Розділ 20

Луана

Як би я не намагалася, але мій живіт стає все більш помітним. В Академії мені ще вдається приховувати моє становище під просторим одягом, але Аліка вже здогадалася.

– Луано, ти вагітна? – охає подруга, прийшовши до мене додому, і застав у домашньому халатику.

У відповідь я тільки розводжу руками та мовчки киваю.

– Це після того, єдиного разу?

– Ми Істинні, а Фрай… плодовитий… – мій жарт розряджає обставу й ми з подругою хихикаємо.

Ми п’ємо чай із пиріжками з лісовою ягодою, яку я зібрала з галявини, де ночами спав Фрай. Нині він більше не прилітає. Я зітхаю, згадуючи, як відчувала щоночі його присутність поруч, та це спрацьовує, як стартовий сигнал для Аліки.

– Коли ти збираєшся йому про це повідомити? – запитує подруга.

– Я не збираюся. Він зробив свій вибір. І, погодься, дуже вдалий. Саме така й потрібна другові короля та одному з перших людей королівства. Ми вже розмовляли з тобою про це. Я надто не відповідна пара для нього.

Щоразу, коли я згадую про нашу Істинність, я мимоволі торкаюся рукою пальця, на якому так недовго носила родове кільце своєї половинки.

Аліка помічає мій мимовільний жест і накриває мою руку.

– Ти ж любиш його?

– Люблю, – зізнаюся, бо не бачу сенсу приховувати очевидне.

– То чому не борешся за своє щастя?

–Тому, що бажаю щастя йому…

– І ти готова народити та ростити дитину без батька?

– Ми не в глибинці живемо, у столиці із цим простіше… придумаю гарну історію, про військового, що загинув на славу королівства… – знизую плечима.

– А якщо Фрай дізнається?

– Чи дізнається що народила? Поясню йому, що він не до того, видихне полегшено й забуде.

– А якщо перестане виділяти тобі утримання?

– Якось впораюся! Ліс допоможе! Та й підробляти зможу. А коли вже Академію закінчу, тоді взагалі проблем не буде! – намагаюся заразити Аліку своїм оптимізмом, але ми обидві розуміємо, що після народження малюка мені доведеться взяти академвідпустку. І не факт, що я зможу потім повернутися до навчання.

– Впораюся. У мене немає іншого виходу, – продовжую я, вперто стискаючи губи. – І чим пізніше Фрай дізнається про мою вагітність, тим більше мені вдасться відкласти на чорний день.

Я справді вірю, що впораюся. Касія виростила мене у важких умовах Північних кордонів, а життя в столиці відкриває набагато більше можливостей! Я знайду роботу, поки дитина не підросте, а потім, можливо, і до навчання вдасться повернутися!

А ще я сподіваюся, що Фрай не позбавить мене утримання. Все-таки він добрий. Чи мені хочеться в це вірити, бо я його люблю?

Хоч би що там було, але я старанно приховую свій живіт під просторими шатами. Благо вже похолоднішало, та й імідж у мене в Академії той ще. Не лише Фрай називає мене відьмою.

Фрай

Наше з Діаною весілля стало дуже масштабним заходом і широко висвітлювалося у світській хроніці. Діана виїла мені мозок чайною ложечкою, і я мало не на колінах умовляв Ердана провести обряд особисто.

На святкування він, ясна річ, не залишився. Я б теж відмовився від такого «задоволення», але, як на зло, ніякого термінового відрядження не намалювалося. Чи Ердан про це подбав?

Моя молода дружина вродлива й досить, для жінки, звичайно, розумна.

І тепер, під її керівництвом, моє життя перетворилося на якийсь нескінченний потік заходів та світських раутів. Але ж із Діаною не соромно з’явитися у світі, хоч у людській, хоч у драконячій іпостасі.

Тільки чому щоночі мене тягне до того будиночка, на околиці лісу?

Я не дозволяю собі піддатися слабкості, хоч би заради безпеки Луани. Батько Діани дуже відома особистість, і якщо дочка йому поскаржиться, що я пропадаю невідомо де, Луана може мати неприємності. Звичайно, дізнайся моя дружина про нашу Істинність, життю дівчинці б нічого не загрожувало. А ось проблеми створити їй можуть. Та й мені теж.

Щоразу, коли я про це думаю, я починаю рипіти зубами. Некрилаті Боги, смикнули ж мене зв’язатися з Діаною! Мене виправдовує лише те, що я зустрічався з нею до набуття Пари, після я до жодної жінки не торкався. І до Діани в тому числі. І це схоже вже починає бути проблемою.

Ітон

Сьогодні, спостерігаючи за Луаною, я дещо помітив. Напевно, я збожеволів, але я майже впевнений, що дівчина вагітна!

Невже щось із тих чуток, які ходять про неї в Академії – правда? Мені стає нестерпно боляче від цієї думки, і після закінчення занять, я наважуюсь підійти до Луані та заговорити з нею, порушуючи негласний бойкот, який в Академії оголосили всім, хто був прийнятий за королівською квотою.

– Привіт, Луано! – Дівчина здригається, як від удару, не чекаючи, що з нею хтось заговорить. І тікає від розмови та від мене.