Глава 28

Ная

— Кало, — звернулася я до служниці, коли та підкидала дров до каміна. — А де той одяг, в якому мене знайшли?

Дівчина відвела погляд і звела брови, задумавшись.

Я сиділа на своєму ліжку в нічній сорочці, вкрившись ковдрою, й думала про сьогоднішню зустріч із Кри… Із Крейном. Мене досі дивувало те, що він так легко погодився зачекати з весіллям. 

Поки мене не було, політична ситуація погіршилася. Звісно, мені ніхто нічого не розповідає. Втім, я чую, як слуги шепочуться. І ті уривки фраз, які я мимоволі виловлюю, мені геть не подобаються — у них все частіше звучать слова: «загроза», «вороги» та «війна».    

— Не знаю, пані, але можу дізнатися, — кала повернула мене до реальності, підходячи ближче. Її зацікавлений погляд врізався в моє обличчя, від чого я почала почуватися незручно. 

— Річ у тім, що там, у внутрішній кишені, лежало дещо важливе для мене. Це такий зелений гладенький камінь, — очі служниці здивовано розширилися. — Я знайшла його на морському березі.

Так, довелося збрехати. Як би мені не хотілося поділитися з кимось нашою з Крейном таємницею, та я чудово розуміла, що це може мати наслідки. Принаймні точно не зараз. Можливо, колись у майбутньому, як усе забудеться.

— Я зроблю все, що в моїх силах, — Кала з пошаною схилила голову. 

— Добре. Тоді можеш іти відпочивати. 

Її невеличка кімната знаходилася поряд із моєю, тут навіть були суміжні двері, якими служниця часто користувалася. Однак цього разу дівчина йти не поспішала. Вона заправила пасмо волосся за вухо, переступила з ноги на ногу. Її очі горіли цікавістю.

— Все гаразд? — сторожко запитала, намагаючись розгадати її настрій.

— Ваша високосте… — промовила Кала швидко, майже скоромовкою й одразу ж замовкла, опустивши погляд додолу.

— Що?

— Я просто… Мені дуже цікаво, який принц… зблизька.

Кала бачила Крейна лише мигцем, їй не дозволили увійти разом зі мною та королевою.

Я відвела збентежений погляд на вогонь. На моєму обличчі одразу розквітла усмішка, яку я хотіла приховати, але так і не змогла. В пам’яті одразу ж виринуло обличчя Крейна з тими прекрасними зеленими очима, від яких несила було й відірватися. Ось він цілує мої пальці, ось дивиться на мене ніжно, із захопленням. А ось.. Ось дає зрозуміти, що готовий чекати заради мене. 

І моє серце знову затріпотіло. 

— Дуже вродливий, — прошепотіла, відчуваючи, як тіло наповнюється солодким теплом. — Такий, що очі неможливо відвести. Гарний, високий, сильний. В ньому стільки сили, що вона відчувається навіть на відстані, Кало! Шкіру поколює від могутності цього чоловіка, коли він стоїть неподалік! 

— Він досить молодий, — очі служниці сяяли, а руки, притулені до грудей, стискали мідний медальйон. — Я гадала, що Його високість трохи старший за свого брата…

— Ну, він же був…

Я вчасно прикусила язика, мало не забувшись і не розбовкавши Крейнову таємницю. Так, він мав би виглядати значно старше за Френца, але через те, що багато років провів у тілі дракона, його людська сутність майже не постаріла. 

— Я не знаю, Кало, — стенула плечем, залазячи під ковдру. — Можливо, й старший, хто зна. Їхні дракони їх молодять. Поглянь лише на батька й матір — вони майже одного віку, а королева уже виглядає років на десять старшою. 

Я розгладила складку на ковдрі й, гірко всміхаючись, додала: 

— Колись і мене чекає така доля.

Служниця підбігла до мене й опустилася на підлогу, беручи мою руку в свої долоні. На її очах блищали сльози.

— Ви завжди будете найкрасивішою, Ваша високосте. Впевнена, що майбутній король носитиме вас на руках і не тямитиме себе від щастя! Не даремно ж він обрав саме вас — найкрасивішу наречену в наших краях.

Мені хотілося все заперечити — ніхто мене не обирав. Це лише вигідний для двох королівств союз, про який ще п’ятнадцять років тому домовилися наші батьки. Але так свято вірила у свої слова й тішилася, що у мене нарешті буде наречений, що я не посміла її засмутити. Нехай вважає, що цей шлюб має шанс на щирість. І хоч я сама не дуже вірила в це, в глибині душі жевріла надія, що Крейн кохатиме мене понад усе на світі.

— Все саме так і буде, — м’яко промовила до моєї найвідданішої підданої. — Залишилося тільки дочекатися весілля. 

— Коли ж воно відбудеться?

Я ще ніколи не бачила, щоб очі Кали так палали від захвату. Втім, я її чудово розуміла — не часто випаде можливість побувати на королівському весіллі. 

— Я ще не знаю, Кало. Принц сказав, що у нього дуже важливі справи, але обіцяв приїхати наступної неділі. 

— Сподіваюся, що він залишиться на кілька днів, — служниця зітхнула й притулилася щокою до моєї руки. Такий звичний для неї жест, а я знову розчулилася  майже до сліз. В горлі застряг комок. Навіть рідна мати не любила мене так сильно, як ця дівчина. 

— І я, — промовила тихо, торкаючись русявого м’якого волосся. 

Служниця раптом затихла, здавалося, навіть не дихала.