Розділ 25

Ітон

Повернувшись з Імперії, насамперед наношу візит Луані та дізнаюся, що моє занепокоєння було виправдано.

– Ітоне! Як добре, що ти, нарешті, повернувся! Мені було так страшно! – дівчисько з вереском зустрічає мене на порозі, довірливо притискається, і я обіймаю її. У поведінці Луани немає нічого більшого, ніж сестринська прихильність. Я відчуваю це. А ще мені здається, вона знає, що я здогадався про її взаємини з братом.

– Що трапилося, моя хороша? – гладжу Луану по волоссю, намагаючись упорядкувати непокірні кучері.

– За мною хтось стежить! Я впевнена! І навіть будинок обшукали.

– Щось пропало? – занепокоєно питаю я.

Луана завмирає та відводить очі.

– Нічого цінного, забрали порожній пакет, який приносив посильний.

– З вензелем Роду Примарних Драконів? – у лоб запитую я, не бачачи сенсу робити нам обом вигляд, що ніхто ні про що не здогадується.

Луана усувається від мене й закушує губку. Потім зітхає та киває головою на знак згоди з моїми словами.

– Що в тебе з моїм братом, Луано. Це ж його дитина? – допитуюсь у дівчини, раз у нас уже пішов вечір одкровень!

– Його… – зізнається Луана і вбиває мене, – нам краще більше не зустрічатися поза Академією, Ітоне. Іди.

– Луано! Ти ж бачиш, у мене до тебе лише братерські почуття!

– Тим більше. Іди! Мені не потрібний ніхто з Примарних! Я не віддам вам свою дитину!

Я шокований таким поворотом і абсурдним припущенням Луани та трохи втрачаю пильність. Скориставшись цим, дівчина виставляє мене за двері й зачиняє її на замок.

Луана думає, що брат хоче забрати в неї дитину? Як далеко він уже зайшов і наскільки в цьому досяг успіху?

Задумавшись, відходжу неподалік будинку і стою, спершись на старе дерево. Уже зовсім стемніло, вікна будиночка Луани світяться, і я бачу силует дівчини, що з’являється то в одному вікні, то в іншому. За її переміщеннями я можу здогадатися, чим саме вона займається. Ось Луана прийшла на кухню та заварила собі чай. А тепер перейшла до кімнати, яка служить їй і вітальнею, і їдальнею. Розпалила камін і п’є свій заспокійливий чай, залізши на крісло з ногами. Вона намагається накритися ковдрою, але самій це незручно зробити, і я мимоволі гарчу. Ти маєш бути зараз поряд із нею, брате!

Відчуваю, що моя розмова з Фраєм буде не дуже приємною. Але я, хоч і молодший, але маю висловити братові, усе, що думаю про його поведінку!

Я вже збираюся йти, як чую хрускіт гілки. Хтось, крадучись, підходить до вікна й заглядає в спальню дівчини. Першим моїм спонуканням було згорнути шию зухвальця, але я стримав себе. Правильніше буде з’ясувати, хто стежить за Луаною і з якою метою. Може, це Фрай приставив  охорону до майбутньої матері своєї дитини? Я все ще намагаюся не дозволити братові повністю опуститись у моїх очах.

Вирішивши зачекати, я, намагаючись себе нічим не видати, стежу за незнайомцем.

Обійшовши будинок і зазирнувши у всі вікна, невідомий іде геть від будинку.

І я розумію, що це не охорона від Фрая.

Мінус один бал від твого рейтингу в моїх очах, брате.

Намагаючись не видати себе, на пристойній відстані слідую за незнайомцем, іноді частково обертаючись і принюхуючись.

Я запам’ятав цей запах і тепер впізнаю його будь-де. І щось у ньому мене непокоїть… Я відчуваю якісь знайомі нотки. Мабуть, ми вже з ним перетиналися. Намагаюся, але не можу згадати, звідки він мені знайомий. Ричу на себе подумки, але потім заспокоююсь. Я взагалі не на детектива вчуся, і навіть не планую будувати кар’єру військового. Я збираюся стати лікарем!

Так, розмірковуючи, я не помітив, як ми підійшли до будинку. До нашого будинку. До родового маєтку Роду Примарних. Я помилився, і це людина Фрая? Або…

Незнайомець підходить до будинку й тихо стукає. У вікно спальні Діани!

Оце сюрприз!

Діана приймає коханця? Уже одного цього достатньо, щоби переконати Фрая розірвати шлюб! Я вже потираю руки від радості, але те, що відбувається далі мене вганяє в ступор.

– Я з’ясував усе, що вас цікавило, пані. – Чую розмову незнайомця із дружиною мого брата. Мені так шкода, що вони розмовляють через прочинене вікно! Я так сподівався, що він намагатиметься проникнути до неї в спальню!

– Не тягни, розказуй!

– Гроші вперед, пані!

– Звідки я знаю, що ти з’ясував те, що мене цікавить?

– Повірте, ви не розчаруєтеся, пані. Я впевнений у цьому! Так що платите, або я вирушу до вашого чоловіка. Впевнений, він точно заплатить мені, навряд чи захоче, щоб усе, що я дізнався, стало надбанням громадськості й потрапило на сторінки світської хроніки!

Я чую, як Діана шипить, а потім лунає дзвін монет. Зважаючи на характерний звук – золотих. Причому досить великої кількості.

– Отже, я чекаю! – гарчить Діана, поки її візаві перераховує отриманий гонорар.

– Дівчину звуть Луана і вона вагітна від вашого чоловіка.