Розділ 20

Луана

Хоч як я намагаюся, але живіт стає дедалі помітнішим. В Академії мені ще вдається приховувати свій стан під просторим одягом, але Аліка вже про все здогадалася.

— Луано, ти вагітна? — зойкає подруга, заставши мене вдома в одному халатику. У відповідь я лише розводжу руками й мовчки киваю.

— Це після того… єдиного разу?

— Ми Істинні, а Фрай… плідний, — мій жарт трохи розряджає атмосферу, і ми з подругою хихикаємо.

Ми п’ємо чай із пиріжками з лісовою ягодою, яку я зібрала на тій самій галявині, де ночами спав Фрай. Тепер він більше не прилітає. Я зітхаю, згадуючи, як відчувала щоночі його присутність поруч. Це спрацьовує як стартовий сигнал для Аліки.

— Коли ти збираєшся йому про це повідомити? — запитує вона.

— Взагалі не збираюся. Він зробив свій вибір. І, погодься, дуже вдалий. Саме така жінка й потрібна другові короля та одному з перших осіб королівства. Ми вже говорили про це. Я зовсім не годяща пара для нього.

Щоразу, коли згадую про нашу Істинність, я мимоволі торкаюся пальця, на якому так недовго носила родове кільце своєї половинки. Аліка помічає цей жест і накриває мою долоню своєю.

— Ти ж кохаєш його?

— Кохаю, — зізнаюся, бо не бачу сенсу приховувати очевидне.

— То чому не борешся за своє щастя?

— Тому що бажаю щастя йому…

— І ти готова народити й ростити дитину без батька?

— Ми не в глушині живемо, у столиці з цим простіше. Вигадаю якусь гарну історію про військового, що загинув за славу королівства, — знизую плечима.

— А якщо Фрай дізнається? Поясню йому, що він тут ні до чого. Він лише полегшено видихне й забуде.

— А якщо він перестане давати гроші на утримання?

— Якось упораюся! Ліс допоможе. Та й підробляти зможу. А коли закінчу Академію, тоді взагалі проблем не буде!

Намагаюся заразити Аліко оптимізмом, хоча ми обидві розуміємо: після народження малюка мені доведеться взяти академвідпустку. І не факт, що я зможу повернутися колись до навчання.

— Впораюся. У мене немає іншого виходу, — вперто стискаю щелепи. — І чим пізніше Фрай дізнається про вагітність, тим більше мені вдасться відкласти на «чорний день».

Я справді вірю в це. Касія виростила мене у важких умовах Північних кордонів, а життя в столиці відкриває значно більше можливостей. Знайду роботу, поки дитина підросте, а там, можливо, і вчитися продовжу. А ще сподіваюся, що Фрай не залишить мене без допомоги. Все-таки він добрий. Чи це мені просто хочеться так думати, бо я його кохаю?

Хай там що, та поки я старанно приховую живіт під широким вбранням. На щастя, уже похолоднішало, та й репутація в мене в Академії відповідна. Не лише Фрай вважає мене потворою, здатною обпоїти, тож інші теж намагаються триматися від мене якомога далі.

Фрай

Наше з Діаною весілля стає масштабною подією, яку широко висвітлюють у світській хроніці. Діана виїла мені мозок чайною ложечкою, тож я мало не на колінах умовив Ердана провести обряд особисто. На святкуванні він, звісно, не залишається. Я б теж із радістю відмовився від такого «задоволення», але, як на зло, жодного термінового відрядження не трапляється. Чи це Ердан про це подбав?

Моя молода дружина вродлива та досить розумна — як для жінки, звісно. Тепер під її керівництвом моє життя перетворюється на нескінченний потік світських раутів та заходів. З Діаною не соромно з’явитися на людях — хоч у людській, хоч у драконячій подобі.

Тільки чому щоночі мене тягне до того будиночка на узліссі?

Я не дозволяю собі піддатися слабкості — бодай заради безпеки Луани. Батько Діани — дуже впливова особа. Якщо донька поскаржиться йому, що я пропадаю невідомо де, у Луани можуть бути неприємності. Звісно, якби дружина дізналася про нашу Істинність, життю дівчини нічого б не загрожувало. Але проблеми їй створити можуть. Та й мені також.

Щоразу, коли думаю про це, починаю скрипіти зубами. Некрилаті Боги, і треба ж було мені зв’язатися з Діаною! Виправдовує мене лише те, що я зустрічався з нею ще до того, як знайшов Пару. Після того я до жодної жінки не торкався. І до Діани також. І це вже стає проблемою...

Ітон

Сьогодні, спостерігаючи за Луаною, я дещо помічаю. Напевно, я збожеволів, але майже впевнений: дівчина вагітна!

Невже бодай крапля тих мерзенних чуток, що ширяться Академією, — правда? Мені стає нестерпно боляче від цієї думки. Коли заняття закінчуються, я наважуюся підійти до Луани й заговорити, порушуючи негласний бойкот, який в Академії оголосили всім квотникам.

— Привіт, Луано!

Дівчина здригається, наче від удару. Вона зовсім не очікує, що до неї хтось звернеться. І просто тікає — від розмови й від мене.