Розділ 6

Фрай

Я лежу на дивані у своїй вітальні та ліниво потягую веселющий напій. Філ, вважаючи своїм братським обов’язком урятувати мене від депресії, знову намагається мене розважити розмовою.

– Брате, я не розумію, ти так просто їм це пробачиш? – ще раз, як і всі останні дні під час наших зустрічей, дивується Філ, і, зрештою, я не витримую і вибухаю:

– Досить, Філе! Дай мені спокій! Що ти хочеш почути? Що я рогоносець? Посміховисько для степових ящірок? З мене сміється все королівство! Так, я посміхаюся, але бачать Боги, наскільки важко мені це дається. І ти ще нагнітаєш. Вони – Істинні!! Ти розумієш це?? Хоча, про що я… Поки що сам не зіткнешся, повною мірою, усвідомити це неможливо!

– Вибач, брате. Але така реакція мені подобається більше, ніж твоя загальмованість.

– Не перепрошуй, і вибач, що підвищив голос.

Ми з братом близнюки, але він народився на десять хвилин раніше, тому вважається старшим. Зазвичай ми з ним сміємося із цього, але іноді, на правах законного старшого брата, Філ починає поводитися так, ніби різниця між нами не десять хвилин, а десять років. І поводитися поблажливо. Це дратує.

– Ти вже знайшов свою Пару? – цікавиться він, після невеликої паузи.

Ще одна спроба мене відвернути?

– Ні… Ще не знайшов, але я відчуваю, що вона десь поруч, але поки що мені не вдалося з нею перетнутися…

– Як це відчувається?

– Це дуже, дуже важко, брате. Начебто металевим гаком нутрощі тягнуть. І ти йдеш за ним, щоби послабити біль. Напевно, коли я знайду її, відчуття стануть іншими, приємними, сподіваюся. А поки що… Постійний біль усередині, що тягне.

– Не заздрю я тобі, братику…

– Ти маєш рацію, Філе, тут нема чого заздрити. Але я маю її знайти. Довго так не може тривати. І я розумію Арію та Старата.

Ще трохи поговоривши з братом, я вирушаю до палацу. Я маю взяти в короля важливе послання і доставити його адресату. Виліт призначений рано-вранці.

Луана

Приблизно через тиждень після початку занять, воєнні дії в Академії проти нас з Алікою стихли. Не знаю, у чому причина. Може через те, що навчальне навантаження збільшилося? Чи тому, що ректор, виступивши на зборах першокурсників, повідомив, що винних у цькуванні однокурсників буде відраховано? А може, вплинуло те, що ми не мовчки зносили все?

Хай там що, наше життя заспокоїлося, і ми повністю поринули в навчання. Ось тільки дещо не давало мені спокою, особливо вночі. Це дивне почуття, що тягне. Суміш туги та солодкого очікування якихось понад емоції. Ночами я страждаю від внутрішньої спеки, що переповнює мене. І хоча я не належу до вогнедишних драконів, мене переслідує бажання обернутися і дати змогу внутрішньому полум’ю вирватися назовні. Що зі мною відбувається??

Я навіть уже почала звикати до цього постійного солодко-тягнучого почуття, але сьогодні все змінилося.

Біль… Сильний… Ніби ніж… Багато ножів… Розривають моє тіло… Я кричу…

– Луано! Луано! Прокинься! Та що це таке! Прокинься, Луано! – я розплющую очі та бачу перед собою перелякане обличчя моєї подруги.

– Що, що сталося? – запитую я і відразу кричу від болю.

– Що в тебе болить? Де? – Аліка намагається мене оглянути, але я раптом розумію, що це не мій біль.

– Він поранений… – говорю ледве чутно.

– Хто?

– Він… Я відчуваю це…

Прикриваю очі й намагаюся «озирнутися» довкола. Я впізнаю це місце. Це поряд з озером, де я зустріла того гарного офіцера та його брата.

– Аліко, скажи королівській варті! Озеро. Між горами Надії та Близнюків. Там поранений, йому потрібна допомога! Офіцер. Його звуть Фрай.

Аліка убігає, а мій біль минає, і я лякаюся, чи він живий ще??

***

Сьогодні занять в Академії немає, і ми з Алікою весь день допомагаємо Сааміту. Вони все-таки встигли, хоч і знайшли Фрая напівмертвим. Його доставили в лікарське крило й Сааміт уже кілька годин над ним чаклує. Усе було б набагато простіше, якби пацієнтові вдалося обернутися, але він не приходить до тями.

– Я вважаю, що треба застосувати примусовий оборот, – зрештою вирішує Сааміт.

– Як? Нам не вдасться споїти йому відвар! – зітхає Крістіан, друг Фрая і наближений короля Ердана.

– Не обов’язково використовувати відвар, – раптом наважуюсь вклинитися в розмову я. – Є інший спосіб. Мене навчила бабуся.

– Розповідай! – вимагає Сааміт.

– Можна зробити не відвар, а витяжку та ввести в кров.

– Ти вмієш робити витяжку?

– Так, бабуся навчила мене. Тільки потрібна не висушена трава, а свіжа.

– Крістіане?!

– Зрозумів, вилітаю.

– Підготуй усе необхідне, щоби не витрачати час, Луано. У нас його мало, він дуже слабкий.

Я підходжу до молодого чоловіка, що лежить на столі, і дивуюся його блідості. На той час, коли Фрая знайшла міська варта, він втратив дуже багато крові та зараз перебуває на межі. Сааміт постійно робить йому переливання від брата-близнюка, але це ледве утримує Фрая із цього боку грані між життям та смертю. Зараз Філ регенерує, щоб знову віддати кров братові.