Розділ 12

Фрай

Після розмови з Ерданом я повертаюся додому та напиваюся, як і планував. Тим паче що король дав мені кілька днів на «владнання сімейних питань», натякнувши з важким зітханням, що я маю вчинити правильно — відповідно до етичних норм королівства. Тобто просто одружитися зі своєю Парою, з якою в мене до того ж була близькість.

Ще триває день, ясний та сонячний, коли я, набравшись міцного — та й веселого теж, — вирішую вирушити до… своєї Пари. Логічно припускаю, що вона зараз у лікарняному крилі, тим паче туди ближче, ніж до гуртожитку Академії. Я в такому стані, що довгий шлях зараз не подолаю...

Коли приходжу до лікарів, насамперед радію, що здатність логічно мислити мене не покинула — Луана там. На цьому, власне, мої радощі й закінчуються. Щойно я з’являюся, усі присутні раптом починають збиратися у невідкладних справах. І ми з Луаною за кілька хвилин залишаємося зовсім одні.

— Луано… — мій голос хрипить, але зовсім не сексуально. Я і не збираюся… з нею… я охрип, бо банально напився! І прокричався в себе вдома заздалегідь, щоб не вихлюпнути весь негатив на дівчину. Вона, сподіваюся, не винна.

— Фраю…

Її голос… Усі мої добрі наміри миттєво випаровуються, щойно я його чую. Ну чому мені хочеться підхопити її на руки та потягнути у своє ліжко, тільки-но вона заговорює? Я заплющую очі й згадую, як ніжно дзвеніли її лусочки там, на озері, коли ми… Це маячня. Напевно, вона мене чимось обпоїла. Як інакше пояснити мою поведінку? Але мана зникає безслідно, варто мені розплющити очі.

— Навіщо ти це зробила? — раптом кажу зовсім не те, що збирався. — Навіщо ти зі мною так вчинила? Чого ти хочеш? Грошей? Будинок? Що? Скільки я маю заплатити, щоб ніколи більше тебе не бачити?

Мій дракон шокований цими словами й гарчить у голові, викликаючи дикий біль. Я потім ще багато разів пошкодую про сказане. Але зараз звинувачення сиплються з мене водоспадом:

— Це був твій єдиний шанс, правда? Ти знала, що на тебе ніхто ніколи не зазіхне, і скористалася темрявою?

Дівчина частково обертається та з усього розмаху б’є мене по обличчю. Мій дракон навіть не намагається проявитися, щоб мінімізувати наслідки удару. Тож я відлітаю до стіни й гарчу на дівчисько.

— Ах ти… — мені потім буде дуже соромно за кожне слово, але зараз я кричу на неї останніми словами, а потім хапаю за руку й тягну до короля. — Хотіла отримати мене в чоловіки? Спеціально чекала на озері? Випала нагода — і ти нею скористалася? Ну що ж, ти отримаєш те, чого хотіла!

Я волочу її за собою. Куди? Мабуть, до короля, щоб здійснити обряд. Побачивши мене в такому стані, Ердан навряд чи зрадів би, але провидіння в особі Дігана мене рятує.

Опритомнюю я вранці, вдома, у власному ліжку. Голова болить так, що вити хочеться. Обмацую себе… З ушкоджень не тільки синець на щоці від руки моєї Пари, а й розбита вилиця та гуля на голові. Діган постарався. Тішить, що до короля я вчора не дійшов. Підводжуся з ліжка, щоб вийти в сад і регенерувати, та охаю. Ще й ребра… Згоден, заслужив.

Луана

Фрай вривається у приміщення, і я не одразу розумію, що з ним не так. Усі — і лікар Сааміт, і Аліка, і навіть пацієнти — раптом кудись різко зазбиралися, і ми залишаємося наодинці. Я не чекала, звісно, освідчення в коханні чи пропозиції руки та серця… Але звинувачень у тому, що все це було сплановано, я теж не очікувала! Фрай лає мене на чому світ стоїть і звинувачує у всіх смертних гріхах. Звинувачує і лає… і я не витримую. Припиняю його потік красномовства дзвінким ляпасом, зовсім не подумавши, що він банально п’яний. І наслідки для мене можуть бути плачевними. Та і для нього, як з'ясовується, теж.

Принаймні його дракон не став втручатися, і від мого удару Фрай відлітає до стіни. Я лякаюся за нього і, скрикнувши, підбігаю на допомогу, але він із риком підскакує, хапає мене за руку й кудись волоче. Тягне до палацу, судячи з усього — до королівських покоїв, і я не знаю, з якою метою. Намагаюся його зупинити, але що я можу вдіяти проти дорослого чоловіка? Хоч я і не маленька на зріст, але Фрай набагато сильніший. Я бовтаюся за ним, як повітряний змій на мотузці.

Дорогою ми наштовхуємося на начальника королівської варти — Дігана. Не знаю, чи йому повідомили про те, що сталося, чи він сам помітив несамовитість Фрая. Кількома ударами вирубивши його, Діган наказує мені повертатися до своєї кімнати в гуртожитку й нікуди не виходити. Саме так — наказує.

Домашній арешт? Могло бути й гірше. Я вдарила королівського офіцера... Що тепер зі мною зроблять? Про навчання в Академії, мабуть, можна забути…