Розділ 9

Луана

Вже кілька днів я не відчуваю присутності Фрая. Немає нічого: ні болю, ні ейфорії, ні нестерпного очікування. Порожнеча. Всередині мене порожньо, як у пересохлому колодязі. Навіть луною нічого не озивається.

Істинність не ініціалізувалася і… зникла? Але ж це те, чого я хотіла? Фрай не пов’язаний зі мною непотрібними зобов’язаннями. А я… Я і так із самого дитинства знала, що мені не судилося стати дружиною. Ось тільки що робити з почуттям самотності, яке невпинно розростається? Та ще й на тлі інстинктів, що зміцнюються? Я вже у відповідному віці, коли поклик до продовження роду починає нагадувати про себе

Знову і знову дістаю лусочки Фрая, милуюся ними й уявляю свого прекрасного швидкісного дракона. Та його дітей — маленьких швидкісних драконят. Двох. Хлопчиків-близнюків. Як Фрай та його брат.

Але моїм мріям не судилося збутися. Я припиняю марні думки й ховаю лусочки під подушку. З настанням ночі обережно вибираюся з гуртожитку та, відійшовши трохи далі, щоб ніхто не помітив, обертаюся та злітаю. Лечу, не розбираючи дороги й не оглядаючись. Я і так знаю, куди мене несуть крила — туди, де вперше побачила свого Істинного. На озеро.

Фрай

Я втомився. Переговори тривають, як на мене, цілу вічність. Щоб гарантувати безпеку королеві, Ердан не наближається до Північних кордонів, хоч і перемістився ближче, скоротивши більше ніж наполовину відстань, яку мені доводиться долати кілька разів на день.

Усі послання короля я передаю усно. Нікому, крім мене, довірити їх не можна. Я виснажений, але не стільки фізично, скільки через те, що не відчуваю Луану! Наша Істинність не ініціалізована, у мене немає симптомів розлуки з Парою, але мене просто виїдає туга. Туга та самотність.

— Фраю! Усе! Ми це зробили! — нарешті радісно повідомляє мені Ердан.

— Ви домовилися? — з полегшенням питаю.

— Так, основних домовленостей досягнуто. Залишилися дрібниці та формальності. Можеш брати відпустку! Вирушай уже до своєї дівчини. Як її звуть, до речі?

Питання Ердана ставить мене в глухий кут.

— Я не впевнений, але, здається, Луана, — ніяковію перед другом.

Я справді не маю певності, що це вона, а отже, якщо я помиляюся, мені доведеться шукати свою Істинну далі.

— Це ж не просто чергова красуня, яка тобі сподобалася? — Ердан уважно дивиться на мене.

— Вона — моя Істинна!

— Я радий за тебе, друже! Вибач, що тобі довелося відкласти пошуки, але тільки завдяки тобі вдалося уникнути війни! — щиро каже Ердан, і ми міцно тиснемо один одному руки.

— То я полетів?

— Лети вже, шукай свою красуню! І потім одразу до мене — з родовими обручками!

Мене не треба просити двічі. Я злітаю в небо й тримаю курс на столицю. Ердан з ескортом теж прямує до палацу, але в нього цей шлях займе кілька днів.

На підльоті до міста роблю невеликий гак і повертаю до озера. Не знаю, чому мене тягне сюди. Спонтанне рішення — наче на стіну налетів. Стан такий, ніби всередині палає вогонь. Це не втома чи біль від поранень, а щось інше, що солодко ниє в грудях

Підлітаю до озера і, зменшивши швидкість, плавно йду під воду. Полежу трохи, охолону, і рушу далі. Коли жар трохи вщухає, перетворюючись на приємне тепло, я повільно спливаю на поверхню.

Ніч майже беззоряна, але крізь хмари, що затуляють місяць, я помічаю силует дракона. Точніше, дракониці. Я впевнений у цьому. Як і в тому, що це вона. Та сама. Моя Істинна Пара. Частина моєї душі, до якої мене тягне нестерпно, до болю.

Я виринаю та злітаю в небо, розкидаючи бризки. А далі… я не знаю, що це. Якесь марення. Відчуваю непереборну пристрасть, що спалює мене, і накидаюся на драконицю, як божевільний. Але й вона мене не відштовхує. Нас миттєво притягує одне до одного. Я не замислююся про причини, лише про одне: я хочу її. Це більше ніж тілесне бажання, це потреба на межі виживання.

Ми самі на озері, і з’єднатися у звіриній іпостасі здається природним. Мій дракон давно цього прагнув, але моя колишня дружина, Арія, завжди була категорично проти. Наше бажання з чарівною драконицею збігається і сприймається як належне. Зійшовши у вишину, ми виконуємо танець єднання. Зливаємося і кружляємо єдиним цілим.

Скільки триває це шаленство пристрасті — не пам’ятаю. Зрештою, знесилені, ми приземляємося. Я хочу обернутися, прийняти людську подобу й поговорити з моєю Істинною Парою. Так, це сталося! Я знайшов свою половинку. Дякую Богам за такий неоціненний дарунок!

«Не зараз. Давай уранці. Усе потім. Завтра», — відповідає мені дівчина, і я дивуюся, як швидко між нами встановився ментальний зв’язок. Голос, що звучить у голові, заколисує мене. І я засинаю.

Вранці дівчини поряд немає. Я даю волю своєму драконові. Вдосталь прогарчавши, він прямує до столиці й лише там дозволяє мені набути людської форми. Я відразу ж іду до гуртожитку Академії в пошуках тієї, хто є моєю жінкою і має стати моєю дружиною.

Хто вона і де її шукати? Тепер ми пов’язані, і це, напевно, завдасть нам незручностей. Мій дракон гарчить, натякаючи, що це ще й абсолютне щастя! У принципі, я з ним згоден як самець, але моя робота… Як Ердан зреагує на те, що я тепер прив’язаний і не можу надовго відлучатися?

Але, Некрилаті Боги! До кого прив’язаний? Як далеко і як довго я зможу відлітати, не знаючи хто і де моя Істинна? Звісно, вона теж не зможе полетіти далеко, якщо тільки… якщо тільки не завагітніла тієї ночі. А судячи із задоволеного муркотіння мого дракона, це цілком імовірно.

Отже, мені все ще потрібно знайти мою Істинну й повідомити короля про зміну мого статусу.