Розділ 25

Ітон

Повернувшись з Імперії, насамперед наношу візит Луані й одразу дізнаюся: моє занепокоєння було виправданим.

— Ітоне! Як добре, що ти нарешті повернувся! Мені було так страшно! — дівчисько з вереском зустрічає мене на порозі й довірливо притискається.

Обіймаю її. У поведінці Луани немає нічого більшого за сестринську прихильність — я чітко це відчуваю. А ще мені здається, вона знає, що я вже здогадався про її стосунки з моїм братом.

— Що трапилося, моя хороша? — гладжу її по волоссю, намагаючись упорядкувати непокірні кучері.

— За мною хтось стежить! Я впевнена! І навіть будинок обшукали.

— Щось зникло? — занепокоєно питаю я.

Луана завмирає і відводить очі.

— Нічого цінного… Забрали порожній пакет, який приносив посильний.

— З вензелем Роду Примарних Драконів? — запитую прямо в лоб. Не бачу сенсу далі вдавати, ніби ніхто ні про що не здогадується.

Луана відсторонюється від мене та закушує губку. Потім зітхає та киває на знак згоди.

— Що у тебе з моїм братом, Луано? Це ж його дитина? — допитуюся в дівчини, раз уже у нас видався вечір одкровень.

— Його… — зізнається Луана і раптом вбиває мене словами: — Нам краще більше не зустрічатися поза Академією, Ітоне. Йди.

— Луано! Ти ж бачиш, у мене до тебе лише братерські почуття!

— Тим більше. Йди! Мені не потрібен ніхто з Примарних! Я не віддам вам свою дитину!

Я шокований таким поворотом і абсурдним припущенням Луани. На мить втрачаю пильність, і дівчина, скориставшись цим, виставляє мене за двері й зачиняє їх на замок.

Невже вона думає, що брат хоче відібрати у неї дитину? Як далеко він уже зайшов у своїх планах?

Замислившись, відходжу від будинку і стою, спершись на старе дерево. Вже зовсім стемніло. Вікна будиночка Луани світяться, і я бачу її силует, що з’являється то в одному вікні, то в іншому.

За її переміщеннями я легко вгадую, чим вона займається. Ось Луана на кухні, заварює собі чай. А тепер переходить до кімнати, яка служить їй і вітальнею, і їдальнею. Розпалює камін і п’є свій заспокійливий напій, залізши на крісло з ногами. Вона намагається накритися ковдрою, але самій це робити незручно. Я мимоволі гарчу. Ти маєш бути зараз поряд із нею, брате!

Відчуваю, що розмова з Фраєм буде вкрай неприємною. Але я, хоч і молодший, мушу висловити братові все, що думаю про його поведінку.

Вже збираюся йти, як раптом чую хрускіт гілки. Хтось, крадучись, підходить до вікна та заглядає в спальню дівчини. Перше моє спонукання — згорнути шию зухвальцю, але я стримуюся. Правильніше буде з’ясувати, хто стежить за Луаною та з якою метою. Може, це Фрай приставив охорону до майбутньої матері своєї дитини? Я все ще намагаюся не дозволити братові остаточно впасти у моїх очах.

Намагаючись себе нічим не видати, я стежу за незнайомцем. Обійшовши будинок і зазирнувши у всі вікна, невідомий іде геть. І я розумію: це точно не охорона від Фрая. Мінус один бал від твого рейтингу в моїх очах, брате.

Слідую за незнайомцем на пристойній відстані, іноді частково обертаюся та принюхуюся. Я запам’ятав цей запах і тепер впізнаю його будь-де. Та щось у ньому мене непокоїть… відчуваються якісь знайомі нотки. Мабуть, ми вже перетиналися. Намагаюся згадати, звідки він мені знайомий, але марно. Ричу на себе подумки, а потім заспокоююся. Я взагалі-то вчуся не на детектива та навіть не планую військову кар’єру. Я збираюся стати лікарем!

Так, у роздумах, я не помічаю, як ми підходимо до будинку. До нашого будинку! До родового маєтку Роду Примарних. Невже я помилився, і це таки людина Фрая? Або…

Незнайомець підходить до стіни та тихо стукає. У вікно спальні Діани! Оце так сюрприз!

Діана приймає коханця? Вже одного цього достатньо, щоб переконати Фрая розірвати шлюб! Я потираю руки від радості, але те, що відбувається далі, вганяє мене в ступор.

— Я з’ясував усе, що вас цікавило, пані, — чую розмову незнайомця з дружиною мого брата. Шкода, що вони розмовляють через прочинене вікно — я так сподівався, що він спробує проникнути всередину!

— Не тягни, розповідай!

— Гроші вперед, пані!

— Звідки я знаю, що ти з’ясував саме те, що мені потрібно?

— Повірте, ви не розчаруєтеся. Я впевнений у цьому! Тож платіть, або я вирушу до вашого чоловіка. Він точно заплатить — навряд чи захоче, щоб те, що я дізнався, стало надбанням громадськості та потрапило на сторінки світської хроніки!

Чую, як Діана шипить, а за мить лунає дзвін монет. Судячи зі звуку — золотих, і їх чимало.

— Отже, я чекаю! — гарчить Діана, поки її візаві перераховує отриманий гонорар.

— Дівчину звуть Луана, і вона вагітна від вашого чоловіка.

— Що за маячня! Фрай навряд чи одружився б зі мною, якби в нього була інша вагітна! Поверни гроші, ошуканцю!

— Це правда. Але ви, мабуть, не знаєте, хто така ця Луана.

— Уявлення не маю і не хочу знати! Судячи з місця, де вона живе, це якась обірванка.

— Так, і мало того — її обличчя вкрите жахливими шрамами.

— А… то це та відьма, що працює в Сааміта?! Не дивно, напевно, вона його чимось приворожила, інакше він би ніколи на неї не повівся! Ну що ж, ти відпрацював свої гроші. Тепер я спокійна. До неї він від мене точно не втече!

— Тут ви маєте рацію, вас не порівняти з тією потворою. Але ви забуваєте, пані, що в неї є те, чого немає у вас. Дитина від Фрая…

Чую, як Діана гарчить. Вже навіть побоююся, що парочку застукають раніше, ніж я дізнаюся, що буде далі.

— Не згадуй про цього виродка! Навіть чути не хочу!

— А бачити? Адже коли дитина народиться, драконяче почуття сім’ї переможе, і ваш чоловік притягне бастарда у ваш дім!

— Так зроби, щоб цього ніколи не сталося! — шипить Діана, і я знову впадаю в ступор, з якого тільки-но вийшов..

— Позбутися обох чи тільки плоду?

— Від обох, звісно! Двох зайців одразу. Я добре заплачу.