Глава 22

Страх, який пронизав мене блискавкою, змусив вчепитися нігтями у масивні лускаті лапи, щоб бодай якось вирватися. Але марно. 

І щойно я збиралася зробити єдине, що мені залишалося, — закричати, як раптом над горами розітнувся оглушливий рев, і я заціпеніла через відчуття страху, до болю мені знайомого.

Крилатик. 

Він тут.

Я встигла лише помітити смарагдову тінь, яка зі швидкістю блискавки врізалася у мого викрадача. Їхні тіла зіткнулися так потужно, що мене вирвало з лап незнайомця й відкинуло назад на кам’яний виступ. Болю я майже не відчувала — крижаний страх, що витав у повітрі, переважував абсолютно усе.

Зчепившись, дракони звалилися на скелю й покотилися вниз, кігтями роздираючи одне одного. Дикий несамовитий рев двох могутніх створінь заповнив, здавалося, увесь наш острів. Я підповзла до краю й вчепившись руками в гострі виступи, дивилася на кривавий бій, який розвертався на дні прірви. 

Брунатний намагався притиснути дикого до землі. Його масивні лапи ковзали по зеленій лусці Крилатика, лишаючи криваві подряпини. У грудях все стиснулося.

— Ні! — закричала що було сили, але мій протест потонув у черговому реву Дикого. 

Він рвучко вирвався, злетів над суперником, вп’явся кігтями в його шию й прибив масивне тіло до скелі. Брунатний заревів, ударив крилами, здіймаючи куряву й уламки скель, і різко змахнув хвостом — так, що дикий легко відлетів убік.

Вони знову зійшлися. Гострі зуби нападника клацанули небезпечно близько від шиї Крилатика, кігті намагалися завдати смертельного поранення. Кожен новий напад пронизував і мене — серце стискалося так, ніби воно саме тріскалося під ударами. 

Незнайомець різко підняв голову й спробував знову зімкнути пащу на шиї дикого. Та дикий зреагував швидше: вперся лапами, рвонув угору й налетів збоку, вчепившись у плече. Їхні реви злилися в один гучний гуркіт, від якого піді мною затремтіла земля.

Я підвелася на ноги, тремтячи всім тілом. Серце билося так, ніби хотіло вистрибнути з грудей. Крилатик віддано боровся за мене. І зараз від цього бою залежало, чи житиму я.

Брунатний рвучко розвернувся й потужним ударом відкинув дикого назад. Смарагдове тіло врізалося в каміння. Гуркіт пройняв мене до кісток. Я відступила, відчуваючи, як сильно тремтять ноги. 

Чужинець не гаяв часу — різко рвонув до мене, спопеляючи гострим хижим поглядом. 

— Ні… — видихнула майже беззвучно. Ноги не слухалися, але я повільно відступала, не зводячи очей із ворога, який вже видерся на виступ і постав переді мною у всій своїй жахливій красі. — Що тобі потрібно?

— Ти-и… — від гортанного низького голосу спина вкрилася липким потом, а ноги приросли до землі від нестерпного жаху. Він наблизився, і я відчула його гаряче дихання. Більше не дихала, лише чекала смерті.

За мить збоку від брунатного, наче з води, випірнув дикий і знову рвонув у атаку, врізавшись у ворога з черговим войовничим ревом. Від удару лапа нападника різко зметнулася вбік.

Я встигла лише підняти руку, аби захиститися. Гострий кіготь розпанахав плече аж до ліктя, гаряча хвиля болю обпекла тіло, і світ на мить потемнів. Я закричала й осіла на землю. Рукою вхопилася за плече, і за мить відчула, як між пальців стуменить кров.