Розділ 12

Фрай

Після розмови з Ерданом я повернувся додому та напився, як і планував. Тим більше що король дав мені кілька днів на «влагодження сімейних питань», натякнувши, з важким зітханням, що я маю вчинити правильно – відповідно до прийнятих у королівстві етичних норм. Тобто просто одружитися зі своєю Парою, з якою в мене до того ж була близькість.

Був ще день, ясний та сонячний, коли я, набравшись міцного, та й веселющого теж, вирішив вирушити до… своєї Пари.

Логічно було припустити, що вона зараз у лікарському крилі, тим більше туди йти ближче, ніж до гуртожитку Академії. Такий далекий шлях я не подужав би.

Коли я прийшов до лікарів насамперед порадувався, що здатність логічно мислити мене не залишила – Луана була там. На цьому, власне, мої радощі закінчилися.

Як тільки я з’явився, усі присутні одразу кудись почали збиратися в невідкладних справах. І ми з Луаною за кілька хвилин залишилися зовсім одні.

– Луано, – мій голос хрипить, але зовсім не сексуально, тим більше я і не збираюся… з нею… я охрип, бо банально напився! І прокричався в себе вдома, заздалегідь, щоб не вихлюпнути всі свої негативні емоції на дівчину. Вона, я сподіваюсь, не винна.

– Фраю…

Її голос… Усі мої добрі наміри кудись миттєво випарувалися, коли я її почув. Ну чому мені хочеться підхопити її на руки та потягнути у свою постіль, як тільки я чую цей голос? Я прикриваю очі та згадую, як ніжно дзвеніли її лусочки там, на озері, коли ми… Це маячня, напевно, вона мене обпоїла чимось. Як інакше пояснити мою поведінку там, на озері?? Але наслання пропадає безслідно, як тільки я відкриваю очі.

– Навіщо ти це зробила? – я раптом говорю зовсім не те що щойно збирався. – Навіщо ти зі мною так вчинила? Що ти хочеш? Грошей? Будинок? Що? Скільки я повинен заплатити, щоб ніколи більше тебе не бачити?

Мій дракон шокований моїми словами та гарчить у моїй голові, викликаючи дикий головний біль.

Я потім ще багато разів пошкодую про ці слова. Але зараз… Звинувачення сиплються з мене водоспадом:

– Це був твій єдиний шанс, правда? Ти знала, що на тебе ніхто ніколи не зазіхне, і ти скористалася темрявою?

Дівчина частково обертається і з усього розмаху б’є мене по обличчю. Мій дракон навіть не спробував частково обернутися, щоб мінімізувати наслідки удару. Так що я відлітаю до стіни та гарчу на дівчисько.

– Ах, ти… – мені потім буде дуже соромно й боляче за всі ті слова, що я зараз скажу, але я обкладаю дівчину всіма можливими лайками, а потім хапаю її за руку й тягну до короля. – Ти хотіла отримати мене в чоловіки? Тож чекала мене на озері? Тобі надалася можливість і ти нею скористалася? Ну що ж, ти дістанеш, що хотіла!

Я хапаю її за руку й тягну за собою. Куди? Мабуть, до короля, щоб здійснити обряд? Побачивши мене в такому стані Ердан навряд чи зрадів би, але провидіння в особі Дігана, мене рятує.

Опритомнів я вранці, вдома, у своєму ліжку. Голова болить так, що вити хочеться, обмацую себе… З пошкоджень не тільки синець на щоці від руки моєї Пари, але й розбита вилиця і шишка на голові. Діган постарався. Тішить, що до короля я вчора не дійшов. Підіймаюся з ліжка, щоб вийти в сад і регенерувати та охаю. Ще й ребра… Згоден, заслужив.

Луана

Фрай вривається в приміщення і я не одразу розумію, що з ним не так. Усі: і лікар Сааміт, й Аліка, і навіть пацієнти, раптом кудись різко зазбиралися, і ми залишилися з Фраєм наодинці. Я не чекала, звичайно, освідчення в коханні, пропозиції заміжжя та іншого… Але звинувачень у продуманості того, що трапилося, я теж не очікувала. Фрай лаяв мене останніми словами та звинувачував у всіх смертних гріхах. Звинувачував та лаяв… і я не втримала. Обірвала його потік красномовства дзвінким ляпасом, зовсім не подумавши про те, що він банально п’яний. І наслідки для мене можуть бути плачевними. Та і для нього, як виявилося, теж.

Як мінімум його дракон не став виявлятися, і від мого удару Фрай відлетів до стіни. Я злякалася за нього і скрикнувши, підбігла, щоб надати йому допомогу, але Фрай із риком підскочив, схопив мене за руку й кудись поволок. Він тягне мене до палацу, судячи з усього – до королівських покоїв, і я не знаю з якою метою. Намагаюсь його зупинити, але що я можу зробити проти дорослого чоловіка? Я хоч і не маленького зросту, але Фрай набагато сильніший. І я бовтаюся за ним, як повітряний змій на мотузку.

Дорогою ми натикаємося на начальника королівської варти – Дігана. Я не знаю, чи повідомили його про те, що сталося, чи він помітив несамовитість Фрая. Але кількома ударами його вирубивши, Діган наказав мені вирушати до своєї кімнати в гуртожитку й нікуди не виходити. Саме так – наказав.

Домашній арешт? Могло бути й гірше. Я вдарила королівського офіцера.

Що тепер зі мною зроблять? Про навчання в Академії можна забути…