Розділ 7

Луана

Сааміт вводить Фраю в кров витяжку з пелюсток пірмалісу — рослини, відвар якої використовується для примусового обороту. Це дуже ризиковане рішення, оскільки його застосування потребує точності, а в разі передозування можливі небезпечні наслідки. Але як правильно розрахувати дозу, якщо подібне ще ніколи не робилося? Ми всі нервуємо, але, здається, обійшлося.

Через кілька хвилин після введення ліків у кров Фрай обертається, приймаючи драконячу подобу, але при цьому так і не прокидається. Регенерація потихеньку робить свою справу, і рани на тілі починають гоїтися. Набагато повільніше, ніж мали б, але все ж активніше, ніж у людській іпостасі.

Наступного дня Фрай усе ще непритомний. Влучивши момент, коли поруч нікого немає, я підходжу до нього. Простягаю руку, бо бажання доторкнутися до дракона переповнює мене. Тепер я знаю, що за почуття переслідувало мене всі ці дні: Фрай та я — Істинна Пара! І зараз я постійно перебуваю поруч, сподіваючись, що це допоможе йому одужати. Намагаюся без крайньої потреби не підходити близько, але це вище за мої сили.

Я не можу чинити опір цьому тягнуче-ноючому відчуттю, яке притягує мене до моєї Пари. Знову простягаю руку й майже торкаюся драконячого боку, що нерівно здіймається від важкого, хворобливого дихання. Але в останній момент відсмикую її.

Що я роблю? Я не маю права ініціалізувати нашу Істинність! Поєднати непорушними путами головного красеня королівства та цю рубцювату потвору, на яку перетворила мене доля? Я кохаю Фрая і не можу з ним так вчинити.

— Луано… — Аліка тихо кличе мене, і я відскакую від дракона як ошпарена. — Цей дракон, Фрай, він твоя Пара?

— Так… — тихо кажу я, уперше зізнаючись у цьому не тільки своїй подрузі, а й собі.

— Тож ти відчула його біль! Дякувати Богині Гір! — радісно вигукує Аліка.

— Так, завдяки нашій Істинності вдалося вчасно знайти його та врятувати.

— Він буде вічно тобі вдячний! Коли ви одружитеся, й ініціалізується ваша Істинність… — захоплено каже подруга, але я перебиваю її.

— Коли він побачить мене та мої жахливі шрами, він прокляне і нашу Істинність, і Богиню Гір…

— Ні! Фрай так ніколи не вчинить! Та й король Ердан йому не дозволить!

— Саме так! — з гіркотою відповідаю я. — Він змушений буде провести обряд! Розумієш, Аліко? Ви-му-ше-ний! Ти маєш рацію, Фрай благородний і зробить так, як повинен… І стане посміховиськом для всього королівства! Головний красень і потвора-каліка. І що далі? Буде ховати мене десь на задньому дворі? Чи ти думаєш, що я супроводжуватиму його на заходах і балах, як належить дружині? Зізнайся собі, Аліко! Яким ти бачиш наше майбутнє?

— Луано, я не думаю…

— Ну давай чесно, подруго! Навіть якщо наша Істинність запаморочить йому голову?! Уяви картину: красень Фрай у парадному мундирі королівського офіцера і я — у бальній сукні. Входимо до зали. Ти тільки уяви нас у палаці, — бачу, як змінюється вираз її обличчя. — Уявила? А тепер скажи, скільки присутніх дам зможе стримати зляканий зойк, побачивши мої шрами? Скільки чоловіків, хоча б подумки, поспівчувають моєму чоловікові? Скільки за нашою спиною буде розмов та пересудів? І головне питання: як довго це витримає Фрай?

— Але він усе одно не покине тебе, я впевнена!

— Не покине! Твоя правда… І сидітиме вдома з дружиною-потворою? Або буде мотатися у відрядження, жити в казармі, напиватися з друзями, тренуватися до втрати сил. Щоб тільки не повертатися додому…

— Луано… це…

— І не забувай, що Фрай — молодий чоловік. У нього є потреби. А ти думаєш, він зважиться на близькість зі мною? Хіба що тільки для зачаття дитини.

Аліка більше не сперечається. Та і про що тут сперечатися?

— Я не можу з ним так вчинити, Аліко. Я надто кохаю його… Нехай у нього буде шанс зустріти відповідну йому дівчину, гарну. Гідну стати його дружиною.

Фрай

Я потроху починаю приходити до тями. Ненадовго. Поступово усвідомлюю себе й те, що відбувається навколо. Спочатку це якісь уривки. Окремі слова, картинки та думки. Чую голос… Він здається мені невловно знайомим.

«… Фрай у парадному мундирі королівського офіцера і я — у бальній сукні…» «… кохаю його… стати його дружиною…»

Хто ця дівчина? Я все частіше повертаюся до тями, хоч і ненадовго, і вже починаю розрізняти голоси… Друзі, брат, лікарі. І ще щось. Невловне. Радість і розчарування одночасно. Я чогось чекав і не отримав… Зрозуміти б, про що мої думки…

Вкотре розплющую очі.

— Сааміте, коли я зможу з ним поговорити? — голос Ердана, здається.

Я мушу… Що? Не пам’ятаю…

— Ваша Величністе, він не приходить до тями…

— Сааміте, це дуже важливо. Мені треба дізнатися, чи передав він моє послання, та почути відповідь.

Ердан приходить якраз вчасно. Я намагаюся якось показати, що чую їх.

— Він смикнув хвостом! Він вас чує! — каже якесь дівчисько. Хоч її голос і здається знайомим, це не та, на кого я чекаю…

— Фраю, ти передав послання? Мене цікавить відповідь, — Ердан намагається зі мною говорити.

«Вони згодні», — це все, що я встигаю «сказати» королю подумки перед тим, як знову впасти у забуття.

Як тільки в мене вистачає сил встановити ментальний зв’язок із братом, я питаю про дівчину, голос якої чув. Але Філ стверджує, що, крім Аліки, нікого більше не було. Але це інша дівчина, Аліку я добре знаю.

«Філе, друга дівчина… Хто вона?» — подумки питаю брата.

— Ти про кого?

«Помічниця Сааміта».

— Тут тільки Аліка, — дивується брат.

«Ні, ще одна була…»

— Пробач, Фраю, я зустрічав лише Аліку. Ти був у маренні, мабуть, здалося.

«Напевно», — поспішаю заспокоїти брата. Але я точно знаю, що вона тут була — моя Істинна. Тепер я знаю, де її шукати, коли в мене з’являться сили.