Розділ 8

Луана

Після вечері я наважилася поговорити із подругою.

- Аліка, поки Фрай тут, я не приходитиму. Скажи Сааміту, що мені треба... підтягнути хвости по анатомії! Ти ж мене розумієш?

- Ти впевнена, Луано? Я згодна, що ініціалізувати вашу Істинність без згоди Фрая не можна, але й приховувати її теж неправильно!

- Аліка, ти ж знаєш його! Він зробить шляхетно, а до чого це приведе, ми знаємо, — зітхаю я і продовжую: - То ти зі мною, подруго? Прикриєш?

- Та куди подінуся. Хоча я і вважаю, що це неправильне рішення.

Ми лягаємо спати, але заснути в мені не виходить. Я не знаходжу собі місця. Знаю, що рішення не приходити у лікарське крило, поки Фрай там – правильне. Я не змогла б стриматись! Мене так і тягне доторкнутися до нього, погладити рукою, пригорнутись всім тілом… Далі я не дозволяю своїм фантазіям розвиватися. Це не правильно, безглуздо і небезпечно...

Сьогодні вихідний і я сиджу над конспектами. У мене справді невеликі проблеми з анатомією. Я не брехала. Я взагалі не люблю брехати. Напевно, тому, що від бабусі я нічого не приховувала, а більше мені й не було з ким спілкуватися.

Бабуся! Може написати Касії й розповісти про свого Істинного?

Я хапаю аркуш паперу і починаю писати листа. Але не наважуюся зізнатися, що я отримала дар Богині Гір і відмовилася від нього. Тому розповідаю лише про те, як приготувала витяжку та допомогла врятувати незнайомого мені та зовсім стороннього дракона.

- Луано, як ти? - насамперед запитує мене Аліка, заходячи пізно ввечері в нашу кімнату.

- Що зі мною станеться! Як Він??

- Вже легше. Приходить до тями. Сьогодні розмовляв із королем та з братом.

- Дякую Богам! – шепочу я.

- Завдячуючи тобі, Луано!

Ми з Алікою замовкаємо, але ненадовго. Не проходить і трьох хвилин, і я знову цікавлюся Фраєм.

- У нього з'явився апетит? Рани загоїлися? Він уже обертається? - Засинаю Аліку питаннями. Я мушу знати, що з ним відбувається!!

- Рани гояться, апетит так собі, не обертається ще, — швидко видає Аліка і додає, — ось, взяла спеціально для тебе.

Аліка простягає мені щось загорнуте в серветку і я, розгорнувши подарунок, здається, навіть починаю верещати від радості.

- Це ... це його? – не в змозі повірити у своє щастя, питаю подругу, розглядаючи три блискучі та міцні як сталь лусочки світло-сірого забарвлення.

- Ну не з Сааміта ж я їх висмикнула! – сміється Аліка.

- Дякую, — щиро кажу я, притискаючи дорогоцінний подарунок до грудей.

Коли подруга йде в душ, я дістаю лусочки з-під подушки та ніжно погладжую їх пальцями, не знаючи, що десь там дракон, власник луски, в цей момент блаженно закочує очі й муркоче.

Через кілька днів Аліка повідомляє радісну звістку, що Фрай повністю одужав і мені більше не загрожує наткнутися на нього у лікарняному крилі. І я можу знову допомагати Сааміту.

І сьогодні, після занять в Академії, ми з Алікою вирушили до лікарні разом.

- Луано, нарешті ти до нас повернулася! - Сааміт радісно вітає мене, і я також рада його бачити! Мені не вистачало цієї роботи.

- А наш пацієнт кілька разів питав про тебе!

Вдаю, що не розумію про кого мова, хоча серце болісно стискається.

– Хто?

– Фрай. Я його сьогодні випустив.

Це я знаю, тільки тому й наважилася прийти, знаючи, що вже не натраплю на нього.

– Він уже абсолютно здоровий. Регенерація повернулася до свого нормального режиму.

І це я теж знаю, хоч мені ніхто не говорив. Я відчуваю, що з Фраєм все гаразд! Ще вчора я змогла полегшено видихнути та розслабитися.

Фрай

Я дізнався, що дівчину, ту, іншу помічницю лікаря, звуть Луана. Це вона моя Істинна! Я знаю! І як тільки мені дозволять обернутися, я знайду її.

Вночі мною опановує дивне почуття. Мене просто накриває ніжністю, ніби моя Пара знаходиться поряд і гладить мене. Я починаю муркотіти та з кожним зітханням відчуваю приплив сил. Моя регенерація повернулася до норми!

Через два дні мене випускають із лікарського крила, і насамперед я йду до свого короля. Мені треба доповісти про повернення на службу, але хочу попросити відпустку. Мені треба знайти дівчину!

– Фрай! Ну нарешті то! Я радий, що ти здоровий і можеш стати до роботи! Ти ж здоровий? – радісно вітає мене король.

- Та мій король! - Ердан кривиться. За стільки років дружби ми вже давно не використовуємо офіційне звернення наодинці. - Але, мені потрібна відпустка.

- Фрай, щось трапилося? - здогадується Ердан. Він знає, що без нагальної потреби я б не став просити про відпустку в такий складний для королівства час.

- Це особисте…

- Не зараз! - стогне друг. - Будь ласка, Фрай! Ситуація на північному кордоні будь-якої миті може вибухнути! Я не хочу війни, але на поступки ми не йтимемо. Ти мені потрібен для переговорів.