Розділ 5

Луана

Перші дні в Академії більше схожі на війну, ніж на навчання в елітному закладі.

Таке відчуття, що як мінімум 90% студентів налаштовані проти нас! Насмішки однокурсників на заняттях, як виявилося, це ще не найстрашніше. Деякі з них вирішили не обмежуватися лише словами.

Першого ж дня, повернувшись до своєї кімнати в гуртожитку, ми з Арією виявили у своїх ліжках величезних болотних жаб, а на стіні напис: «Подібне до подібного». Мабуть, у цьому місці ми мали злякатися? Але спочатку ми з Алікою одночасно розсміялися, а потім, підморгнувши один одному, узялися до процесу безпечного (для нас і для цих милих створінь) викачування вмісту їхніх черевних резервуарів.

На відміну від наших новоявлених «товаришів по цеху», ми з Алікою чудово знаємо, якою шикарною проносною властивістю вона має. При правильному застосуванні, звісно. 

Здається, комусь із наших недоброзичливців належить провести кілька неприємних діб в ізоляторі!

Більшість викладачів ставляться до нас не упереджено, враховуючи, що Аліку тут давно знають, а сваритися з деканом ніхто в здоровому глузді не буде, тому, хоча вони може і здогадалися, чому пів курсу страждає на кишковий розлад, але виду ніхто не подав. А ми провели кілька спокійних днів.

Наступними нашими «подарунками» виявилися квітки расіріуса – рослини, що чудово пахне, що викликає алергічну реакцію у вигляді драконової корости.

Їх нам знову підклали до ліжка.

- Цікаво, судячи з усього, організатор має непогані знання, — задумливо сказала Аліка, ледь зайшовши в кімнату і почувши запах підступної рослини.

- А ось у виконавця відсутня фантазія – вдруге підкладають у ліжко, — констатую факт, і ми хором вимовляємо:

- Варіса та Калагара!

Ця парочка, схоже, непогано зіспівалася! Але й ми з Алікою порозумілися!

Наступного дня ізолятор лікарняного факультету поповнився двома пацієнтками.

Фрай

 - Фрррраай! - гарчить брат, вриваючись у мою спальню і змушуючи мене підскочити з ліжка.

- Що трапилося, брате, — питаю я, подумки малюючи всілякі стихійні, і не тільки, лиха. Від війни з Імперією, до нашестя іссіміорів-мутантів.

- Фрррай! Це правда?? – продовжує гарчати Філ.

- Що? - Спросоння не можу зрозуміти, що він від мене хоче.

- Ти розлучився з Арією? – нарешті озвучує брат причину всієї цієї метушні.

- А, ти про це, я вже думав, що це сталося! – видихаю. Я справді встиг злякатися!

- То ти розлучився?

- Я так розумію, Арія була у вас?

- Так! І не уникай відповіді!

- Та я до цього й веду! Ти родове кільце у неї на пальці бачив? - спокійно продовжую.

- Ні! - теж трохи заспокоївшись, каже брат.

Наставник нам не втомлювався повторювати, що емоції заразні. І спокоєм також можна ділитися, як і гнівом. Тим більше якщо є ментальний зв'язок, та ще такий сильний як між мною і братом-близнюком.

- Значить, обручки не було. Тож до чого ці питання? Алія нашипіла? - закочую очі та наливаю нам з братом по келиху міцного.

- Ти на мою дружину не наїжджай! Знаєш, чого я тільки сьогодні не наслухався?

- Мм... дай вгадаю, — підношу келих до губ, відпиваю ковток і вдаю що задумався. Потім, різко розплющивши очі, роблю захоплено-здивоване обличчя і видаю:

- Правди! Сьогодні тобі не вдалося почути, що між мною та Арією сталося насправді!

Брат втомлено сідає в крісло та одним махом випиває запропонований мною (елітний, між іншим) напій, тоді як я продовжую пити маленькими ковтками, смакуючи після кожної порції.

- Отже, тебе цікавить правда?

- Годі вже нагнітати, ти в нас визнаний майстер спецефектів. Розповідай уже, що сталося.

– Без спецефектів?

- Без.

- Тільки одні голі, прямо оголені факти?

- Тільки гол... Ти застав Арію...?

- Ага. Обидва були у відповідному вбранні, тобто без нічого. У нашому подружньому ліжку, яке я, до речі, вже наказав викинути, попередньо трохи подрібнивши для зручності. І навіть стіни у спальні розпорядився перефарбувати.

- А як звали цього муда... смертника за життя??

- Старат.

- Стривай, я сьогодні його бачив у канцелярії!

- Так, вони з Арією відлітають на кордон з Озерним Краєм...

- Нічого не розумію, хіба ти його не вбив? Не відірвав голову, не перекусив навпіл?

- Я його пальцем не чіпав...

Філ задумався, потім рішуче підвівся і підійшов до мене. Поторкав лоба, взяв руку і порахував пульс.

- Я не розумію, ти що під заспокійливим? Але з твоєю роботою це неможливо... Чи король Ердан дав тобі відпустку?