Розділ 7

Луана

Сааміт вводить Фраю в кров витяжку з пелюсток пірмалісу – рослини, відвар якої використовується для примусового обороту. Це було дуже ризиковане рішення, оскільки його застосування потребує точності, та в разі передозування можливі небезпечні наслідки. Але, як правильно розрахувати дозу, якщо подібне ще ніколи не робилося?? Ми всі нервуємо, але, здається – обійшлося. Через кілька хвилин після введення ліків у кров, Фрай обернувся, прийнявши вигляд дракона, але при цьому так і не прокинувся. Драконяча регенерація потихеньку робить свою справу, і рани на тілі дракона починають гоїтися. Набагато повільніше, ніж мали б, але все ж активніше, ніж у людському образі.

Наступного дня Фрай усе ще непритомний і, влучивши момент, коли поруч нікого немає, підходжу до нього. Я простягаю до нього руку, бо бажання доторкнутися до дракона переповнює мене. Тепер я знаю, що за почуття переслідувало мене всі ці дні: Фрай та я – Істинна Пара! І зараз я постійно перебуваю поруч, сподіваючись, що це допоможе йому одужати.

Намагаюся без крайньої потреби не підходити близько, але це вище за мої сили!

Я не можу чинити опір цьому тягнуче-ноючому почуттю, яке притягує мене до моєї Пари! Я знов простягаю руку й майже доторкаюся до драконячого боку, що нерівно здіймається від важкого, хворобливого дихання. Але в останній момент відсмикую її.

Що я роблю?? Я не маю права ініціалізувати нашу Істинність! Поєднати непорушними путами головного красеня королівства, і спотворену шрамами потвору? Я люблю Фрая і не можу з ним так вчинити.

– Луано… – Аліка тихо кличе мене, і я відскакую від дракона, як ошпарена, – Цей дракон, Фрай, він твоя Пара?

– Так… – тихо кажу я, уперше зізнаючись у цьому не тільки своїй подрузі, а й собі.

– Тож ти відчула його біль! Дякуємо Богині Гір! – радісно вигукує Аліка.

– Так, дякую Богам, завдяки нашій Істинності вдалося вчасно знайти його та врятувати!

– Він буде вічно тобі вдячний! Коли ви одружитеся, й ініціалізується ваша Істинність… – захоплено каже подруга, але я перебиваю її.

– Коли він побачить мене та мої жахливі шрами, прокляне й нашу Істинність, і Богиню Гір…

– Ні! Фрай так ніколи не вчинить! Та й король Ердан йому не дозволить!

– Саме так! – з гіркотою говорю я. – Він змушений буде провести обряд! Розумієш, Аліко? Ви-му-ше-ний! Ти маєш рацію, Фрай благородний і зробить так, як повинен… І стане посміховиськом для всього королівства! Головний красень і потвора-каліка. І що далі? Буде ховати мене десь на задньому дворі? Чи ти думаєш, що я супроводжуватиму його на заходах і балах, як належить дружині? Зізнайся собі, Аліко! Яким ти бачиш наше майбутнє?

– Луано, я не думаю…

– Ну, давай чесно, подруго! Навіть якщо наша Істинність закружляє йому голову?! Уяви картину: красень Фрай, у парадному мундирі королівського офіцера і я – у бальній сукні. Входимо до бальної зали. Ти тільки уяви нас у палаці, – бачу, як змінюється вираз її обличчя. – Уявила? А тепер скажи, скільки присутніх дам зможе стримати зляканий зойк, побачивши мої шрами? Скільки чоловіків, хоча б подумки, але поспівчувають моєму чоловікові? Скільки за нашою спиною буде розмов та пересудів? І головне питання: Як довго це витримає Фрай?

– Але він усе одно не покине тебе, я певна!

– Не кине! Ти маєш рацію… І сидітиме вдома з дружиною-потворою? Або буде мотатися у відрядження, жити в казармі, напиватися з друзями, тренуватися до втрати сил. Щоб тільки не повертатися додому…

– Луано… Це…

– І не забувай, що Фрай – молодий чоловік. У нього є потреби. А ти думаєш він зважиться на близькість зі мною? Хіба що тільки для зачаття дитини.

Аліка більше не сперечається. Та і про що тут сперечатися?

– Я не можу з ним так вчинити, Аліко. Я надто кохаю його… Нехай у нього буде шанс зустріти відповідну йому дівчину, гарну. Гідну стати його дружиною.

Фрай

Я потроху починаю приходити до тями. Ненадовго. Поступово усвідомлюю себе й те, що відбувається навколо. Спочатку це якісь уривки. Окремі слова, картинки та думки.

Я чую голос… Він невиразно здається мені знайомим.

«… Фрай, у парадному мундирі королівського офіцера і я – у бальній сукні…»

«… кохаю його… стати його дружиною…»

Хто ця дівчина??

Я все частіше приходжу до тями, хоч і ненадовго і вже починаю розрізняти голоси… Друзі, брате, лікарі.

І ще щось. Невловне. Радісне. І розчарування. Я чекав і не отримав… Зрозуміти б про що мої думки…

Вкотре приходжу до тями.

– Сааміте, коли я зможу з ним поговорити? – голос Ердану, здається.

Я мушу… Що? Не пам’ятаю…

– Ваша Величність, він не приходить до тями…

– Сааміте, це дуже важливо. Мені треба дізнатися, чи він передав моє послання і почути відповідь.

Ердан прийшов якраз вчасно. Я намагаюся якось показати, що чую їх.

– Він смикнув хвостом! Він вас чує! – каже якесь дівчисько, і, хоч його голос і здається знайомим, це не та, на кого я чекаю…