Глава 25

Дикий

Він не рухався, боячись видати себе. І як лише Ная не відчувала того, що коїлося за його грудьми? Серце раптом стало настільки живим, що старі рубці на ньому аж запекли від спогадів. 

Але тепер боліло не так. Приглушено, терпимо. Мабуть, все виправила ця дивна прив’язаність до Наї. Так, у всьому винна саме вона. Інакше чому він більше не хотів залишатися тим, ким є?

Рішення мало бути прийняте швидко. Адже щоб принцеса там не казала, а дозволити їй померти він не міг. Занадто важлива. І не лише для долі двох країн, а й для нього. 

Тож щойно Ная міцно заснула, дракон вхопився зубами за ковдру й витяг її разом із принцесою назовні. Обережно закутав її зовсім крихітне тіло в тканину й, взявши його в передні лапи, здійнявся ввись. 

Протягом всього перельоту принцеса так і не повернулася до свідомості, й це змушувало дикого летіти іще швидше. 

Підлітати близько до палацу було ризиковано — це місце охороняли сотні інших драконів, які вчули б Крилатика ще здаля. Тому він залишив її в невеличкому поселенні неподалік, і просигналізував вогнем, а тоді знову здійнявся високо в небо й зробив кілька кіл над селом, доки місцеві мешканці не знайшли принцесу. 

А тоді взяв курс на північний захід. Туди, де був його справжній дім, і де його навряд чи чекали.

Палац височів над долиною. Темно-сірі стіни з масивного каменю були рівними й гладкими, лише вузькі вікна перерізали їх стрічками темряви. Ворота з чорного металу закривали вхід, а вежі здіймалися вгору, наче стражі, готові відбити будь-якого ворога.

Дракон опустився перед воротами, склав крила. Його тіло легенько дрижало, а серце в передчутті перетворення билося неспокійно, майже зі страхом. Ворота зі скрипом відчинилися, випускаючи кількох вартових на чолі з чорним, як сама ніч, драконом — найкращим воїном королівства. Всі вони були налаштовані вороже, але страху Крилатик не відчував. 

— Чого тобі? — виплюнув один із вартових.

Замість відповіді дикий розправив крила й, заплющивши очі, звівся на задні лапи. Його тіло затремтіло сильніше, а тоді почало зменшуватися. 

Охорона мовчки спостерігала за дійством. Всі чекали.

Цього разу перетворення було надто повільним. Ще б пак! Як же давно він цього не робив! До того ж вмістити всю драконячу силу в одному невеликому людському тілі — ще те  завдання. 

Але йому таки вдалося. Лапи перетворилися на руки й ноги, ікла — на зуби, шипи — на хвилясте чорне волосся. Тепер Ная його не впізнала б. Але хіба це має значення, якщо все це він робить заради неї?

Перетворившись остаточно, дракон підняв руку й по черзі зігнув усі пальці. Це було так дивно — відчувати себе в цьому тілі. Але водночас дуже знайомо. Правильно. Крилатик торкнувся пальцями грудей, опустив погляд донизу. Одяг. Той самий, що й був на ньому в ту ніч. Навіть слід від крові залишився.

Один з охоронців, сивочолий кремезний чоловік, схиливши на бік голову, зробив кілька кроків до дикого й раптом завмер. Його обличчя сполотніло, очі розширилися: він упізнав того, хто стояв перед ним.

Крилатик шанобливо кивнув:

— Нащадок престолу повернувся додому, — його голос був водночас чужим і таким рідним. Істинним. — Як там поживає король? Чи не бажає побачитися з рідним сином?