Розділ 13

Фрай

Намагаюся згадати, що вчора сталося, але пам’ять видає лише уривки. З кожною миттю, що прояснюється, у мене наростає огида до самого себе. Учора, судячи з усього, я наговорив дівчині чимало гидот. І це просто щастя, що Діган перегородив мені шлях! Якби я з’явився до короля в такому стані, навіть наша багаторічна дружба не врятувала б мене від неприємностей.

Так, вчорашня ідея йти до Ердана була не найкращою. Але сьогодні наша зустріч відбудеться — одруження не можна більше відкладати. Хто знає, як Луана вчинить після моєї вчорашньої потворної поведінки. Або… Може, у мене все-таки є шанс? Вирушаю до короля доповісти, що знайшов свою Пару. Чи, можливо, він щось придумає, і вдасться не здійснювати обряд? Може, існують якісь юридичні лазівки? Якщо мене обпоїли, наприклад…

Не завжди ж Істинність однозначно призводить до шлюбу? Я намагаюся, хоч і плутано, усе це пояснити Ердану.

— Фраю! У дівчинки немає шансів знайти собі більш-менш пристойного чоловіка. До того ж ви Істинна Пара! У вас будуть сильні та здорові діти. Та це твій обов’язок перед королівством — одружитися з нею!

Я скиглю. Так, я знаю, у королівстві проблема з нареченими, але й у цьому випадку в Луани немає шансів вийти заміж, а ми з нею до того ж Істинні…

— Ердане…

— Це дар Богів, Фраю, — уже спокійніше продовжує король. — Тим паче вона може бути вагітною.

Коли Ердан згадує про можливу вагітність, я, забувши про субординацію, гарчу:

— А нічого, що я був несамовитий? Як під кайфом? Може, ця відьма мене чимось напоїла? Та я б і не подивився в її бік, якби був при собі!

— Зараз ми вже цього не дізнаємося. Але є факти. Ви були разом, і ваша Істинність ініціалізувалася. Причини твоєї… поведінки я не хочу з’ясовувати! Потрібно вирішувати, що із цим робити далі! Я не хочу віддавати наказ, Фраю, але…

— Добре, — ціджу крізь зціплені зуби. — Я прошу здійснити обряд, мій королю, — шанобливо схиляю голову. А сам намагаюся збагнути, як не зробити мій шлюб із цією… надбанням громадськості. Адже це глузування Богів — перший красень королівства одружений на найстрашнішій жінці. Та ще й пов’язаний путами Істинності!

— Ердане, у мене є прохання…

— Так, Фраю.

— Я не хочу афішувати свій шлюб…

— Якщо дівчина на це згодна, то я не проти.

— Вона буде згодна! Я поговорю з нею. Не думаю, що з її боку будуть проблеми.

— Добре. Чекаю на вас у храмі. Пів години тобі вистачить?

Луана

Я проплакала до самого ранку, а з першими променями сонця почала збирати свої речі. Не уявляю, що чекає на мене далі, одне знаю точно — настав кінець усім моїм мріям.

Зібравшись, в останню мить перекладаю лусочки Фрая у свій медальйон. Не факт, що мені дозволять узяти із собою речі, але за медальйон я битимуся до останнього. Пам’ять про моїх батьків і про коханого в мене не заберуть!

З Алікою ми не розмовляємо — будь-яке слово викликає в обох потік сліз. Тому просто мовчки сидимо в очікуванні королівської варти. Але Фрай заявляється особисто. Іншим разом я вже верещала б від радості, принаймні подумки, але зараз поява моєї Пари не обіцяє мені нічого доброго.

Постукавши, але не дочекавшись відповіді, Фрай заходить до кімнати. Озирнувшись на всі боки, з важким зітханням повідомляє мені:

— Ти йдеш зі мною. Збирай речі.

Я знизую плечима й беру вже зібрану дорожню сумку.

— Це все? — дивується Фрай.

— Ні! Але за іншим пришлеш вантажних драконів! — уїдливо видаю я. Аліка робить круглі очі, натякаючи, мабуть, що злити королівського офіцера в моєму становищі — не найкраща тактика.

Фрай ще раз оглядає кімнату і зневажливо посміхається:

— Достатньо буде дитинчат вантажних надіслати.

Я шиплю подумки, але цього разу розсудливо мовчу.

— Аліко, я прошу вас супроводжувати нас.

— А її за що? Вона не винна! — вигукую я.

Фрай здивовано підіймає брову:

— У чому не винна?

— Ні в чому… Я сама… Тобто моя дракониця… І тоді на озері, і вчора. Вона втратила голову… Але я з нею вже поговорила! Такого більше не повториться! — я намагаюся якось врятувати Аліку, вона точно ні до чого! Але валити все на свою звірину подобу теж не варіант. І я продовжую безладно виправдовуватися: — Тобто ми з нею, з моєю драконицею, тільки ми винні, нас і треба карати.

Фрай закочує очі й відповідає зло:

— Якщо шлюбний обряд — це покарання, то швидше це я покараний. Хотілося б знати, за що, але це питання до Богів. Давайте швидше, король не любить чекати!

— Шлюбний обряд? Король? Куди ми йдемо?

— У Храм. Король здійснить обряд одруження. Досить тупити! Некрилаті Боги, як ти за квотою вступила до Академії?

— Не за гарні очі точно! — виривається в мене, а Фрай вкотре скрипить зубами та шипить:

— Згодний із цим.

А мені так хочеться ще раз відважити йому дзвінкий ляпас, але вдруге випробовувати долю я не буду. Фрай забирає в мене сумку з усім мізерним посагом, і ми втрьох виходимо з кімнати. Йдемо до палацового храму, де перша потвора королівства має вийти заміж за першого красеня.

Дивний поворот у казці…