Розділ 23

Фрай

Коли моє покарання закінчилося, Діган особисто прийшов випустити мене. Наставник на мене зол. Я так і не порозумівся з ним. Враховуючи скільки років він витратив на моє виховання, а Діган мій наставник із мого першого обороту, моя поведінка виглядає образливою.

– Дігане…

– Для вас, офіцере Фрай, я – Пане Начальнику Королівської Охорони! – гарчить наставник, а я вперто повторюю, ризикуючи нарватися тепер ще й на покарання за недотримання субординації:

– Вибач, Дігане…

Обертаюся і приймаю позу підпорядкування: лягаю, притиснувши морду й шию до підлоги та розкинувши крила.

Діган підходить до мене й боляче клацає по носу. Потім обходить навколо і, важко зітхнувши, кладе мені руку на гребінь.

– А колись я тебе і твого брата міг під пахвою носити…

Я неясно пам’ятаю той час. Ми з братом однояйцеві близнюки. Тобто буквально вилупилися з одного яйця. Наша мама не велика й носити нас двох весь термін у людській іпостасі було ризиковано. Тому вона відклала яйце й після двох місяців прогрівання ми з братом з’явилися на світ.

Ми так і перебували в драконячому вигляді до першого свого обороту. Де тільки за цей час нас, дитинчат швидкісних драконів, не відловлювали! І так, Діган нас просто брав під пахву та відносив батькам, вимовляючи на ходу та повчаючи. А ми з братом тільки клацали щелепами, намагаючись прихопити його за руку. На що Діган брав нас за комір і трохи струшував. Ну як трохи, щелепи від струсу захлопувалися, і ми далі поводилися тихіше степових ящірок. Ненадовго, щоправда, але все ж…

Зважаючи на все, і Діган теж згадав ті часи, і боляче стиснув зубець на моєму загривку.

– І не струсиш уже паршивця, – бубонить наставник, потім ще раз клацає по носу й наказує: – Обертайся! І я хочу знати, чому мій учень повністю втратив контроль над своєю поведінкою? Чи ти відмовляєшся від мене, як свого наставника? – потім додає вже тихіше: – Дорослий уже, маєш право…

Я скиглю та обертаюся.

– Пробач, Дігане, я не хотів тебе образити.

Діган відвертається від мене, як я робив усі ці десять днів, поки перебував у карцері. І я наважуюсь, і розповідаю своєму наставнику і другу, усе про Луану, свою Істинну, і про розлучення, і про весілля з Діаною. Після закінчення оповідання отримую міцний потиличник і пораду, яка більше схожа на вирок:

– Ти дурний, Фраю. Луана твоя Істинна! І все, що відбувається у твоєму житті, відтепер має враховувати існування вашого зв’язку. Ви дві половинки одного цілого. Цей зв’язок чимось схожий на стосунки зі своїм драконом. Будь-яка ваша дія впливає на обох. Як ти міг взагалі подумати про весілля з іншою? Про розлучення я взагалі мовчу, ще поговорю з Ерданом про це.

І я розумію, що другові мало не здасться.

А Діган продовжує:

– Ти хоч розумієш, що Луана відчуває? Вона – частина тебе, і всі ваші відчуття тепер поділяються на двох, незалежно від того, чи тримає вас родове кільце. Істинність дарована Богами не лише для продовження роду. Дракон, що має за спиною Істинну, стає набагато сильнішим і менш уразливим.

– Я знаю про це.

– А ти знаєш, через що це відбувається?

Я ніколи не замислювався про Істинний зв’язок із цього погляду, але, здається, починаю розуміти.

– Маючи Істинну, ти стаєш менш вразливим і чутливим до болю, тому що значну частину її твоя Пара забирає на себе!

Мені хочеться вити. Тільки зараз розумію, яким випробуванням піддав Луану.

Луана

Ітон тепер в Академії весь час проводить із нами, зі мною та Алікою, та решта студентів поступово приєднуються до нашої компанії. Після занять він проводжає мене додому, а Аліка мені щоразу підморгує, натякаючи, мабуть, на те, що мені не заважало б придивитися до цього юного красеня. Але для мене Ітон швидше, як брат, я відчуваю зв’язок із ним, як із членом своєї зграї, не більше. Мабуть, тому його до мене й потягло. І мені треба з ним порозумітися із цього приводу. Але це означає, що я маю розповісти йому про нашу з Фраєм Істинність. Але, за договором із Фраєм, я не маю на це право.

Ітон

Після того, як я побачив у будинку Луани посланця від Фрая, я тільки й думаю про те, що пов’язує Луану та мого брата. І як сюди вписується моя потреба захищати та оберігати Луану.

Але з Луаною я не можу про це поговорити, та й із братом теж. Я не знаю, що він там накоїв, але він уже другий тиждень сидить у підземеллі, а я змушений цілими днями слухати голосіння його дружини. Діана переживає про чоловіка! Я приголомшений! Був… Поки не вслухався в її скиглення.

– Ти уявляєш, Ітоне, він із кимось побився! Не дивлячись на те, що завершальний бал сезону на носі! Я ж не можу заявитися туди одна! Нам треба вмовити короля випустити Фрая до балу! Або… – Тут вона хижо подивилася на мене, – адже ти, як брат мого чоловіка, можеш мене супроводжувати замість нього!

Ну вже ні! Ризикуючи нарватися на кулак Фрая, коли він повернеться додому, я не замислюючись і не приховуючи своєї огиди, відповідаю невістці:

– За мого життя такого не буде! – і поспішно збігаю з дому, затискаючи вуха, щоб не чути обуреного вереску Діани.