Розділ 15

Фрай

Як і обіцяв, я винаймаю для Луани невеликий будиночок — мікроскопічний, як на мене, але дівчина щаслива. Я виконав свої зобов’язання і сподіваюся, що вона не порушить свої.

З того моменту, як Луана з’явилася в моєму житті, усе йде шкереберть.

Сьогодні я знову не можу заснути. Відтоді як вона перебралася до того будинку, я перестав нормально спати. Мій дракон біситься, гарчить і постійно намагається обернутися, щоб полетіти до своєї Пари. Зазвичай до середини ночі я здаюся, і ми летимо до Луани. Я ховаюся в лісі за її домом, лягаю так, щоб чути її запах — і тільки поряд із нею можу заснути. Це повторюється щоночі.

Але сьогодні, прилетівши до її оселі, я не чую запаху своєї Пари! Мій дракон миттєво втрачає рештки цивілізованості. Насилу — навіть не пам’ятаю, коли таке було востаннє — мені вдається його втихомирити та вмовити свою звірину подобу дозволити мені прийняти людську форму.

Я заходжу в будинок, але Луани там немає. Вирішивши, що вона затрималася в Сааміта, я намагаюся не нервувати й заспокоюю дракона. Засинаю, як завжди, у лісі за її домом і спокійно сплю до самого ранку. Але коли вона не з’являється і на світанку, я одразу вирушаю до Академії. Там мені повідомляють, що Луана поїхала до Північних кордонів за бабусею.

А мене не можна було про це попередити?! Я сердито гарчу, аж стіни гуртожитку починають вібрувати. Ледь опановуючи себе, виходжу назовні. Звісно, я розумію: дівчисько сподівається повернутися до того, як проявляться симптоми розлуки з Парою. А на те, що я казитимуся, їй байдуже!

Перші три дні я просто не знаходжу собі місця — напевно, від люті, — а на четвертий мене «накриває». Ледве міркуючи, відправляю посланця до Ердана та зриваюся в бік Північних кордонів. За ці дні я вже прикинув, якою дорогою вони повертатимуться і де ми перетнемося. Мені б хоч пів години побути зі своєю Парою, щоб симптоми минули, і я відразу ж повернуся до столиці!

Лише кілька годин польоту — і я вже поряд зі своєю Істинною. Добре, що я швидкісний дракон! Можна було не мучитися чотири дні, а кілька разів злітати до неї за цей час! Шиплю подумки на себе і приземляюся, відчувши запах дружини.

На ніч вони зупинилися в паршивому придорожньому заїжджому дворі, у який я навіть увійти гидую. Проводжу ніч у лісі, набираючись сил від близькості до Істинної. Добре, що я вилетів назустріч. На тих шкапах вони б плелися до столиці цілий тиждень!

У найближчому містечку наймаю сучасний екіпаж, запряжений міцними й здоровими тваринами. Вранці Луана, якщо і дивується моїй появі, то не подає знаку. Напевно, вона відчула мене ще вчора!

— Луано, я найняв вам нормальний екіпаж. На ньому ви дістанетеся столиці менш ніж за два дні, — повідомляю їй замість привітання.

— Дякую, але ваша допомога не потрібна, — шипить ця відьмочка.

— А мені здається — навпаки! — гарчу у відповідь. Що за нестерпне дівчисько! — Досить опиратися, ваших шкап я вже відправив «на пенсію». А ви з Касією поїдете далі на цьому, — киваю на просторий екіпаж із ресорами.

— Я не можу собі цього дозволити, — цідить вона крізь зуби, а я закочую очі.

— Зате я можу!

— Я поверну вам вартість поїздки, але не одразу. Вибачте, пане Фраю, — зрештою погоджується вона на своїх умовах. Та що з нею не так?

— Знову «пане»? — уже майже реву я. Мене просто пересмикує від цього звернення. — Так, і не забудь порахувати мою вимушену відпустку та зіпсовані нерви, поки я з’ясовував, куди поділася моя Пара!

— Надішліть рахунок, пане Фраю. Чи, може, одразу відмінусуєте з мого утримання?

Я гарчу, збираючись як мінімум струснути цю злісну відьмочку за плечі. Але в цей час із готелю виходить сухенька бабуся.

— Луано, хто цей чудовий хлопець?

— Це мій чоловік, бабусю. І ніякий він не чудовий!

Я намагаюся мімікою донести до Луани, що не треба нервувати бабусю нашими складними стосунками. Здається, вона розуміє, бо вельми оригінально закінчує фразу:

— А прекрасний і приголомшливий! Знайомся, бабусю, це мій чоловік, Фрай із роду Примарних.

— То це він твій Істинний?

— Так, бабусю.

— Гарний! У вас будуть чудові діти!

Луана закочує очі, користуючись тим, що бабуся її не бачить. А я стою з дурною усмішкою.

Луана

Фрай винайняв мені будинок поряд зі столицею. Він стоїть у лісі, і я впевнена, що бабусі там сподобається! Я вже написала їй, що скоро прилечу та заберу її.

Я вагалася, чи варто повідомляти Фраю про свій від’їзд, але вирішила, що кілька днів — не такий великий термін, щоб виникли проблеми через розлуку з Парою. Я ж нічого не відчуваю, коли він відлітає у відрядження? Хоча Фрай завжди попереджає мене про це.

Появу Фрая я помітила ще вночі. Мені стає так спокійно, що я вперше за ці дні засинаю миттєво та сплю без нічних жахіть.

Вранці замість привітання Фрай спочатку вдосталь на мене гарчить, а потім повідомляє про новий екіпаж. Я намагалася опиратися, але згадавши, як важко Касія перенесла дорогу в тій колимазі, погодилася. Пообіцявши повернути «панові Фраю» все до мідної монетки.

Звернення «пане», як завжди, виводить його з рівноваги. Розумію, це дріб’язково, але мені подобається його під’юджувати. Особливо коли в такі моменти його зіниці стають вертикальними, а на вродливому обличчі проступають напівпрозорі лусочки. Моя дракониця в таку мить готова здатися в полон, піднявши лапки. Та і я разом із нею. Ось тільки завойовувати нас ніхто не поспішає...