Сонячний приємний прохолодний ранок понеділка. Мало хто любить цей день тижня, та сьогодні він був справді чарівним. Принаймні, його початок точно. Сонце тільки виглянуло з-за обрію і ледь встигло поцілувати своїм промінням все ще сонну землю. Після грози світ ніби ще раз народився. Зелена травичка стала ще зеленішою, а фруктові дерева в парку зацвіли з новою силою. Пташки заводили свої пісеньки, сповіщаючи людей про новий день та годуючи своїх пташенят. Дорослі крокували по вулицях, поспішаючи на роботу, аби могти своїх діток порадувати якимось невеличким гостинцем.
Лис сидів в парку біля входу в шатро і вдивлявся в гілля дерев, аби розгледіти, де саме сидить пташка, яка так чарівно співає з настанням кожного нового дня. Він чудово пам'ятав це місто ще з дитинства, коли вони з матір'ю їздили сюди з свого села на закупи. Та востаннє він був тут ще десять років тому. Саме тоді прийшов Вовк і забрав його в свою трупу, та допоміг пригадати своє колишнє життя. Зараз він чудово пам'ятав заради чого він тут зараз. Чому його вбили двадцять п'ять років тому та яке пророцтво заставило це зробити його першу наставницю.
Юнак хотів помститися не стільки за Сорену, скільки за своє втрачене перше життя, а перед тою відьмою в нього була тільки клятва, яку він ніяк не міг порушити. Його серце давно не бажало нічого, окрім спокою. Адже наставниця тепер з'являється йому в сні ледь не кожної ночі. Її душа не вспокоїться, допоки помста не буде здійснена. Вона нічого не зможе зробити юнаку фізично, але він відчував як духовно збіднюється, слабшає, замучується. Лис знав, що якщо він не зробить те, заради чого другий раз родився на світ, його душа занедбається, а сам він стане нудним, ні на що не здатним, просто існуючим створінням, яке буде мучитися від кошмарів, навіяних Сореною, до кінця своїх днів. Лис хотів спокійного життя на стільки сильно, що не міг пробачити Кіру за те, що вона сама могла і не пам'ятати.
Хлопчина зловив себе на думці, що йому навіть трішки шкода дівчину, адже вона і справді не буде знати, за що він так з нею поступить, якщо звичайно увесь задум йому вдасться, та він швидко відігнав від себе ці думки. Колись вона дізнається. Він їй розповість. І тоді з чистою совістю можна буде закінчити почате.
Із шатра вийшов чоловік років сорока. Він ходив в широкому чорному капелюсі та такому ж темному офіційному костюмі. Сірі очі дивились на світ зі своєю особливою мудрістю, а русе волосся було причесане назад. Вся його енергетика створювала образ сови-мудреця. Він сів на траву біля Лиса і зацікавлено спостерігав за тою ж пташиною, що й юнак. Потім він оглянув рудого з ніг до голови і з легкою усмішкою зітхнув.
- Я чув, що ти знайшов Діву Црешу, - його голос звучав злегка мелодійно та солодко.
Зеленоокий тільки гмикнув.
- Будеш до неї підбивати клинці?
Хлопчина здивовано глянув на чоловіка:
- Ти про що?
- Залицятися.
- Сич, ти здурів? Навіщо мені це? Я тільки доб’юсь її довіри, а потім… ти розумієш
Чоловік ствердно кивнув і між ними зависло мовчання. Кожен обдумував ситуацію зі своєї точки зору. Лис думав, як можна ближче познайомитись з дівчиною, яку довго шукав, а його співбесіднику явно не подобалась затія юнака. Він вважав це дурною тратою часу. Краще б рудий собі зосередився на чомусь більш житейському. Проте чоловік знав, що відмовляти зеленоокого, це як в собаки кістку забирати, результату ніякого не буде, ще сам покалічишся.
- Ти впевнений, що тобі потрібно саме це?
- Так, - Лис опустив голову, дивлячись на свої руки - Я повинен.
Сич тихо засміявся:
- Тобі сорок, якщо брати минуле життя, а ведеш себе, ніби п'ятнадцятий рік тобі тільки минув.
- Яке тобі діло? - смарагд в очах Лиса злісно блиснув.
- Мені ніяке, а тобі не потрібна допомога? - усмішка ніяк не пропадала з обличчя сіроокого.
- Ти мудрець в нашій групі, от і придумай щось.
Сич на мить замислився, та потім вміло відрізав:
- Ти у нас хитрий Лис, от і сам будуйте свій підступний план і обдумуй кожну його деталь. Я тільки допоможу в його здійсненні.
Рудий зітхнув:
- Гаразд. Я повідомлю тобі, коли мені потрібна буде твоя допомога.
Мудрець кивнув і з усмішкою зник в шатрі, залишивши юнака на одинці з собою.
А у шатрі готувались до серії вистав, початок яких припадав на завтрашній день. Всього трупа акторів налічувалась з п'яти живих людей та тридцяти ляльок різних розмірів, раси, статі та віку. Вовк був там головним. Він був мудрим майстром та поводирем своєї групи. Він не був найкращий, як людина, але він був найкращий, як батько та опікун. Решту акторів він вважав своїми дітьми. За винятком Кішки - вона і справді була його дочкою. Сич був найстаршим з “дітей” старого Вовка, а Лис наймолодшим. Є ще в чоловіка середущий син - Павич. Високий стрункий зеленоокий блондин з пишною шевелюрою, характер якого повністю відповідав його прізвиську. Він і працювати не сильно любив, а дівчата на нього заглядались більше ніж на Сича та Лиса разом взятих. Все чекали, коли він розпустить свого пишного хвоста та почне стріляти поглядом, підкорюючи серця багатьох красунь Європи. Пощастило, що тут ще Павича не дуже добре знають, бо вже від подурілих прихильниць відбою не було, що нарешті набридло Вовку і вони приїхали в тихе містечко. Звичайно, ціни на квитки вони змушені були знизити для цієї місцевості, зате можна було деякий час віддихнути від вічних криків так пожити в спокої. Старого такі умови повністю влаштовували, тільки він упустив той факт, що тут живе Діва Цреша, від якої він старався тримати подалі Лиса, та не вдалось. Зрештою, його не дуже хвилювала ця ситуація, оскільки він не зібрав речі, та не дав прочухана рудому. Що йому до зовсім незнайомої дівчини? А нічого. Він чув про неї, та ні разу не бачив наяву. Знає легенди про стару відьму, в яких ця дівчина згадується, хоч і під іншим іменем, та відноситься до них якось холодно. Він не любить розповіді про Сорену. Свого часу вона завдала йому багато болі, хоч і залишила після себе подарунок, вартий життя. Чи справді цей подарунок був рівний ціною втраченого часу у спілкуванні з підлою жінкою. Зараз Вовк з впевненістю скаже, що так, заради такого можна було віддати і більше. Та на щастя, більше не потрібно було. За це старий може і вдячний десь глибоко в душі Діві Цреші. Та сам він цього не здатен усвідомити. Видно, що і в свої шістдесят три він ще зовсім юний духовно і багато чого йому не дано усвідомити.
Відредаговано: 03.05.2019