Розділ 9

Луана

Я його не відчуваю більше! 

Уже кілька днів не відчуваю присутність Фрая. Немає нічого: ні болю, ні відчуття ейфорії, ні нестерпного очікування. Порожнеча. Всередині мене порожньо, як у пересохлому колодязі. Навіть луною нічого не озивається.

Істинність не ініціалізувалась і… зникла? Але це ж те, що я хотіла? Фрай не пов’язаний зі мною непотрібними зобов’язаннями. А я… Я і так, із самого дитинства знала, що мені не судилося колись стати дружиною. Ось тільки що робити з почуттям самотності, що розростається? Та ще на тлі інстинкту розмноження, що зміцнюється? Я вже у відповідному для цього віці та гормони починають… ні, ще не вирувати, але вже нагадувати про себе.

Я знову і знову дістаю лусочки Фрая і милуюсь ними, уявляючи свого прекрасного швидкісного дракона. І його дітей – маленьких зелених дракончят. Двох. Хлопчиків-близнюків. Як Фрай та його брат.

Але моїм мріям ніколи не судилося збутися. Я припиняю непотрібні думки й ховаю лусочки під подушку. З настанням ночі обережно вибираюсь із гуртожитку і, відійшовши трохи далі, щоб мене ніхто не помітив, обертаюся та злітаю. Я лечу, не розбираючи дороги та не оглядаючись на всі боки. Я і так знаю, куди мене принесуть крила – туди, де я вперше побачила свого Істинного – на озеро.

Фрай

Я втомився. Переговори тривають, як на мене, уже цілу вічність. Для того, щоб забезпечити безпеку королеві, Ердан не наближається до Північних кордонів, хоч і перемістився ближче, скоротивши більше ніж наполовину відстань, яку мені кілька разів на день доводиться долати.

Усі послання короля я передаю усно. І нікому, крім мене, довірити їх не можна. Я втомився, але не стільки фізично, скільки через те, що не відчуваю Луану!

Наша Істинність не ініціалізована, і я не маю симптомів розставання з Парою. Мене просто каже туга.

Туга та самотність.

– Фраю! Усе! Ми це зробили! – нарешті, радісно повідомляє мені Ердан.

– Ви домовилися? – полегшено питаю короля.

– Так, основних домовленостей досягнуто. Залишилися дрібниці та формальності. Можеш брати відпустку! Вирушай уже до своєї дівчини. Як її звуть, до речі? – Питання Ердана ставить мене в глухий кут.

– Я не впевнений, але, здається, Луана, – зніяковівши, відповідаю другу. Адже я дійсно не впевнений, що Лауана та сама, отже, якщо це не так, мені все ще доведеться шукати свою Істину.

– Це ж не просто чергова красуня, що сподобалася? – Ердан уважно дивиться на мене.

– Вона – моя Істинна!

– Я радий за тебе, друже! Вибач, що тобі довелося відкласти пошуки, але тільки завдяки тобі вдалося уникнути війни! – щиро перепрошує Ердан, і ми міцно тиснемо один одному руки.

– То я полетів?

– Лети вже, шукай свою красуню! І потім одразу до мене, з родовими кільцями!

Мене не треба просити двічі, і я злітаю в небо й лечу до столиці. Ердан з ескортом теж прямує до палацу, але це займе в нього кілька днів.

На підльоті до столиці роблю невеликий гачок і лечу на озеро. Не знаю, чому мене потягло сюди. Це було спонтанне рішення, як на стіну натрапив і повернув убік. Стан такий, як би у мене всередині горить вогонь. І це не втома та не біль від перенесених поранень. Це щось інше. Щось солодко ниє всередині.

Підлітаю до озера і, зменшивши швидкість, плавно йду під воду. Полежу трохи, охолону, і полечу далі.

Трохи заспокоївшись і дочекавшись, коли жар, що обпалює нутрощі, перетворитися на приємне тепло, я повільно спливаю.

Ніч практично беззоряна, але я помітив у хмарах, що затуляють місяць, силует дракона. Точніше дракониці. Я впевнений у цьому. Як і в тому, що це вона. Та сама. Моя. Істинна. Частина моєї душі, до якої мене тягне. Нестерпно. До болю.

Я виринаю і злітаю в небо, розкидаючи бризки.

А далі…

Я не знаю, що це було. Якесь марення, мабуть.

Я відчув непереборну пристрасть, що спалює мене, і накинувся на драконицю, як божевільний, але й вона не відштовхувала мене. Нас одночасно притягнуло одне до одного, і я не особливо замислювався про причину пристрасті, що спалює мене, а тільки про одне – я хочу її, це більше ніж тілесне бажання, це потреба на межі виживання.

Ми були одні на озері, і з’єднатися у звіриній іпостасі здалося цілком природним, тим більше мій дракон давно цього хотів, але моя колишня дружина Арія завжди була категорично проти. Одже, наше бажання із чарівною драконицею збіглося і виглядало як само собою зрозуміле. Здійнявшись у небо, ми виконали танець єднання. Зливаючись і кружляючи єдиним цілим.

Скільки часу тривало це шаленство пристрасті, я не пам’ятаю. Зрештою, знесилені, ми приземлилися, і я хотів було обернутися, прийняти людську подобу й поговорити з моєю… Істинною Парою. Так, це сталося! Я знайшов її – свою половинку. Дякуємо Богам за такий неоціненний подарунок!

«Не зараз. Давай уранці, усе потім. Завтра», – відповіла мені дівчина і я здивувався, як швидко встановився між нами ментальний зв’язок.

Голос, що звучав у голові, заколисував мене. І я заснув.