Розділ 19

Фрай

Після розмови з Ерданом я вирушаю до будиночка Луани. Цього разу не вагаюся та не сумніваюся. Рішення ухвалене, воно остаточне. Жодні сльози, вмовляння чи істерики мене не переконають!

— Нам потрібно розлучитися, Луано, — видаю дівчині прямо з порога й чекаю на закономірну істерику з потоком сліз та звинувачень

— Добре, — тільки й відповідає вона.

Ось так усе просто? «Добре» — і все?

Я не вірю власним вухам. В її очах, що свердлять мене наскрізь, я прочитую цілу гору емоцій, серед яких переважають, звісно, негативні. Очевидно, моя заява для неї не новина — уся світська хроніка сурмить про вагітність Діани від мене. Тож не дивно, що й Луана вже в курсі. Але її реакція… Їй зовсім на мене начхати?

— Я ходив до короля, він дав дозвіл на розлучення, — продовжую я, але у відповідь Луана лише знизує плечима.

— Що від мене потрібно? — спокійно питає вона.

— Нічого… 

Невже все справді буде так легко? Я не вірю! Ще ніколи моє розставання з жінкою не минало так — без емоцій. Просто кажучи — без скандалу.

— Чого ти чекаєш? Биття посуду? Так це мій посуд, і мені його шкода. Тож закінчимо цю розмову, мені час на заняття.

— Так, закінчимо. Після обряду я зайду забрати обручку.

— Добре, чекаю на тебе ввечері.

Я йду, так і не діставши ляпаса, якого очікував, і не вислухавши істерики, до якої старанно готувався. Я їй настільки байдужий?

Йду до короля та вже там відгрібаю за повною програмою. Ердан знову намагається переконати мене не робити фатальної помилки. Цього разу він яскраво описує все, що думає про розлучення взагалі та про моє зокрема. Потім додає щось про «жеребців-плідників» та своє ставлення до позашлюбних дітей, і тільки після цього нарешті промовляє слова обряду, дозволяючи розірвати наш шлюб.

На моє прохання провести церемонію з Діаною він тільки глухо ричить:

— Вибач, Фраю, але одружувати вас я не буду. Звернися до жерця в храмі.

Я скриплю зубами. Діана вже всі вуха продзижчала про пишну церемонію, яку мають широко висвітлити в пресі.

Ітон

Сьогодні Луана запізнюється на заняття, що з нею трапляється вкрай рідко. Я не стежу за нею спеціально, але так уже виходить. Вона — староста нашого курсу, і, як і всі, я щодня відмічаюся в її журналі.

Сьогодні звертаю увагу на те, що дівчина прийшла заплакана. У Луани гарні очі, але це єдине, що видно. Решта обличчя постійно прикрита хусткою. Які тільки чутки не ширяться Академією про те, наскільки потворні її шрами та звідки вони взялися! Я чув уже десятки історій, і здебільшого вони зводяться до того, що Луана сама винна. То вона нібито відбила чоловіка у родички, і та їй так помстилася — вилила кислоту, не даючи регенерувати. За іншою версією, вона втекла від бандитів, які знущалися з неї. Була навіть версія, що вона сама себе знівечила, аби врятуватися від вітчима. І ще з десяток таких самих мерзенних варіантів.

Мене щоразу пересмикує, коли я чую ці плітки. Сумніваюся, що в них є хоч крапля правди, але розпитувати дівчину не наважуюся. Хоча з кожним днем мене все більше тягне до неї та хочеться познайомитися ближче.

Луана

Фрай приходить увечері, як і обіцяв.

— Ти вже можеш зняти обручку, Луано, — каже він занадто рівним голосом.

Я знімаю рукавичку, і родове кільце мого вже колишнього чоловіка легко зісковзує з пальця. Рука трохи тремтить, коли я простягаю йому символ нашого шлюбу, але я опановую себе. Адже в мене залишився мій малюк!

— Луано. Я викупив будинок, де ти живеш, і переписав його на тебе. Також збільшив твоє утримання. Моя дружина… — він робить над собою зусилля та швидко виправляється, — моя колишня дружина не повинна нічого потребувати. Ти можеш будь-якої миті звернутися до мене, якщо знадобиться допомога. Я і надалі попереджатиму тебе через посильного про свої відрядження. Наша Істинність із розлученням нікуди не поділася, тож нам треба будувати життя з урахуванням цієї особливості.

Ось як! Наша Істинність для нього тепер лише «особливість». Вона нічого для нього не означає. Епізод у житті, що просто створив проблему з пересуванням. Ось тільки це не все. Є ще одна маленька, але вже кохана мною «проблемка», яка росте в мені й незабаром стане чарівним малюком. З очима, що змінюють колір від блідо-блакитного до синяво-чорного — як у Фрая. Чомусь я впевнена в цьому.

Мій син або донька обов’язково буде схожим на батька. І після свого першого дорослого линяння дитина обов’язково з ним познайомиться. Але до того часу малюк буде тільки моїм!