Розділ 8

Луана

Після вечері я наважилася поговорити із подругою.

– Аліко, поки Фрай тут, я не приходитиму. Скажи Сааміту, що мені треба… підтягнути хвости з анатомії! Ти ж мене розумієш?

– Ти впевнена, Луано? Я згодна, що ініціалізувати вашу Істинність без згоди Фрая не можна, але і приховувати її теж неправильно!

– Аліко, ти ж знаєш його! Він зробить шляхетно, а до чого це призведе, ми знаємо, – зітхаю я і продовжую: – То ти зі мною, подруго? Прикриєш?

– Та куди подінуся. Хоча я і вважаю, що це неправильне рішення.

Ми лягаємо спати, але заснути в мені не виходить. Я не знаходжу собі місця. Знаю, що рішення не приходити в лікарське крило, поки Фрай там – правильне. Я не змогла б стриматись! Мене так і тягне доторкнутися до нього, погладити рукою, пригорнутись усім тілом… Далі я не дозволяю своїм фантазіям розвиватися. Це не правильно, безглуздо й небезпечно…

Сьогодні вихідний і я сиджу над конспектами. У мене справді є невеликі проблеми з анатомією. Я не брехала. Я взагалі не люблю брехати. Напевно, тому, що від бабусі я нічого не приховувала, а більше мені й не було з ким спілкуватися.

Бабуся! Може, написати Касії та розповісти про свого Істинного?

Я хапаю аркуш паперу й починаю писати листа. Але не наважуюся зізнатися, що я отримала дар Богині Гір і відмовилася від нього. Тому, розповідаю лише про те, як приготувала витяжку та допомогла врятувати незнайомого мені та зовсім стороннього дракона.

– Луано, як ти? – насамперед запитує мене Аліка, заходячи пізно ввечері в нашу кімнату.

– Що зі мною станеться! Як Він??

– Вже легше. Приходить до тями. Сьогодні розмовляв із королем та з братом.

– Дякую Богам! – шепочу я.

– Завдячуючи тобі, Луано!

Ми з Алікою замовкаємо, але ненадовго. Не проходить і трьох хвилин, і я знову цікавлюся Фраєм.

– У нього з’явився апетит? Рани загоїлися? Він уже обертається? – засинаю Аліку питаннями. Я мушу знати, що з ним відбувається!!

– Рани гояться, апетит так собі, не обертається ще, – швидко видає Аліка й додає, – ось, узяла спеціально для тебе.

Аліка простягає мені щось загорнуте в серветку і я, розгорнувши подарунок, здається, навіть починаю верещати від радості.

– Це… це його? – не в змозі повірити у своє щастя, питаю подругу, розглядаючи три блискучі та міцні як сталь лусочки світло-сірого забарвлення.

– Ну не із Сааміта ж я їх висмикнула! – сміється Аліка.

– Дякую, – щиро кажу я, притискаючи дорогоцінний подарунок до грудей.

Коли подруга йде в душ, я дістаю лусочки з-під подушки та ніжно погладжую їх пальцями, не знаючи, що десь там дракон, власник луски, у цей момент блаженно закочує очі й муркоче.

Через кілька днів Аліка повідомляє радісну звістку, що Фрай повністю одужав і мені більше не загрожує наткнутися на нього в лікарняному крилі. І я можу знову допомагати Сааміту.

Тож сьогодні, після занять в Академії, ми з Алікою вирушили до лікарні разом.

– Луано, нарешті ти до нас повернулася! – Сааміт радісно вітає мене, і я також рада його бачити! Мені не вистачало цієї роботи.

– А наш пацієнт кілька разів питав про тебе!

Вдаю, що не розумію про кого мова, хоча серце болісно стискається.

– Хто?

– Фрай. Я його сьогодні випустив.

Це я знаю, тільки тому й наважилася прийти, знаючи, що вже не натраплю на нього.

– Він уже абсолютно здоровий. Регенерація повернулася до свого нормального режиму.

І це я теж знаю, хоч мені ніхто не говорив. Я відчуваю, що з Фраєм усе гаразд! Ще вчора я змогла полегшено видихнути та розслабитися.

Фрай

Я дізнався, що дівчину, ту, іншу помічницю лікаря, звуть Луана. Це вона моя Істинна! Я знаю! І як тільки мені дозволять обернутися, я знайду її.

Вночі мною опановує дивне почуття. Мене просто накриває ніжністю, ніби моя Пара знаходиться поряд і гладить мене. Я починаю муркотіти та з кожним зітханням відчуваю приплив сил. Моя регенерація повернулася до норми!

Через два дні мене випускають із лікарського крила, і насамперед я йду до свого короля. Мені треба доповісти про повернення на службу, але хочу попросити відпустку. Мені треба знайти дівчину!

– Фраю! Ну нарешті-то! Я радий, що ти здоровий і можеш стати до роботи! Ти ж здоровий? – радісно вітає мене король.

– Так, мій королю! – Ердан кривиться. За стільки років дружби ми вже давно не використовуємо офіційне звернення наодинці. – Але, мені потрібна відпустка.

– Фраю, щось трапилося? – здогадується Ердан. Він знає, що без нагальної потреби я б не став просити про відпустку в такий складний для королівства час.

– Це особисте…

– Не зараз! – стогне друг. – Будь ласка, Фраю! Ситуація на Північному кордоні будь-якої миті може вибухнути! Я не хочу війни, але на поступки ми не йтимемо. Ти мені потрібен для переговорів.