Розділ 10

Луана

Боги!! Що я наробила!!

Я не знаю, як так вийшло. Всі мої правильні думки кудись зникли, як тільки Фрай виявився поруч. Моя дракониця втратила голову, ледве побачивши його. Якась непереборна сила нас притягнула один до одного, і ми зіткнулися в небі та виконали шлюбний танець.

При першому торканні нас пронизало тисячами голок, і я вже знала, що саме так виглядає ініціалізація Істинності. Опиратися вже було безглуздо, і, відпустивши себе і подолавши всі заборони, я поринула з головою в поглинаючу нас пристрасть.

Півночі ми провели в небі, зливаючись в єдине ціле і поглинаючи один одного. Це було настільки чудово, що я далеко не одразу усвідомила сенс того, що відбувається.

А потім настав ранок.

Я прокинулася раніше за Фрая. Уві сні ми прийняли людську іпостась. Я не пам'ятаю, як це сталося, мабуть, Фрай теж нічого не помітив.

Я глянула наостанок на гарне обличчя своєї Пари та, щоб у мене розвіялися всі сумніви в правильності свого рішення, перед втечею підійшла до озера і глянула на своє обличчя, що відбивається в ранковій гладі води.

Красень і чудовисько. І це ні є казка. У житті після таких зустрічей нічого доброго не виходить. Відходжу вбік, обертаюся і злітаю в повітря.

Незабаром розпочнуться заняття, мені треба встигнути. Я не люблю спізнюватися.

Фрай

Вона втекла… Після того, як ми були разом. І стали єдиним цілим. Вибачте мені Боги, але я нічого не розумію в жінках!

Чому? Чому вона втекла? Я був такий поганий? Взагалі ще ніхто не скаржився, швидше навпаки. До того ж і вона явно не була проти.

Знову і знову в голові крутиться те саме питання: Чому вона втекла?? Я перебираю всі можливі варіанти, від деяких у мене луска на загривку дибки стає, але я сподіваюся, що вона незаміжня і її не викрали, поки я безсовісно спав на піску.

Зрештою розумію, що страждати та стогнати сенсу немає і мені треба повернутися до столиці, щоб знайти мою Пару.

Дорога від озера до палацу для швидкісного дракона займає лише кілька хвилин.

Куди йти спершу? До короля чи до Сааміту? Адже ж тільки він знає, де знайти мою пропажу.

Прикидаю чим зараз зайнятий Ердан, швидше за все вони з Ксі ... Ні, не варто їх зараз тривожити. У будь-якому випадку, мені нічого розповісти королеві про мою Істинну, крім того, що це нарешті сталося.

Значить спочатку мені треба до Сааміту.

Ранок, вихідний день. Дівча напевно відсипається вдома після нашої бурхливої ​​ночі!

Та я теж не проти зараз поспати! Якщо відірватися від важкого робочого тижня, тільки сьогоднішня ніч потягне на пару-трійку годин регенерації!

Але спочатку треба знайти Луану, потім ми підемо до Ердану, і в храм із родовими кільцями … а потім…. Ні, сьогодні нам точно буде не до сну!

Підходжу до лікарні. Нікого ще нема. Рано. Сонце тільки сходить, освітлюючи своїми променями сторожові вежі.

Привалююсь плечем до стіни та прикриваю очі, уявляючи собі, як обіймаю свою дружину, роздягаю, милуюсь її тілом, зітхаю запах, який уже став рідним. І я реально починаю його відчувати! Запах… Я впізнав її! І мій дракон також! На мене налітає дівчина, і я підхоплюю її на руки та кружляю довкола себе.

- Дівчинко моя! Навіщо ти втекла? – шепочу я їй і розплющую очі.

І в той самий час відкидаю від себе цю… Істоту…

- Якого… Хто ти? - я намагаюся взяти себе в руки, але я не бачу нічого, крім страшних, потворних шрамів через все обличчя. Мій дракон скиглить і вимагає торкнутися моєї Пари…. Що? Це вона????

Боги! Що за дивні у вас жарти?

– Я Луана. Але ви й так це знаєте, — відповідає дівчина, швидко прикривши обличчя хусткою так, що залишилися видні лише очі.

- Ти — вона? – здавлено питаю. Дурне питання. Я ж відчуваю, що це моя Істинна.

- Так, вибачте.

Потираю віскі, щоб вгамувати страшенний головний біль. Я не знаю що сказати. Мені треба поспати. Іду мовчки, не попрощавшись. Навіть не глянувши на неї насамкінець. Навіщо? Я вже побачив усе, що треба.

Хотілося б знати, за що Боги мене так карають…

Повільно йду від лікарського крила до палацу, намагаючись упорядкувати свої думки та перестати гнівити Богів звинуваченнями. Може, вони й самі не знали, як виглядає моя Пара? Або не морочилися такою дрібницею. Їм це навіщо…

- Фрай? Що ти тут робиш, у тебе все гаразд? - Ось не вчасно я на Сааміта натрапив!

- Так, все добре, я тут зайшов...

- Ти, мабуть, до Луани? – перебиває мене лікар.

Некрилаті Боги! Вона що вже всім розтрубила про нашу Істинність??

- А чого я маю приходити до Луани? – із викликом питаю я.

– Як чого? Це ж вона тебе врятувала! Дівчинка відчула, що ти поранений і відправила королівську варту до озера. Знайди вони тебе на пів години пізніше, і вже нічого не можна було б зробити! Я думав, ти прийшов їй подякувати. Як мінімум… - підморгує мені Сааміт.