Розділ 13

Фрай

Намагаюся згадати, що вчора сталося, але пам’ять видає мені лише якісь уривки, та з кожним моментом, що прояснився, у мене наростає огида до самого себе. Учора, зважаючи на все, я наговорив дівчині чимало гидот. І це просто щастя, що Діган попався мені на заваді! Якби я з’явився до короля в такому стані, навіть наша багаторічна дружба не врятувала б мене від неприємностей.

Так, вчорашня ідея йти до Ердану була не найкращою. Але сьогодні наша зустріч відбудеться, одруження не можна більше відкладати. Хто знає, як Луана вчинить після моєї вчорашньої потворної поведінки.

Або… Може, у мене все-таки є шанс? Вирушаю до короля, доповісти, що я знайшов свою Пару. Чи, може, він щось придумає і вдасться не здійснювати обряд? Можливо, є якісь юридичні лазівки? Якщо мене обпоїли, наприклад…

Не завжди ж Істинність однозначно призводить до шлюбного обряду?

Я намагаюся, хоч і плутано, усе це пояснити Ердану.

– Фраю! У дівчинки немає шансів знайти собі більш-менш пристойного чоловіка! До того ж ви Істинна Пара! У вас будуть сильні та здорові діти. Та це твій обов’язок перед королівством – одружитися з нею!

Я скиглю. Так, я знаю, у королівстві проблема з нареченими, але й у цьому випадку Луана не має шансів вийти заміж, а ми з нею – Істинні…

– Ердане…

– Це дар Богів, Фраю, – уже спокійніше продовжує Ердан. – Тим більше вона може бути вагітною.

Коли Ердан згадав про можливу вагітність, я, забувши субординацію, загарчав:

– А нічого, що я був несамовитий?? Як під кайфом? Може, ця відьма мене чимось напоїла?? Та я і не подивився б у її бік, якби був у собі!

– Зараз ми вже цього не дізнаємось. Але є факти. Ви були разом і ваша Істинність ініціалізувалась. Причини твоєї… поведінки, я не хочу з’ясовувати! Потрібно вирішувати, що із цим робити далі! Я не хочу віддавати наказ, Фраю, але…

– Добре, – ціжу крізь стиснуті зуби. – Я прошу здійснити обряд, мій королю, – шанобливо схиляю голову. А сам намагаюся збагнути, як не зробити мій шлюб із цією… надбанням громадськості. Адже це глузування Богів – перший красень королівства одружений на найстрашнішій і потворній жінці. Та ще й пов’язаний путами Істинності!

– Ердане, у мене є прохання…

– Так, Фраю.

– Я не хочу афішувати свій шлюб…

– Якщо дівчина на це згодна, то я не проти.

– Вона буде згодна! Я поговорю з нею. Не думаю, що будуть проблеми з її боку.

– Добре. Чекаю на вас у храмі. Пів години тобі вистачить?

Луана

Я проплакала до самого ранку, а з першим промінням сонця почала збирати свої речі. Не уявляю, що чекає на мене далі, одне знаю точно – настав кінець усім моїм мріям.

Зібравшись, в останній момент перекладаю лусочки Фрая у свій медальйон. Не факт, що мені дозволять узяти із собою речі, але за медальйон я битимуся до останнього. Пам’ять про моїх батьків і про коханого в мене не заберуть!

З Алікою ми не розмовляємо, будь-яке слово викликає в обох потік сліз. Тому просто мовчки сидимо в очікуванні королівської варти.

Але Фрай заявляється особисто. Іншим часом я вже верещала б від радості, як мінімум подумки, але зараз поява моєї Пари не обіцяє мені нічого доброго.

Постукавши, але не дочекавшись відповіді, Фрай заходить до кімнати. Озирнувшись на всі боки, з важким зітханням повідомляє мені:

– Ти йдеш зі мною. Збирай речі.

Я знизую плечима й беру вже зібрану дорожню сумку.

– Це все? – дивується Фрай.

– Ні! Але за іншим пришлеш вантажних драконів! – уїдливо видаю я, а Аліка робить круглі очі, натякаючи, мабуть, що злити королівського офіцера в моєму становищі – не найкраща тактика.

Фрай ще раз оглядає кімнату і зневажливо посміхається:

– Достатньо буде дитинчатко вантажних надіслати.

Я шиплю подумки, але цього разу розумно мовчу.

– Аліко, я прошу вас супроводжувати нас.

– А її за що? Вона не винна!!

Фрай здивовано підіймає брову.

– У чому не винна?

– Ні в чому… Я сама… Тобто моя дракониця… І тоді на озері й учора. Вона втратила голову… Але я з нею вже поговорила! Такого більше не повторити! – я намагаюся якось врятувати Аліку, вона точно не до чого! Але валити все на свою звірину іпостась, теж не варіант. І я продовжую безладно виправдовуватися, – тобто ми з нею, з моєю драконицею, тільки ми винні, нас і треба карати.

Фрай закочує очі й відповідає зло:

– Якщо шлюбний обряд покарання, то, швидше, це я покараний. Хотілося б знати за що, але це до Богів питання. Давайте скоріше, король не любить чекати!

– Шлюбний обряд? Король? Куди ми йдемо??

– У Храм. Король здійснить обряд одруження. Досить тупити! Некрилаті Боги, як ти за квотою вступила до Академії?

– Не за гарні очі точно! – виривається з мене, а Фрай вкотре скрипить зубами та шипить: