Розділ 23

Фрай

Коли моє покарання закінчується, Діган особисто приходить випустити мене. Наставник на мене злий. Я так і не зміг порозумітися з ним за ці дні. Враховуючи, скільки років він витратив на моє виховання — а Діган зі мною ще до першого обороту, — моя поведінка виглядає образливою.

— Дігане…

— Для вас, офіцере Фраю, я — Пане Начальнику Королівської Варти! — гаркає він.

Я ж уперто повторюю, ризикуючи нарватися ще й на покарання за порушення субординації:

— Вибач, Дігане…

Обертаюся і приймаю позу підпорядкування: лягаю, притиснувши морду й шию до підлоги та розкинувши крила. Діган підходить і боляче клацає мене по носу. Потім обходить навколо і, важко зітхнувши, кладе руку мені на гребінь.

— А колись я тебе і твого брата міг під пахвою носити…

Я добре пам’ятаю той час. Ми з братом — однояйцеві близнюки. Тобто буквально вилупилися з одного яйця. Наша мама невелика, тож носити нас двох весь термін у людській іпостасі було ризиковано. Тому вона відклала яйце, і після двох місяців прогрівання ми з братом з’явилися на світ.

Ми так і перебували в драконячому вигляді до першого свого обороту. Де тільки за цей час нас, дитинчат швидкісних драконів, не відловлювали! І так, Діган просто брав нас під пахву та відносив батькам, повчаючи на ходу. А ми з братом тільки клацали щелепами, намагаючись прихопити його за руку. На що Діган брав нас за загривок і трохи струшував. Ну як трохи — щелепи від струсу зачинялися самі собою, і ми далі поводилися тихше за степових ящірок. Ненадовго, щоправда, але все ж…

Зважаючи на все, Діган теж згадує ті часи — він боляче стискає зубець на моєму загривку.

— І не струсиш уже паршивця, — бурмоче наставник, потім ще раз клацає по носу й наказує: — Обертайся! Я хочу знати, чому мій учень повністю втратив контроль над своєю поведінкою! Чи ти відмовляєшся від мене як від свого наставника?

Та додає вже тихіше:

— Дорослий уже, маєш право…

Я скиглю та обертаюся.

— Пробач, Дігане, я не хотів тебе образити.

Діган відвертається від мене, як я робив усі ці десять днів, поки перебував у карцері. І я наважуюся. Розповідаю своєму наставнику і другу все: про Луану, про нашу Істинність, про розлучення і про весілля з Діаною.

Коли закінчую, отримую міцного потиличника та висновок, який звучить як вирок:

— Ти дурний, Фраю. Луана — твоя Істинна! І все, що відбувається у твоєму житті, відтепер має враховувати існування цього зв’язку. Ви тепер — дві половинки одного цілого. Цей зв’язок чимось схожий на стосунки зі своїм драконом. Будь-яка ваша дія впливає на обох. Як ти міг взагалі подумати про весілля з іншою? Про розлучення я взагалі мовчу, ще поговорю з Ерданом про це.

Розумію, що другові-королю теж перепаде на горіхи.

А Діган веде далі:

— Ти хоч розумієш, через що зараз проходить Луана? Вона — частина тебе, і всі ваші відчуття тепер діляться на двох, незалежно від того, чи тримає вас родове кільце. Істинність дарована Богами не лише для продовження роду. Дракон, що має за спиною Істинну, стає набагато сильнішим і менш уразливим.

— Я знаю про це.

— А ти знаєш, чому так відбувається?

Я ніколи не замислювався про Істинний зв’язок із цього погляду, але, здається, починаю розуміти.

— Маючи Істинну, ти стаєш менш вразливим і чутливим до болю, тому що значну частину її Пара забирає на себе!

Мені хочеться вити. Тільки зараз я усвідомлюю, якому випробуванню піддав Луану. 

Луана

Ітон тепер в Академії весь час проводить із нами — зі мною та Алікою. Поступово до нашої компанії приєднуються й інші студенти. Після занять він проводжає мене додому. Аліка щоразу підморгує, натякаючи, що мені варто придивитися до цього юного красеня. Але для мене Ітон швидше як брат. Я відчуваю зв’язок із ним як із членом своєї зграї, не більше. Мабуть, тому його до мене й тягне. Мені треба з ним поговорити про це. Але це означає, що я мушу відкрити таємницю нашої з Фраєм Істинності. А за договором з його братом я не маю на це права.

Ітон

Відтоді як я побачив у будинку Луани посильного від Фрая, я тільки й думаю про те, що їх пов’язує. Та як сюди вписується моя потреба захищати та оберігати її.

Але з Луаною про це говорити не можу, та й з братом — теж. Я не знаю, що він там накоїв, але Фрай уже другий тиждень сидить у підземеллі, а я змушений цілими днями слухати голосіння його дружини. Діана переживає за чоловіка? Я приголомшений! Був… Поки не вслухався в її скиглення.

— Ти уявляєш, Ітоне, він із кимось побився! Попри те, що бал на честь закриття сезону вже на носі! Я ж не можу заявитися туди сама! Нам треба вмовити короля випустити Фрая. Або… — вона хижо дивиться на мене, — ти, як брат мого чоловіка, можеш супроводжувати мене замість нього!

Ну вже ні! Ризикуючи нарватися на кулак Фрая, коли він повернеться, я не замислюючись і не приховуючи огиди відповідаю невістці:

— За мого життя такого не буде!

Поспішно тікаю з дому, затискаючи вуха, щоб не чути обуреного вереску Діани. Де були твої мізки, брате, коли ти зв’язався з цією…? Скрушно зітхаю і подумки даю собі обіцянку: тримати себе в руках і бажано — якомога далі від подібних дівчат.