Розділ 6

Фрай

Я лежу на дивані у своїй вітальні та ліниво потягую веселющий напій. Філ, вважаючи своїм братським обов’язком урятувати мене від депресії, знову намагається розважити мене розмовою.

— Брате, я не розумію, ти так просто їм це пробачиш? — ще раз, як і всі останні дні, дивується Філ.

Зрештою я не витримую і вибухаю:

— Досить, Філе! Дай мені спокій! Що ти хочеш почути? Що я рогоносець? Посміховисько для степових ящірок? З мене сміється все королівство! Так, я посміхаюся, але бачать Боги, як важко мені це дається. І ти ще нагнітаєш. Вони — Істинні! Ти розумієш це? Хоча, про що я… Поки сам не зіткнешся, повною мірою усвідомити це неможливо!

— Вибач, брате. Але така реакція мені подобається більше, ніж твоя загальмованість.

— Не перепрошуй. І пробач, що підвищив голос.

Ми з братом близнюки, але він народився на десять хвилин раніше, тому вважається старшим. Зазвичай ми з цього сміємося, але іноді на правах законного старшого брата Філ починає поводитися так, ніби різниця між нами не десять хвилин, а десять років. Це поблажливе ставлення дратує.

— Ти вже знайшов свою Пару? — цікавиться він після невеликої паузи. Ще одна спроба мене відвернути?

— Ні… Ще не знайшов. Відчуваю, що вона десь поруч, але поки що не вдається з нею перетнутися.

— Як це відчувається?

— Це дуже, дуже важко, брате. Наче металевим гаком нутрощі тягнуть. І ти йдеш за ним, щоб послабити біль. Напевно, коли я знайду її, відчуття стануть іншими, приємними. А поки що… постійний біль усередині, що тягне.

— Не заздрю я тобі, братику…

— Твоя правда, Філе, тут нема чому заздрити. Але я мушу її знайти. Довго так тривати не може. Тепер я розумію Арію та Старата.

Ще трохи поговоривши з братом, я вирушаю до палацу. Маю взяти в короля важливе послання і доставити його адресату. Виліт призначений на ранок.

Луана

Приблизно за тиждень після початку занять воєнні дії в Академії проти нас з Алікою вщухають. Не знаю, у чому причина. Може, через те, що навчальне навантаження збільшується? Чи тому, що ректор на зборах повідомив: винних у цькуванні однокурсників буде відраховано? А може, вплинуло те, що ми не мовчки зносили образи?

Хай там що, наше життя заспокоюється, і ми повністю поринаємо в навчання. Ось тільки дещо не дає мені спокою, особливо вночі. Це дивне відчуття, що тягне. Суміш туги та солодкого очікування якихось надзвичайних емоцій. Ночами я страждаю від внутрішньої спеки, що переповнює мене. І хоча я не належу до вогнедишних драконів, мене переслідує бажання обернутися і дати внутрішньому полум’ю вирватися назовні. Що зі мною відбувається?

Я навіть уже починаю звикати до цього постійного солодко-тягучого почуття, але сьогодні все змінюється. Біль… Сильний… Ніби ніж… Багато ножів… Розривають моє тіло… Я кричу…

— Луано! Луано! Прокинься! Та що ж це таке... Прокинься, Луано! — я розплющую очі та бачу перед собою перелякане обличчя подруги.

— Що… що сталося? — запитую я та відразу скрикую від болю.

— Що в тебе болить? Де? — Аліка намагається мене оглянути, але я раптом розумію, що це не мій біль.

— Він поранений… — шепочу ледве чутно.

— Хто?

— Він… Я відчуваю це…

Заплющую очі й намагаюся «озирнутися» довкола. Я впізнаю це місце. Це поряд з озером, де я зустріла того гарного офіцера та його брата.

— Аліко, скажи королівській варті! Озеро. Між горами Надії та Близнюків. Там поранений, йому потрібна допомога! Офіцер. Його звуть Фрай.

Аліка біжить геть, а мій біль минає, і я лякаюся: чи живий він ще?

***

Сьогодні занять в Академії немає, і ми з Алікою весь день допомагаємо Сааміту. Вони все-таки встигли, хоча й знайшли Фрая напівмертвим. Його доправили в лікарняне крило, і Сааміт уже кілька годин над ним чаклує. Усе було б набагато простіше, якби пацієнтові вдалося обернутися, але він не приходить до тями.

— Вважаю, що треба застосувати примусовий оборот, — зрештою вирішує Сааміт.

— Як? Нам не вдасться споїти йому відвар! — зітхає Крістіан, друг Фрая і наближений короля Ердана.

— Не обов’язково використовувати відвар, — раптом наважуюся вклинитися в розмову я. — Є інший спосіб. Мене навчила бабуся.

— Розповідай! — вимагає Сааміт.

— Можна зробити не відвар, а витяжку і ввести в кров.

— Ти вмієш робити витяжку?

— Так, бабуся навчила мене. Тільки потрібна не висушена трава, а свіжа.

— Крістіане?!

— Зрозумів, вилітаю.

— Підготуй усе необхідне, щоб не витрачати час, Луано. У нас його мало, він дуже слабкий.

Підходжу до молодого чоловіка, що лежить на столі, і дивуюся його блідості. На той час, коли Фрая знайшла варта, він втратив забагато крові й зараз перебуває на межі. Сааміт постійно робить йому переливання від брата-близнюка, але це ледве утримує Фрая по цей бік межі між життям та смертю. Зараз Філ регенерує, щоб знову віддати кров братові.

Дивлюся на нього з тугою та панічно боюся, що ми не зможемо його врятувати. Так не має статися! Він мусить вижити! Я готова віддати своє життя, якщо це допоможе! Але моє життя і не потрібне — достатньо лише приготувати витяжку з трави пірмаліса для примусового обороту. І красень Фрай житиме…

Нарешті повертається Крістіан з оберемком квіток потрібної рослини, і я беруся до роботи. За годину витяжка готова, і Сааміт вводить її у кров пораненого.

Фрая кладуть на солому у відділенні для драконів, і ми всі відходимо за огорожу, щоб нас не зачепило під час перетворення. Про всяк випадок поруч перебувають кілька вартових — після примусового обороту дракон деякий час може бути некерованим. Але я сумніваюся, що він взагалі зможе поворухнутися.

«Тільки б він вижив. Аби він вижив!» — шепочу про себе, як заклинання.

Аліка стискає мою руку, і ми разом молимося.