Розділ 16

Фрай

Пересадивши дружину та її бабусю до найнятого мною екіпажу й переконавшись, що їхня подальша дорога не викличе проблем, я відразу ж повернувся до столиці. А далі потекли монотонні будні.

Занурююсь із головою в роботу. Зараз, коли служба екстреного зв’язку королівства в стадії формування, у мене справ – вище за дах. Але плюсом є те, що вже немає нагальної потреби самому мотатися з депешами короля. Я набрав достатню кількість швидкісних драконів і тепер вилітаю на завдання лише з найтаємнішими та найважливішими повідомленнями.

Чергове відрядження до столиці Імперії, до імператора Саттона, добігає кінця. Я передав повідомлення короля Ердана й можу повертатися додому. Послання назад не було, і я вирішив затриматися в Імперії на пів дня і, скориставшись нагодою, відвідати лікарню, яку мені рекомендував Сааміт. Лікарню, лікарі якої стверджують, що можуть позбавити мою дружину потворних шрамів на обличчі.

Відвідування лікарів у мене завжди викликає неприємні асоціації, і я намагаюся уникати цього всіма силами. Але цього разу я беру себе до рук.

Нічого особливо втішного вони мені не сказали, але й однозначного «неможливо», я теж не почув. Є про що подумати. Спочатку мене попросили надати висновок про «глибину поразки та ступені рубцювання». Звучить неприємно, але моя справа запам’ятати й точно повторити все Сааміту. Й отримати від нього цей висновок. Напевно, він оглядав Луану.

Окрім шрамів на обличчі я підозрюю, що Луана має і інші пошкодження.

Некрилаті Боги! Чому взагалі мене це має цікавити? Ричу на себе й тимчасово викидаю все з голови.

Я повернувся до королівства, та сьогоднішню ніч, уже традиційно провів у лісі, за будиночком Луани. Я вже почав звикати до цього місця і не борюся пів ночі зі своїм драконом, а відразу з настанням темряви вирушаю до місця ночівлі.

– Пане Фраю! – майже ніжний голосок Луани намагається мене розбудити. Але я тільки вчора ввечері повернувся з Імперії та хочу ще трошки повалятися.

Клацання по носі й гучне шипіння прямо у вухо – не найрадісніший спосіб пробудження.

Ричу і трусь носом об траву.

– Ви не могли б прибрати свою тушку з галявини? – Я не зовсім розумію спросоння, що вона від мене хоче, і тільки моргаю третім повіком, трохи схиливши голову на бік.

– Ви прим’яли квіти роспорусу, пане Фраю. До речі, він дуже добре лікує проблеми із потенцією. Адже вас цьому так тягне на цю галявину? – продовжує знущатися ця відьмочка.

До мене поступово доходить сенс сказаного Луаною, і, коли я розумію, про що вона, миттєво обертаюсь і гарчу:

– Вас ніяк не повинна хвилювати моя… – закочую очі та під хихикання цієї нахабної дівчинки віддаляюся швидким кроком.

Це через її ромашки, я ходжу весь ранок у піднесеному (в одному місці) настрої? Вкотре подумки гарчу я, блукаючи далекими коридорами палацу й намагаючись узяти себе в руки. Натикаюся на Дігана, і наставник виводить мене із задуму:

- О, Фраю, як добре, що ти мені попався! Ходімо, трохи потренуємося, мені здається, тобі не зашкодить невелике фізичне навантаження, – багатозначно посміхається наставник. А я знову замислююсь, а чи не вписала ця недороблена лікарка, чогось у мою картку? З неї станеться. Я вже чув про її мстивість.

Я вже знаю, що вся академія гуде про парочку – Луану та Аліку, і мій молодший брат, Ітон, який навчається на одному з нею факультеті, уже розповів про спроби однокурсників зачепити заучок, які вступили до Академії за квотою, та про наслідки, до яких це призвело. Так що я ще маю радіти, що в мене ще немає проблеми з кишківником, і не почалася драконяча короста.

Луана

Бабуся добре перенесла дорогу, але звістка про те, що ми з Фраєм живемо окремо, її засмутила. Я не знаю, чи ця новина стала причиною погіршення її стану, чи переїзд спровокував, чи ресурс організму закінчився, але незабаром Касія померла. Перед смертю вона розповіла мені все, що знала про моїх батьків.

Я завжди мріяла знайти їх. , мені вдасться дізнатися про них більше? Я знаю історію мого народження, і я маю медальйон із їхніми портретами. Але це усе… Імен моїх батьків бабуся не знала.

Я знову згадую нашу останню розмову з Касією…

– Бабуся, розкажи про моїх батьків! – вкотре прошу я.

Бабуся дуже слабка й розповідає не зовсім зв’язно та уривчасто:

– Я не знаю, як їх звали, дитино… Коли я побачила твою маму, вона вже була дуже слабка, бо втратила багато крові через важкі пологи. Їй не варто було народжувати, краще б вона знесла яйце. Але в умовах північної зими, прогрівати його два місяці було неможливо. Вона померла на моїх руках… Але перед цим вручила тебе й попросила сховати. Друга дитина… твоя сестра… вона була дуже слабка… у неї не було шансів вижити в суворому кліматі Північних кордонів, а ти, Луана, народилася здоровим і активним малюком. До того ж одна дитина мала залишитися з матір’ю, щоб не викликати підозри.

– Чи не викликати підозри в кого, бабусю? – здивовано запитую я.

– Я не знаю, Луано. Я розповіла тобі, як усе було, і що повідомила мені твоя мати. Вона повісила тобі на шию медальйон і взяла з мене присягу, повезти тебе якомога далі.