Розділ 14

Фрай

Я забираю свою наречену з гуртожитку, попросивши Аліку бути присутньою під час обряду. Чомусь мені здається, що так буде краще. Чи я планую замість шрамів моєї дружини розглядати гарненьке личко її подруги?

Король проводить обряд, і менш ніж за п’ятнадцять хвилин я вже вирушаю додому з новою дружиною. Дорогою судомно міркую, як приховати це одруження від оточення. Звісно, моя прислуга не балакуча, і їм доведеться все розповісти. А ще попереду розмова з родичами. Але спочатку мені треба порозумітися з Луаною.

Ми приходимо до мого будинку, і я опиняюся в незручному становищі: не уявляю, де поселити дружину. Я не готовий ділити з нею спальню, та й вона, певен, цього не бажає. Я не бачу виразу її обличчя, але очі над хусткою, яку вона носить постійно, виблискують дуже промовисто — моя дружина мене ненавидить. Що ж, це взаємно!

Не знаючи, з чого розпочати спілкування, пропоную випити чогось в альтанці. Нам приносять чай, і я починаю вельми неприємну розмову.

— Луано, я домовився з королем… Ми не будемо афішувати наш шлюб, якщо ти не проти, звісно, — вичавлюю із себе й розумію, що сказати їй це — усе одно що тицьнути пальцем у її шрами.

— Не турбуйтеся, пане Фраю, я теж не бачу чим тут хвалитися! — із шипінням заявляє дружина, а я подумки гарчу.

Хоча чого я обурююся? Маю радіти — усе йде саме так, як я хочу.

— Ти можеш продовжувати навчання, якщо бажаєш.

— Звісно, бажаю! Я заради цього і вступила до Академії! — голосно обурюється Луана. А потім уже тихо шипить собі під ніс: — Що б ви там собі не вигадували про моє прагнення знайти багатенького чоловіка.

— Сподіваюся, ти розумієш, що наш шлюб — не більше ніж формальність, — продовжую озвучувати умови.

— Не більше ніж! Тільки й ви про це не забувайте, пане Фраю!

Як же мене дратує це її «пане»! А мій дракон взагалі судомами заходиться в цей момент.

— Я радий, що за основними пунктами ми досягли згоди. Я розпоряджуся, і тебе поселять у гостьовому будиночку, — радісно видаю я. Мене раптом осяює: тоді можна взагалі нікому нічого не розповідати!

— Я можу повернутися до гуртожитку, там мені було цілком зручно і недалеко ходити на заняття.

Я хотів було погодитися, але мій дракон просто заревів усередині мене.

— Ні, поки поживеш у гостьовому, згодом я винайму тобі окремий дім, — кажу я, і цього разу моя звірина подоба не заперечує. Задоволений тепер?

— Добре, але якщо можна — ближче до лісу та якомога далі від вас, пане Фраю!

Я погоджуюся, вкотре перекосившись від цього її «пане».

— А зараз змушена перервати нашу милу бесіду — мені треба на заняття, я і так уже запізнилася!

— Добре, йди, тільки не виставляй напоказ родове кільце! — мимоволі виривається в мене, і я згадую, що дівчина завжди ходить у рукавичках. Вона зняла їх тільки для обряду, і зараз моє родове кільце надійно сховане.

— Не турбуйтеся, пане, про вашу ганьбу ніхто не дізнається!

Луана

Обряд проходить швидко і з мінімумом свідків — окрім Аліки, присутній лише Сааміт. Король виголошує слова, я знімаю рукавичку, і Фрай — тепер мій чоловік — одягає мені на палець родове кільце. Лунає шипіння, і метал приростає до шкіри. Це зовсім не боляче, трохи поколює, та й годі. Жодної ейфорії від заміжжя я не відчуваю. Як і не тішу себе надіями та не будую планів на щасливе спільне майбутнє.

Король починає щось говорити про нову сім’ю та продовження роду, але на півслові згортає вивчену промову й махає нам рукою — мовляв, усі вільні. Аліка в сльозах стискає мою руку, Сааміте щось бурмоче про те, як він за мене радий, а Фрай мовчки виводить мене з Храму і знову кудись тягне. Мабуть, у наше «сімейне гніздечко», як єхидно кажу я собі. Згадую, що він нещодавно розлучився. Цікаво, де він мене оселить? Не у своїй спальні точно, та й щодо кімнати колишньої дружини я теж маю сумніви.

Зайшовши до будинку, Фрай спочатку вагається, але потім ми прямуємо до саду. Нам подають чай, і мій чоловік оголошує правила нашого «сімейного життя». Основний пункт його вимог збігається з моїм — чим менше про наш шлюб знатимуть, тим краще. Я помічаю, як його перекошує, коли я кажу «пане», тож тепер користуюся кожною нагодою, щоб його зачепити. Я не те щоб дуже шкідлива, але образи не прощаю.

Фрай вирішує поселити мене в гостьовому будинку на території його маєтку, але я виманюю в нього обіцянку винайняти мені окремий будинок ближче до лісу та якнайдалі від нього. Фрай охоче погоджується. Якщо він не обмане, то я найближчим часом зможу забрати до себе бабусю!

Залишаю речі в гостьовому будиночку та біжу на заняття. Не можу сказати, що я щаслива, але очікувала гіршого. До того ж тепер я зможу жити з бабусею! Невелика плата за обов’язок носити кільце Фрая. Тим паче що під рукавичкою його не видно!