хребта, і такою ж чистою, як води наших озер! 

Зала вибухнула оплесками та вигуками. Крейн поклав руку мені на поперек, спрямовуючи вперед. Це був час для традиційного вшанування. І попри те, що все моє нутро противилося цьому звичаю, я піддалася принцу, чудово розуміючи, що не маю права відступати зараз.

Спочатку ми схилилися перед батьком. Його рука була теплою та сильною, коли Крейн і я по черзі приклали до неї губи.

А потім прийшла черга матері.

Вона сиділа на троні поруч із королем, закутана в темно-зелене оксамитове вбрання. На її обличчі була звична, хоч і стомлена, усмішка, але коли я підвела погляд, щоб поцілувати її руку, я побачила її очі зблизька. Вперше за останні кілька днів.

Вони були аж занадто хворобливими. Сльозливі з темними тінями навколо, вони не несли в  собі радості, тільки біль.  

Моє серце стиснулося від жалю, а ненависть до батька запалала ще більшим вогнем. Я обережно, тремтячи, торкнулася губами її холодної, тонкої руки.