Глава 33

Я дістала хустинку з кишені й швидко витерла сльозу, яка виступила в кутику ока. 

Мій розум не хотів приймати те, що сказав Крейн. Невже король настільки жорстокий, що згоден позбутися моєї матері лише для того, щоб… 

— Але ж це його дружина. Він клявся перед богами, що… — мій голос надломився і я розплакалася, повільно притуляючись до плеча принца. Крейн обережно, щоб не зачепити рану, обійняв мене за плечі й поклав голову на мою маківку. 

Я мала б тримати себе в руках, адже переді мною був сам принц Віранії, за кільки десятків метрів — стояли слуги й охоронці, а з палацу — я впевнена — за нами спостерігала королева.

— Я хочу забрати тебе звідси, — ніжно промовив Крейн. — Якомога скоріше.

— Але ж… моя мама…

Я знову витерла сльози хустиночкою і поглянула на принца. Він був таким зібраним, таким… прекрасним.

— Я подбаю про це, Наю, — відповів Крейн твердо, наче давав клятву, і я миттєво відчула полегшення. — Але спершу переконаюся, що ти будеш у безпеці. А це можливо лише в тому випадку, якщо ти будеш у Віранії.

— Заручини, — майже прошепотіла я, схвильовано стиснувши в долоні хустинку. 

— Я пам’ятаю, Наю, що ти готова була жити в печері на краю світу, лише б належати собі, але це справді єдиний спосіб захистити тебе, — Крейн мав надто змучений і навіть розбитий вигляд. — Обіцяю, що ти матимеш значно більше свободи, ніж маєш тут, в рідному домі. І щойно стане безпечно, зможеш піти. Туди, куди сама захочеш. 

Я опустила погляд на руки принца, що лежали на колінах. Стиснуті в кулаки, вони здавалися аж занадто напруженими. Я усміхнулася крізь біль — хотілося хоч якось заспокоїти принца.

— Я вже тобі говорила якось — якщо і є на світі чоловік, за якого я погодилася б вийти заміж, то це — ти, мій Крилатику. 

Руки Крейна розтиснулися й обхопили мої долоні.

— Обіцяю, що подарую тобі найкраще життя. Те, якого ти заслуговуєш, Наю.

Попри холод, у моїх грудях квітло тепло. З Крейном я дійсно почувалася в безпеці. І не тільки. Найбільше мені подобалося, як б’ється моє серце поряд із ним.

— Розкажи про Віранію, — попросила, щоб прогнати схвильованість. Тепер Крейн здавався дещо веселішим — всміхався, хоча в очах залишалося щось сумне. — Там також холодно?

— У Віранії ще холодніше.

Я затулила обличчя долонею і тихо заскімлила. 

— Але в замку тепло й затишно. Можеш бути певна, що про тебе подбають у нас.

Пальці принца повільно гладили мої, а моє серце відгукувалося на ці прекрасні дотики.

— Я б хотіла взяти свою служницю. Якщо можна звісно. Кала дуже віддана, і ми, вважай, зростали разом. 

Погляд Крейна став іще м’якшим, теплим. Сум повністю розвіявся. Він не відводив від мене своїх зелених очей.

— Можна, Наю. Тобі усе можна. 

Не в змозі більше витримувати цей чарівний погляд, я відвернулася й прикусила щоку, щоб не усміхатися. 

— То… як твоя сім’я сприйняла повернення принца?

Опустивши голову, Крейн тихо розсміявся. 

— Король мало не посивів «від радості», королева — втратила свідомість.

Я дозволила собі всміхнутися й навіть беззвучно розсміялася.

— А брат? Він теж… гм… «зрадів»?

— Якраз Френц — єдиний, хто щиро тішився моїй появі.

Звела погляд на Крейна, щоб впевнитися у тому, що він говорить правду. І це дійсно було так.

— О, Фрею! — заплющила очі, нервово сміючись. — Він так не хоче брати мене за дружину, що навіть готовий поступитися троном. Що зі мною не так? Чому твій брат так ненавидить мене? Просто тому, що в нього не було вибору, як і в мене?

— Він точно не ненавидить тебе, Наю. Він ненавидить те, ким народився. Йому ніколи не хотілося бути королем. Моє повернення для Френца — здійснення найзаповітнішого бажання. Впевнений, що йому вистачило б тижня, щоб закохатися в тебе по самі вуха.

Я захитала головою, не вірячи у те, що мені говорив принц. А його очі палали вогнем. 

— Ти так кажеш, щоб я не засмучувалася. Твій брат дивився на мене так, наче я не варта його волосини.

Крейн злегка примружив очі, хитро-хитро всміхнувся, змушуючи мене затамувати подих — він збирався сказати щось важливе.

— Знаєш, я б міг легко довести це. Але ти моя наречена, а не його, тож просто повір на слово.

Я вкотре відвела погляд, засоромилася. Хотілося й далі вести цю суперечку, але ці його слова… 

Моя наречена.

Чи могло мені так пощастити з майбутнім чоловіком?