Розділ 14

Фрай

Я забираю свою наречену з гуртожитку, попросивши Аліку бути присутній під час обряду. Чомусь мені здалося, що так буде краще. Чи я планував замість шрамів моєї дружини розглядати гарненьке личко її подруги?

Король проводить обряд, і менше, ніж через п’ятнадцять хвилин, я вже вирушаю додому з новою дружиною. Дорогою судомно розмірковую, як приховати своє одруження від оточення. Звичайно, моя прислуга не балакуча, і, напевно, їм доведеться все розповісти. А ще має бути пояснення з родичами. Але спочатку мені треба поговорити із Луаною.

Ми приходимо в мій будинок, і я опиняюся в незручному становищі, не уявляю, де поселити мою дружину. Я не готовий ділити з нею спальню, та й вона, певен, цього не бажає. Я не бачу виразу її обличчя, але очі над хусткою, яку вона носить постійно, виблискують дуже промовисто – моя дружина мене ненавидить. Що ж, це взаємно!

Не знаючи із чого розпочати наше спілкування, пропоную випити чогось в альтанці.

Нам приносять чай, і я починаю не дуже неприємну розмову.

– Луано, я домовився з королем… Ми не будемо афішувати наш шлюб, якщо ти не проти, звичайно, – вичавлюю із себе й розумію, що сказати їй це – усе одно, що тицьнути пальцем у її шрами.

– Не турбуйтеся, пане Фраю, я теж не бачу чим хвалитись! – із шипінням заявляє мені дружина, а я подумки гарчу. Хоча, чого я обурююсь? Я маю радіти – усе йде саме так, як я хочу.

– Ти можеш продовжувати навчатись, якщо хочеш.

– Звісно, хочу! Я за цим і вступила до Академії! – голосно обурюється Луана. І потім уже тихо шипить собі під ніс, – що б ви там собі не вигадували про прагнення отримати багатенького чоловіка.

– Сподіваюся, ти розумієш, що наш шлюб не більш як формальність, – продовжую я озвучувати умови.

– Не більше чим! Тільки й ви про це не забувайте, пане Фраю!

Як же мене бісить це її «пане»! А мій дракон взагалі судомами заходиться в цей момент.

– Я радий, що за основними пунктами ми досягли угоди. Я розпоряджусь, і тебе поселять у гостьовому будиночку, – радісно видаю я. Мене раптом осяює, що тоді можна взагалі нічого нікому не розповідати!

– Я можу повернутися до гуртожитку, там мені було цілком зручно та недалеко ходити на заняття.

Я хотів було погодитися, але мій дракон просто заревів усередині мене.

– Ні, поки поживеш у гостьовому, потім я зніму тобі окремий дім, – говорю я, і на цей раз мій дракон не заперечує. Задоволений, моя звірина сутність?

– Добре, але якщо можна, ближче до лісу та якомога далі від вас, пане Фраю!

Я погоджуюсь, вкотре перекосившись від цього її: «пане».

– А зараз змушена перервати нашу з вами милу бесіду – мені треба на заняття, я і так уже спізнилася!

– Добре, йди, тільки не світи там родовим кільцем! – мимоволі виривається в мене, і я згадую, що дівчина завжди ходить у рукавичках. Вона зняла їх тільки для проведення обряду, і зараз моє родове кільце надійно заховано.

– Не турбуйтесь, пане, про вашу ганьбу ніхто не дізнається!

Луана

Обряд проходить швидко і з мінімумом свідків – окрім Аліки, присутній лише Сааміт. Король вимовляє слова обряду, я знімаю рукавичку і Фрай, тепер мій чоловік, одягає мені на палець родове кільце. Лунає шипіння і кільце приростає до мого пальця. Це зовсім не боляче, трохи поколює, але загалом і все. Жодної ейфорії від заміжжя я не відчуваю. Як і не тішу себе надіями та не будую планів на наше щасливе спільне майбутнє.

Король щось починає говорити, про нову сім’ю і продовження роду, але на півдорозі згортає відрепетовану промову й махає нам рукою, типу всі вільні. Аліка в сльозах стискає мою руку, Сааміт щось бурчить про те, як він за мене радий, а Фрай мовчки виводить мене з Храму і знову кудись тягне. Мабуть, у наше сімейне гніздечко. З єхидством говорю я собі, і згадую, що він зовсім недавно розлучився. Цікаво, де він мене оселить? Не у своїй спальні так точно, та й щодо кімнати колишньої дружини я теж сумніваюся.

Зайшовши до будинку, Фрай спочатку трохи повагався, але потім ми попрямували до саду. Нам подали чай, і мій чоловік оголосив мені правила нашого «сімейного життя». Основний пункт його вимог збігся із моїм – чим менше про наш шлюб знатимуть, тим краще буде для всіх. Я звернула увагу, як його перекошує, коли я говорю «пане» й тепер користуюсь кожною нагодою та намагаюся його зачепити. Я не те щоб дуже шкідна, але образи не прощаю.

Фрай вирішив поселити мене в гостьовому будинку на території його маєтку, але я випросила в нього обіцянку зняти мені окремий будинок, ближче до лісу та якомога далі від нього. Фрай охоче погодився, і якщо він не обдурить, то я найближчим часом зможу забрати до себе бабусю!

Залишаю свої речі в гостьовому будиночку та біжу на заняття. Не можна сказати, що дуже щаслива, але я очікувала гіршого. До того ж тепер я зможу жити з бабусею! Невелика плата за обов’язок носити кільце Фрая. Тим паче, що під рукавичкою його не видно!