Розділ 11

Луана

Я згадую обличчя Фрая, те почуття жаху й огиди, яке він не зміг приховати, тільки-но побачивши мене. Потім, звичайно, молодик впорався із собою і змінив гидливий вираз обличчя на здивовано-співчуваюче.

Але його перша реакція була така ж як у всіх, й Істинність тут не допоможе. На що я сподівалася? Що мало змінитися? Як я була потворою, так нею і залишилася. Тільки тепер Фрай до мене прив’язаний. Як же я могла так безглуздо вчинити??

«Навіщо ти це зробила з нами? – звертаюсь до своєї другої іпостасі. – Хіба ти не розумієш, на що прирекла нас? І його… Про що ти думала?»

Але моя друга сутність тільки блаженно усміхається в моїй голові та радісно муркоче. У драконячому вигляді я виглядаю не так потворно: на місці страшних шрамів росте луска, прикриваючи їх. Вона не блискуча і трохи іншого відтінку, так що здалеку просто схоже, що я забруднилася. А зблизька мене ніхто не розглядав. Поки що.

Не домігшись розумної відповіді від своєї другої іпостасі, йду на заняття. Я збиралася ввечері написати листа бабусі. Напевно, треба повідомити їй «радісну» звістку. Все-таки я набула Істинності! Ось тільки, як і що розповісти? Правду? Про те, що мій Істинний від огиди до мене мало не знепритомнів? Або придумати гарну історію, про кохання з першого… ні, не погляду, дотику… Написати про глибокі почуття та нерозривний зв’язок? У принципі, якщо підкоригувати, прибрати «почуття» та «кохання», вийде дуже нічого, головне що чесно.

Я старанно складаю листа бабусі, намагаючись поєднати реальність і… брехню? Ні, швидше напівправду.

Увечері, після вечері, коли я вже лежу на ліжку в нашій кімнаті, Аліка не витримує і питає мене:

– Луано, що трапилося? Ти ходиш весь день, як втрачена.

– Аліко, цієї ночі я літала на озеро… – починаю з далеко… – і зустріла там Фрая, і ми з ним… – не наважуюсь вимовити вголос або не знаю, як описати словами те, що сталося на озері?

– Ви що? Це ж не те, про що я подумала, Луаночко?

– Саме те. Ми… провели ніч разом…

– Богиня Гір! Але як?? Він… – подруга охає і прикриває рота долонею.

І, здається, я розумію, що вона має на увазі.

Подруга хотіла запитати: «Як він міг на тебе повестися?» І стає так боляче, майже як тоді, коли Фрай, скривившись, відштовхнув мене.

– Ми були у звіриній іпостасі, і він не бачив моїх шрамів… поки не прийшов до Сааміту, – схлипую я, згадуючи нашу зустріч із Фраєм біля лікарняного відділення.

– Луано!

– Аліко, найбільше я зараз хочу повернутися до бабусі! Але це неможливо. Це надто далеко від столиці для Істинності. Що мені робити, подружко?

Фрай

Я знову опинився перед вибором, але цього разу: напитися до нестями або все-таки доповісти королю? Почуття обов’язку перемагає, і я вирушаю до королівських покоїв. Варта провела мене до кабінету, і я терпляче чекаю на появу короля.

– Ердане, я її знайшов… – повідомляю другу «радісну» звістку, як тільки він заходить до свого кабінету.

– Вітаю, друже! Я радий за тебе! – потім дивиться на мене й додає: – Я рано тішуся? Щось не так? Хто вона? Сподіваюся незаміжня? Мені ці ваші розлучення, як ножем по горлянці. Розповідай!

– Вона – звичайне дівчисько, незаміжня. Вчиться в Академії з королівської квоти, – розповідаю все, що дізнався про Луану, віддаляючи той момент, коли доведеться розповісти найголовніше.

– Поки, ніби-то, звучить нічого так, але щось мені підказує, що ти не домовляєш, – злегка примружившись, дивиться на мене Ердан.

Як і його батько, Ердан має здібності витягувати зі співрозмовника правду. І я продовжую:

– Це Луана, помічниця лікаря Сааміта.

– Та симпатична чи друга?

Не дивно, що Ердан не пам’ятає імена всіх, хто буває в палаці, тим паче якихось студенток. Але те, що одна з дівчат має неординарну зовнішність, король напевно знає.

– Друга…

Мовчимо.

Пауза затяглася.

Я сиджу, стиснувши зуби, і дивлюсь кудись у підлогу. Ердан теж не дивиться на мене.

– Фраю… я…

– Немає слів, друже?

– Ні…

– Тоді помовчмо…