Глава 8

Я не могла припинити дивуватися, що дійсно летіла на драконі. Вітер свистів повз мої вуха, куйовдячи волосся, і я заплющила очі. Я відчувала кожен його рух, кожен помах крил, якими він розтинав повітря. Відчувала, як рухаються його м'язи під моїм тілом. Серце гупало, наче барабан, руки й ноги тремтіли від адреналіну, який змішався із захватом. Це було неймовірне відчуття.

Насмілившись розплющити очі, я роззирнулася. І на сході  помітила те, що знаходилося за каскадом гір. Вода. Темно-синя рівна гладь, яка простягалася аж до горизонту. Отже, ми таки на півдні. Але як далеко? І чия це земля? Я лише могла сподіватися, що вона не належала ворогам Канару.

Пролетівши зовсім трохи, дикий звернув за найвищу скелю і мій погляд прикипів до здоровенної зеленої рівнини, яка наче оазис в пустелі, розкинулася посеред кам'янистих гір. Ми плавно спустилися на невелику поляну, встелену мохом. Приземлення було м'яким, спокійним — здається, дикий навмисне був обережнішим, немов боявся нашкодити мені. Він ліг на землю, даючи мені можливість зійти.

​Я ступила на мох, який виявився напрочуд м'яким і водночас пружним.

— Наче хмара, — вирвалося у мене разом із усмішкою. Дракон підвівся й повільно пошкандибав під дерево, в холодок.

 Я озирнулася довкола. Загублена в горах зелена рівнина виявилася справжнім раєм. Тут не було нічого, крім краси, спокою й тиші. Лише здаля долинав тихий пташиний щебет.

​Поляна, на якій ми приземлилися, була оточена високими деревами з широким листям, крізь яке ледь пробивалося сонячне світло, створюючи на землі мерехтливий візерунок. 

Скинувши важче чоловіче взуття, пірнула ногами в злегка вологий прохолодний мох. Це було блаженство.

Я вдихнула на повні груди. Повітря було чистим і насиченим ароматами диких квітів, свіжої трави та вологої землі. Тут не було жодного сліду присутності людини. Жодного шуму, жодного багна. Лише природа в її найчистішому вигляді. Дика, як і пасувало дракону, який мене викрав.

В Канарі не було таких дивовижних місць. Ніколи. І, думаю, не буде.

Я заплющила очі, відчуваючи, як щастя переповнює моє серце. Цей прихований куточок природи, це місце, захищене горами, виявилося ідеальним. 

Повернувшись до дикого, схилила голову й легенько розтягла вуста в посмішці:

— І чому ти мовчав про це місце?

Звісно ж, дракон нічого не відповів. Кинувши на мене байдужий погляд, голосно зітхнув, поклав голову на мох і заплющив очі. 

Отже, я могла робити все, що мені заманеться. Може, це і є моя омріяна свобода? Ніяких наречених, ніяких обов'язків і покори батькові. Тільки кам'яні скелі, на які не вибереться жодна людина, мій особистий дракон і цей невеликий шмат раю на землі. Що ж, таке життя значно краще, ніж заміжжя. Мабуть. Адже дружиною принца я ще ніколи не була.

Мені хотілося бігти босоніж, кричати від щастя. Але десь всередині мене лишалася тінь страху, який попереджував, що варто бути обережною.

Ще раз кинувши погляд на дикого, який, здавалося, спав, несміливо пішла вглиб лісу. 

Зовсім поряд, в оточенні дрібних бликитних квітів, дзюрчав невеликий струмок, що витікав з кам’яного грота. Вода була настільки чистою, що я могла бачити кожну дрібну гальку на дні. Трохи далі з землі било невелике джерело. ​

Наче навіжена, кинулася туди й стала пити прохолодну воду. Солодшого напою я не куштувала зроду! Ця вода здавалася справжнім нектаром.

Напившись досхочу, пішла далі. А ось і знайомі яблука на яблуні з обламаними гілками. Гарні, соковиті й на сонці ще більш рум'яні. Зовсім поряд — кущ в половину мого зросту з яскраво-червоними ягодами. Вони були ще гарнішими за яблука й манили так, що мій рот повністю наповнився слиною.

Підійшовши, тільки но простягла руку, щоб зірвати смакоту, як нізвідки з'явився дикий і сердито гаркнув майже мені в обличчя. Я навіть очі заплющила від несподіванки. А коли розплющила їх, то наштовхнулася на сердитий погляд очей, які світилися зеленню.

— Отруйні, так? — запитала. Дракон наче стрепенувся здивовано — очі розширилися, згасли раптово, ніздрі роздулися. Він повільно сів, не зводячи з мене свого гострого погляду. А тоді кивнув.

— Ти мене зрозумів, — я й сама зачудовано дивилася на дикого. Стало так радісно, наче я знову повернулася в безтурботне дитинство, де не було ніяких обов'язків та майже не було заборон.