Розділ 26

Луана

Я прогнала Ітона й тепер, як дурниця сиджу та плачу. Досі ми ніколи не розмовляли з ним про мою вагітність, і я була другові за це вдячна. Дитина поза шлюбом, це не та тема для розмови, про яку хотілося б говорити з молодим чоловіком. І хоч я десь підсвідомо сподівалася, що його інтерес до мене не обмежується лише дитиною від його брата, його слова про те, що між нами нічого не може бути, боляче мене зачепили. Мене вкотре вмокнули в мою потворність. І я знову, тепер, сподіваюся, уже востаннє, усвідомила, що на мене чекає.

Я – мати одиначка. Значить, так тому й бути. Просто треба перестати відкривати душу і впускати туди нездійсненну надію. Треба жити реаліями.

Проплакавши пів ночі, вранці рішуче збираюся та йду до Академії.

Ітон сьогодні на заняття не прийшов.

Ітон

Що робити з тією інформацією, про яку я вчора дізнався? Чи маю я повідомити Фраю, чи повинен розв’язати проблему сам?

Логічно, звичайно, йти з отриманою інформацією до брата, як відповідального за весь цей заміс, але боюся, що я навряд чи встигну розповісти йому все. У яку мить Фрай мене приб’є? Там, де я розповідатиму, що проводжу вечора з дівчиною, вагітною від нього?

Чи на тому моменті, де звинувачую його дружину в замовленні вбивства кинутої ним дівчини?

Чи він взагалі не стане мене слухати та вимагатиме не втручатися в його особисте життя?

Раніше я був певен, що добре знаю свого брата, тепер я не уявляю, чого можна від нього очікувати.

Отже, треба спробувати розв’язати питання з найманим убивцею самому…

Брр…

Я до лікарів вирішив піти, бо мені подобається рятувати життя. А зараз мені належить його відібрати. Згадую, що сьогодні ще не снідав, але дорогою на кухню вирішую, що кілька днів без їжі підуть мені на користь. Може я зголоднію, мисливський інстинкт прокинеться, і я цього покидька… того… з’їм??

Щось мене почало нудити. Ні, на кухню я точно не піду.

Фрай

Дещо після балу не дає мені спокою. Якась не відповідність. Я, звичайно, не лікар, але в мене виникли підозри. Я навіть зібрався піти в спальню дружини, щоб дещо уточнити. Але на моє «щастя» Діана сама прийшла до моєї кімнати. Схоже, виконуючи наказ короля, я був надто дуже люб’язний із нею на балу.

– Дорогий, – муркоче молода дружина, влаштовуючись поряд зі мною на величезному двомісному ліжку, і я вкотре шкодую, що після розлучення з Арією не поставив у свою спальню вузьку армійську койку. Може, ще не пізно?

– Дорогий, я так скучила… минуло вже чотири місяці з того часу, як ми з тобою востаннє були разом, – скиглить під боком Діана.

Чотири місяці? Адже так! Саме стільки пройшло з нашої останньої ее… зустрічі тет-а-тет і зараз у Діани має вже бути помітний животик. І токсикоз якраз мав закінчитися, який, власне, і не починався.

Некрилаті Боги! Мої підозри міцнішають. А якщо…

Схоплююся з ліжка й запалюю світильники, заливаючи світлом спальню. Красуня Діана лежить на моєму ліжку в спокусливій позі, явно заздалегідь неодноразово відрепетованою перед дзеркалом. Але я на це аж ніяк не реагую. Зовсім інше мене зараз цікавить.

З риком повертаюся в ліжко, задираю мереживну сорочку дружини та милуюсь її ідеально плоским і абсолютно не вагітним животом.

Діана скрикує і прикривається простирадлом, а я констатую факт:

– Жодної вагітності немає! І не було?

– Дорогий! Ти не даєш нам шансу! Я впевнена, якщо ми спробуємо, у нас усе вийде!

Я з огидою дивлюся на прекрасне тіло й гарне личко своєї дружини, і не можу зрозуміти, чому вона не викликає в мене жодних тілесних мрій?

Швидко натягнувши штани та не ставши морочитися з рештою одягу, вирушаю до родового храму і вимовляю слова обряду. Я вкотре розлучений! Звичайно, король мене по голові не погладить, але терпіти цю змію у своєму будинку я більше не маю наміру.

Повертаюся в спальню і зі мстивою радістю спостерігаю, як Діана намагається повернути на місце моє родове кільце, що вперто зісковзує з її пальця.