Глава 5

Батько завжди казав, що дикі дракони — це не казка, а реальна загроза. Я провела стільки часу в бібліотеці королівського палацу, щоб дізнатися про диких достатньо.  Ніхто достеменно не знав, чому вони обирали цей шлях — більше ніколи не перетворюватися на людей, але всім було відомо: якщо дракон тривалий час знаходиться в своїй істинній подобі — він втрачає все людське, в тому числі й забуває мову. Варто прожити всього лише рік у тілі ящура, щоб стати звіром й вбити в собі людину.

В давнину, ще до мого народження, диких не було багато в наших краях, але й тих кількох вистачало, щоб навести жаху на пів королівства. Вони були некерованими, агресивними й безжальними. З’їдали дітей живцем, викрадали жінок, ґвалтували і повертали їх сім’ям скаліченими.

Але, якщо вірити батькові, жоден із них не дожив до наших днів — мій прапрадід особисто вбив останнього. 

До цього дня я не надто вірила в існування диких, але тепер… 

То яка доля мене чекає? Те ж, що й інших жінок, яких викрадали до мене? Не дочекається! Я краще зірвуся зі скелі в спробі втекти, ніж дозволю йому торкнутися того, що йому не належить. 

— Мені потрібно… — затнулася, не розуміючи, навіщо взагалі говорити до того, хто тебе не розуміє. — Я, — поклала руку на груди. — Зараз. Повернуся, — показала пальцями «ходу». 

Дракон тихо рикнув, не розтуляючи пащі й не відриваючи від мене своїх вертикальних зіниць. Що це означає? Можна чи ні? 

Не наважуючись ступити перший крок, я так і продовжувала дивитися в очі дикого. Уважно, але разом із тим з осторогою. А потім в один момент усвідомила, що більше не боюся його… Але чому? Здавалося б, я навпаки мала б забитися в куток від страху, знаючи, на що здатні дикі. 

Але в цей момент дивні зміни турбували мене в останню чергу — я більше не могла терпіти відчуття болю внизу живота.

— Я зараз повернуся, — повторила впевнено. — Не йди за мною.

Та не встигла я зробити крок до виходу, як дикий уже був на ногах.

Зупинилася, розсерджено стиснула кулаки. 

— Мені потрібно… усамітнитися, — процідила крізь зуби. 

Звісно ж, дракон мене не послухав. Йшов слід у слід, дихаючи в спину теплотою, від якої тіло вкривалося сиротами.

Майже біля самої прірви, знайшла в скелі невеликий закуток. Те, що треба, аби справити природні потреби. Розвернулася до дракона, який зацікавлено оглядав мене з ніг до голови. 

— Іди геть, — буркнула сердито, рукою відганяючи дикого, мов пса.

Ніякої реакції. О, Фрея! Що за дурне створіння?

— Я хочу, — промовила повільно й виразно, — побути сама.

Дракон так і стояв навпроти, обдивляючись мене, мов якусь диковину.

Я знову проганяла, сварила і навіть тупала ногою, погрожуючи розправою. Але він ані слова не розумів.

І тільки тоді, коли я, стиснувши коліна, злегка пригнулася й вхопилася за низ живота, його погляд змінився. Я ясно побачила в них здивування і щось іще… Сум'яття? Не певна, адже не встигла розгледіти — дикий швидко повернувся до мене спиною й сів, закрутивши хвоста аж до передніх лап.

Ну, хоч так. 

Поспіхом зробивши усі свої справи, поправила одяг і поспішила до печери. Дракон поплентався за мною хвостиком, зі шкрябанням переставляючи по каменю свої масивні лапи.

Коли я зайшла всередину, мій викрадач залишився стояти в проході. Не зважаючи на пильний погляд, я сіла під стіною, схрестивши ноги. В животі гурчало, наче я не їла кілька днів, а губи стали сухими. Чи зможу я довго протриматися тут, де навіть немає нещасного жолудя, якого можна було б згризти? Про воду я взагалі мовчу. Не певна, що вона взагалі може текти десь серед цих скель.

Доволі гучний рев перервав мої думки, змушуючи здригнутися. Я глянула на дракона — він розправив крила, збираючись знову залишити мене тут саму. 

«От і добре», — подумала я, збираючись знову втекти. Але дикий немов прочитав мої думки — ще раз заревів. Так, що страх пробрався під шкіру гострими голками. Я моментально змінила рішення. Зрештою, якби він збирався мене зґвалтувати, чи вбити, він би уже це зробив.

— Лети, — незадоволено насупилася. — Я буду тут. 

Дракон ніяк не відреагував на мою відповідь, але мені на мить здалося, що він мене зрозумів. Принаймні, мені хотілося так думати.

🌟🌟🌟

Від авторки. 

Якщо вам подобається моя книга, прошу підтримати її сердечком та коментарем, це дуже допомагає в її написанні.

також запрошую в телеграм-канал, де я публікую візуалізації до роздлів. ПОСИЛАННЯ НА КАНАЛ ДОДАЛА В БЛОГ.

і дякую, що читаєте мене❤️