Глава 15

Зима підкрадалася непомітно. Спершу засохли ягоди, почався сезон дощів. Холодні вітри пробиралися до печери, тож тепер доводилося спати під крилом дикого майже щодня. Але я не скаржилася — все краще, ніж стати дружиною того, хто мене зневажає. 

— Як гадаєш, мене шукають? — спитала я якось у дикого, коли ми сиділи біля вогнища. 

Дим настільки просочився у мої одяг та волосся, що я й сама вже була схожою на дикунку. Брудна, в потріпаному засмальцьованому одязі, зі сплутаним волоссям. Підозрюю, що від мене могло іще й тхнути, хоча я й часто милася у тому крижаному озерці серед лісу. Все це на пару з наближенням холодної пори року пригнічувало й часом навіть доводило до відчаю. Але я намагалася триматися.

— А ти хотіла б повернутися? — прогуркотів дракон. Тепер він розмовляв значно краще, але все ще час від часу плутав слова. Дивився на мене так пильно, наче зазирав у саму душу. І дивно, та мені хотілося відкрити йому її. 

Задумалася. Так, мені хотілося б, щоб Кала допомогла мені роздягнутися й залізти у ванну, накидала у воду пелюсток троянд і тієї ароматної трави, назву якої я весь час забуваю, і після якої моя шкіра пахне так гарно, що можна зімліти від задоволення. Так, я хотіла б спати на перині, а не на листі. Хотіла б їсти вишукані страви, які можна знайти лише на королівському столі. Хотіла б проводити дні в бібліотеці й дізнаватися стільки всього нового. 

Але єдине я знала точно…

— Я не хочу заміж за нього, — відповіла обурено. — Не хочу, бо точно знаю, що буду нещасною в тому шлюбі. Навіть якщо він може врятувати наші країни від війни. Егоїстично, так. І я не розумію, чому вони просто не можуть об’єднатися проти спільного ворога, якщо він все-таки нападе на нас, чи на них?

Я безсило стукнула долонями по колінах, немов опускаючи руки. Так, я не хотіла повертатися, але разом із тим в глибині душі розуміла — рано чи пізно прийдеться це зробити й віддати борг своєму народові. 

— І ті, й ті бояться, що інші зрадять їх. Саме тому й укладаються такі шлюби.

Різко підвела погляд на ящера, до кінця не вірячи, що він сказав це вголос. Мене шокували ці слова. І навіть не через те, що вони звучали як чиста правда, а тому, що їх озвучив дикий. 

— Це… має сенс. То що ще ти знаєш про шлюби й тому подібне?

Ящір застиг і навіть кумедно вилупив очі, дивлячись у вогонь. Мені хотілося сміятися. Так, я хотіла вкласти в свої слова зовсім інший сенс, але вийшло так, як вийшло. Трохи відверто й з натяком на те, що відбувається між чоловіком та жінкою в першу шлюбну ніч, ну і в усі інші ночі. 

— Я маю на увазі, — на мить замовкла й прикусила щоку, щоб не зареготати, — звідки ти знаєш про шлюби, які укладаються за домовленістю?

— Я просто… знаю це й усе, — буркнув дракон, а тоді ліг, підтиснувши до себе хвоста, й заплющив очі. 

Розчарована, що таку цікаву розмову закінчено, я зашурхотіла своїм листям, поправила його й теж вляглася, закинувши руки за голову. В голові досі ширяли ті пустотливі думки про близькість між чоловіком та жінкою. Моя вірна Кала стільки всього розповідала мені, по секрету, що я ще довго була зашарілою від тих розмов. Дечому я не надто вірила, дещо викликало страшенне сум’яття, а от дещо запам’яталося на все життя.

«Якщо чоловік кохає жінку, то він обов'язково зробить її щасливою в ліжку. Якщо ні — не чекайте ніжності, Ваша Високосте. Він буде холодним і егоїстичним.»

Від Френца можна було чекати тільки останнього. А я хотіла, щоб мене кохали так, як у казках. Щоб один раз і на все життя. З ніжністю, турботою й повагою.

— Наю? — дикий нахабно увірвався в мої думки. 

Мрії розвіялися, як туман над горами після сходу сонця.

— Що, дракончику?

Повернувши голову, зустрілася поглядом з його зеленими очима, в яких відблискувало світло вогнища. 

— Я нікому не дозволю тебе забрати, лише скажи. Мені начхати, буде то король, чи навіть сам Бог. Захищатиму тебе ціною власного життя. 

В грудях стало тепло-тепло, наче там загорівся вогник. Мені захотілося обійняти мого вірного дракона, мого єдиного друга, і я не стрималася. Швидко підвелася, підійшла під його розгубленим поглядом, і опустилася на коліна. Несміливо простягнула долоню й поклала трохи вище ніздрів. Наші погляди не відривалися один від одного. Серце калатало наче ненормальне. 

— Мій дикий, — промовила, лагідно погладжуючи шовковисту луску, а ящір не дихав. — Ти мудріший за будь-яку людину, яку я коли-небудь знала. І впевнена, за інших драконів теж. Якби ти міг взяти мене заміж, я залюбки погодилася б. Впевнена, ми були б найщасливішою парою в усьому світі. Але я точно не зможу стати драконицею.

— Ти пробувала? — в його голосі звучали і надія й розчарування водночас.

Я забрала руку, розвернулася й сіла спиною до дикого.

— Пробувала, — не вдалося приховати гіркоту в голосі. — В дитинстві підглядала за хлопчаками, яких вчили це робити вперше. У мене нічого не вийшло.

Напевно, я мала аж занадто жалюгідний вигляд, бо дикий підсунувся до мене й поклав голову на моє плече, а крилом прикрив інше. Ці обійми викликали в мені стільки трепету й тепла, що смуток миттєво розвіявся. Я заплющила очі й спробувала уявили нас двох, разом у небі. Мабуть, це було б неперевершене відчуття.