Розділ 7

Луана

Сааміт вводить Фраю в кров витяжку з пелюсток пірмалісу — рослини, відвар якої використовується для примусового обороту. Це було дуже ризиковане рішення, оскільки його застосування потребує точності, та при передозуванні можливі небезпечні наслідки. Але як правильно розрахувати дозу, якщо подібне ще ніколи не робилося?? Ми всі нервуємо, але, здається – обійшлося. Через кілька хвилин після введення ліків у кров, Фрай обернувся, прийнявши вигляд дракона, але при цьому так і не прокинувся. Драконяча регенерація потихеньку робить свою справу, і рани на тілі дракона починають гоїтися. Набагато повільніше, ніж мали б, але все ж таки активніше, ніж у людському образі.

Наступного дня Фрай все ще непритомний і, влучивши момент, коли поруч нікого немає, підходжу до нього. Я простягаю до нього руку, бо бажання доторкнутися до дракона переповнює мене. Тепер я знаю, що за почуття переслідувало мене всі ці дні: Фрай та я – Істинна Пара! І зараз я постійно перебуваю поруч, сподіваючись, що це допоможе йому одужати.

Намагаюся без крайньої потреби не підходити близько, але це вище за мої сили!

Я не можу чинити опір цьому тягнуче-ноючому почуттю, яке притягує мене до моєї Пари! Я знов простягаю руку і майже доторкаюся до драконячого боку, що нерівно здіймається від важкого, хворобливого дихання. Але в останній момент відсмикую її.

Що я роблю?? Я не маю права ініціалізувати нашу Істинність! Поєднати непорушними путами головного красеня королівства, і спотворену шрамами потвору? Я люблю Фрая і не можу з ним так вчинити.

- Луана ... - Аліка тихо кличе мене, і я відскакую від дракона як ошпарена, — Цей дракон, Фрай, він твоя Пара?

- Так… - тихо кажу я, вперше зізнаючись у цьому не тільки своїй подрузі, а й собі.

- Тож ти відчула його біль! Дякуємо Богині Гір! – радісно вигукує Аліка.

- Так, дякую Богам, завдяки нашій Істинності вдалося вчасно знайти його та врятувати!

- Він буде вічно тобі вдячний! Коли ви одружитеся, і ініціалізується ваша Істинність… – захоплено каже подруга, але я перебиваю її.

- Коли він побачить мене та мої жахливі шрами, прокляне і нашу Істинність, і Богиню Гор…

- Ні! Фрай так ніколи не вчинить! Та й король Ердан йому не дозволить!

- Саме так! – з гіркотою говорю я. - Він змушений буде провести обряд! Розумієш Аліка? Ви-му-ше-ний! Ти маєш рацію, Фрай благородний і зробить так, як повинен… І стане посміховиськом для всього королівства! Головний красень і потвора-каліка. І що далі? Буде ховати мене десь на задньому дворі? Чи ти думаєш, що я супроводжуватиму його на заходах і балах, як належить дружині? Зізнайся собі, Аліка! Яким ти бачиш наше майбутнє?

- Луано, я не думаю…

– Ну, давай чесно, подруго! Навіть якщо наша Істинність закружляє йому голову?! Уяви картину: красень Фрай, у парадному мундирі королівського офіцера і я – у бальній сукні. Входимо до бальної зали. Ти тільки уяви нас у палаці, — бачу як змінюється вираз її обличчя. - Уявила? А тепер скажи, скільки присутніх дам зможе стримати зляканий зойк побачивши мої шрами? Скільки чоловіків хоча б подумки, але поспівчувають моєму чоловікові? Скільки за нашою спиною буде розмов та пересудів? І головне питання: Як довго це витримає Фрай?

- Але він все одно не покине тебе, я певна!

- Не кине! Ти маєш рацію… І сидітиме вдома з дружиною-потворою? Або буде мотатися по відрядженнях, жити в казармі, напиватися з друзями, тренуватися до втрати сил. Щоб тільки не повертатися додому...

- Луана… Це…

- І не забувай, що Фрай – молодий чоловік. В нього є потреби. А ти думаєш він зважиться на близькість зі мною? Хіба що тільки для зачаття дитини.

Аліка більше не сперечається. Та й про що тут сперечатися.

- Я не можу з ним так вчинити, Аліка. Я надто люблю його… Нехай у нього буде шанс зустріти відповідну йому дівчину, гарну. Гідну стати його дружиною.

Фрай

Я потроху починаю приходити до тями. Ненадовго. Поступово усвідомлюю себе і те, що відбувається навколо. Спочатку це якісь уривки. Окремі слова, картинки та думки.

Я чую голос… Він невиразно здається мені знайомим.

«…Фрай, у парадному мундирі королівського офіцера і я – у бальній сукні…»

«…люблю його… стати його дружиною…»

Хто ця дівчина??

Я все частіше приходжу до тями, хоч і ненадовго і вже починаю розрізняти голоси… Друзі, брате, лікарі.

І ще щось. Невловне. Радісне. І розчарування. Я чекав і не отримав… Зрозуміти б про що мої думки…

Вкотре приходжу до тями.

- Сааміт, коли я зможу з ним поговорити? – голос Ердану, здається.

Я мушу… Що? Не пам'ятаю…

- Ваша Величність, він не приходить до тями…

- Сааміт, це дуже важливо. Мені треба дізнатися, чи він передав моє послання і почути відповідь.

Ердан прийшов якраз вчасно. Я намагаюся якось показати, що чую їх.

- Він смикнув хвостом! Він вас чує! – каже якесь дівчисько, і, хоч його голос і здається знайомим, це не та, на кого я чекаю...