Глава 12

Новий день. Але старе продовження шляху до смерті. Перше випробування, початок відбору жертв, початок кінця. Якось так я б описала сьогоднішній день. З самого ранку Агар збирає мене та Аланію. Нас одягають у прості сукні темно-синього кольору, волосся зав'язують на маківці вплітаючи у нього сині стрічки. А потім ведуть вниз, у тронну залу. Ми з Аланією приходимо одночасно з іншими дівчатам. І знову усі в однакових сукнях та з однаковими зачісками, немов їм навіть не потрібно нас розрізняти. Рейнар, Леднай та Лелей тут, вони стоять прямо перед нами. Їх обличчя закриті капюшонами, але зрозуміти, де який брат, не важко. Зелені очі старшого дивляться з надією, яскраві блакитні з холодною відчуженістю, а теплі, золоті, з бажанням допомогти хоч якось. Я не знаю Лелая, але здається молодший Мор'одок не дуже радіє тому, що відбувається ось уже триста років.

— Ви знали, що цей день прийде, — починає Рейнар. — Ви — Ключі. Кожна з вас особлива. Кожна з вас може привести нас до звільнення Етхади від Консиліуму, до рівних прав людей та магів. Це наша з вами спільна робота. Якщо помрете ви, помремо і ми.

Так і хочеться уїдливо додати, що ми помремо у будь-якому випадку, що мені конкретно все це взагалі не потрібно. Але хто мене питає, так? Як казав Рейнар — я належу йому? Ох, як він помиляється. Я не належу нікому. Так, Леднай дав зрозуміти, що без відбору з Марева не звільниться ніхто, саме тому я тут, а не блукаю Маревом. Та я не вірю жодному з братів, навіть більше, мені дуже хочеться проштрикнути кожного з них і Консиліуму лезом меча.

Поки старший брат намагається підбадьорити дівчат, я дивлюся на Ледная. Він теж не зводить з мене очей. На мить гублюся у блакиті його зіниць. Досі не віриться, що хтось може мати такий яскравий колір очей, одночасно крижаний, і синій, світлий та чистий. Не віриться, що під цією красою Крижаного ховається холодна душа, яка привела цілу купу дівчат на смерть.
Мор'одоки вбивці, як не крути.

Рейнар нарешті закінчує свою промову й помахом руки вказує, щоб дівчата йшли за ним. Я остання, тож чекаю поки вся ця процесія рухається вперед з тронної зали у коридор. Лелай йде поруч зі своїми дівчатами, яких тренував, а Леднай затримується. Коли Аланія йде слідом, а я за нею, він перехоплює мене за руку й на мить зупиняє. Спочатку дивиться в очі, довго, немов хоче дізнатися, яка я, а потім каже:

— Я буду поруч.

Відпускає.

Ми крокуємо коридором, б'ють у барабани, лунає дивна музика, від якої мурашки по шкірі від страху.

"Так, Анно. Ти не слабачка якась. Ти готувалася до цього. Леднай готував тебе. Пам'ятай, що обіцяла, пам'ятай, що казала Рейнару тоді, під каміном. Ти обіцяла перемогти!"

Правда погрожувала, але зовсім трішки. Якщо чесно за ці дні я не впевнена, що хочу тепер зламати всі плани братів, врешті вони триста років до цього йдуть. Звісно помирати за Рейнара я не хочу, тут нічого не змінилося. Ну люблю я себе, що тут скажеш. Та й, ніхто не казав, що переможниць не може бути дві, правда?
Розумію, що Консиліум буде робити усе, аби мене знищити першу, та й вони взагалі грають за своїми правилами, але чому я не можу переграти їх? Я не така, як інші дівчата. Я вільна у душі, в яких умовах не опинилася б, і це моя перевага. Цього навіть Марево не забере. 

Під звук барабанів ми виходимо з палацу на задній двір. Леднай крокує позаду мене, фізично відчуваю його погляд на своїй спині, тож йду рівно гордо задерши голову.
Мені не страшно!

Задній двір палацу відрізняється від того, де вперше опинилася я. Тут теж статуї химерних створінь, з крилами, іклами та рогами, їх також опиває імла кружляючи навколо каменю, але ще тут два п'єдестали, на одному з них сидять маги Консиліуму виблискуючи своїми білими балахонами. Інший поки порожній, тож певно там будуть сидіти брати.

І дійсно, Рейнар крокує з братами туди, а вартові з мечами ставлять десять дівчат перед прірвою довжиною у метрів сто, широку, і глибоку настільки, що її обриси губляться у тумані.
На мить підіймаю голову й дивлюся на небо. Воно сіре, як і все у цьому Мареві. Сіре та безрадісне.

— Вітаю вас, Ключі, — голосно починає маг, сивочолий чоловік з раною на обличчі.

Із задоволенням розглядаю її. Мене тішить, що я вчора проштрикнула його виделкою. Тішить, що слід залишився на його шкірі. Нехай пам'ятає, що це зробила жінка, дівчина, ключ.

— Сьогодні перший день відбору жертви для Рейнара Мор'одока. Перший день, але ви вже повинні довести, що варті честі стати його звільненням, його ключем до свободи. Перше завдання полягає у тому, — маг тримає паузу під час якої знову б'ють у барабани, чесно кажучи це діє на нерви, — що вам потрібно обрати: ви чи ті, хто внизу. У прірві знаходиться десять людей. Вони вам не знайомі. Вони для вас чужі. Але вони етхадці. Врятуйте їх, або помріть!

Барабани починають бити ще голосніше. Заплющую на мить очі, а потім інтуїтивно знаходжу жорсткий блакитний погляд одного дуже пихатого та колючого вбивці, мага та воїна. Не знаю навіщо це роблю. Мені ж не потрібна його підтримка. Мені від нього взагалі нічого не потрібно. Так для чого дивлюся в його очі? Для чого так довго не відпускаю?...

Барабани зупиняють свій ритм і з прірви доноситься моторошне гарчання. Кілька дівчат кричать, а моє серце заходиться у шаленому темпі від страху, хочу того чи ні, але його нікуди не сховати та не викинути з голови. Він не питає, коли йому прийти.

Аланія поруч зі мною. Дівчина дивиться на мене й коли я присідаю та впираюся долонями у край прірви, робить те саме. Побачити, що ж там гарчить, важко. Імла та темрява заважають, а я не маг, щоб увімкнути магічні ліхтарики, тож так і доводиться намагатися хоча б обриси побачити.

Раптом з прірви щось вискакує, незрозуміле на вигляд, але тіло нагадує зміїне й хапає одну з дівчат та тягне за собою. Вона кричить, опирається, а потім її крик затихає у пітьмі. Кидаю шокований погляд на Рейнара і бачу, що він ледь не плаче. Невже дійсно шкода її?

Ковтаю комок у горлі й відходжу на кілька кроків. Ні. Це жахливо. Я не можу. Однаково ж помру, так навіщо так страждати?

Несподівано у голові з'являється шум. Він тихий, досить непомітний, але чіткий. І він наказує пригнути туди, у саму прірву, знайти людину та осідлати чудовисько з пітьми. Саме так я зможу пройти перше випробування.