Розділ 5

Луана

Перші дні в Академії більше схожі на війну, ніж на навчання в елітному закладі.

Таке відчуття, що, як мінімум, дев’яносто процентів студентів налаштовані проти нас! Насмішки однокурсників на заняттях, як виявилося, це ще не найстрашніше. Деякі з них вирішили не обмежуватися лише словами.

Першого ж дня, повернувшись до своєї кімнати в гуртожитку, ми з Арією виявили у своїх ліжках величезних болотних жаб, а на стіні напис: «Подібне до подібного». Мабуть, у цьому місці ми мали злякатися? Але спочатку ми з Алікою одночасно розсміялися, а потім, підморгнувши один одному, узялися до процесу безпечного (для нас і для цих милих створінь) викачування вмісту їхніх черевних резервуарів.

На відміну від наших новоявлених «товаришів з цеху», ми з Алікою чудово знаємо, яку шикарну проносну властивість вона має. За правильного застосування, звісно.

Здається, комусь із наших недоброзичливців належить провести кілька неприємних діб в ізоляторі!

Здебільшого, викладачі ставляться до нас не упереджено, з огляду на те, що Аліку тут давно знають, а сваритися з деканом ніхто в здоровому глузді не буде. Тому, хоч вони може і здогадалися, чому пів курсу страждає на кишковий розлад, але виду ніхто не подав. А ми провели кілька спокійних днів.

Наступними нашими «подарунками» виявилися квітки расіріуса – рослини, що чудово пахне, але викликає алергічну реакцію у вигляді драконової корости.

Їх нам знову підклали до ліжка.

– Цікаво, судячи з усього, організатор має непогані знання, – задумливо сказала Аліка, ледь зайшовши в кімнату й почувши запах підступної рослини.

– А ось у виконавця брак фантазії – вдруге підкладають у ліжко, – констатую факт, і ми хором вимовляємо:

– Варіса та Калагара!

Ця парочка, схоже, непогано зіспівалася! Але й ми з Алікою порозумілися!

Наступного дня ізолятор лікарняного факультету поповнився двома пацієнтками.

Фрай

– Фррррааю! – гарчить брат, вриваючись у мою спальню і змушуючи мене підскочити з ліжка.

– Що трапилося, брате, – питаю я, подумки малюючи всілякі стихійні, і не тільки, лиха. Від війни з Імперією, до нашестя іссіміорів-мутантів.

– Фррраю! Це правда?? – і далі гарчить Філ.

– Що? – спросоння не можу зрозуміти, що він від мене хоче.

– Ти розлучився з Арією? – нарешті, озвучує брат причину всієї цієї метушні.

– А, ти про це, я вже думав, що це сталося! – видихаю. Я справді встиг злякатися!

– То ти розлучився?

– Я так розумію, Арія була у вас?

– Так! І не уникай відповіді!

– Та я до цього й веду! Ти родове кільце в неї на пальці бачив? – спокійно продовжую.

– Ні! – теж трохи заспокоївшись, каже брат.

Наставник нам не втомлювався повторювати, що емоції заразні. І спокоєм також можна ділитися, як і гнівом. Тим більше якщо є ментальний зв’язок, та ще такий сильний, як між мною і братом-близнюком.

– Отже, обручки не було. Тож до чого ці питання? Алія на вухо нашипіла? – закочую очі та наливаю нам із братом по келиху міцного.

– Ти на мою дружину не наїжджай! Знаєш, чого я тільки сьогодні не наслухався?

– Мм… дай вгадаю, – підношу келих до губ, відпиваю ковток і вдаю, що задумався. Потім, різко розплющивши очі, роблю захоплено-здивоване обличчя і видаю:

– Правди! Сьогодні тобі не вдалося почути, що між мною та Арією сталося насправді!

Брат втомлено сідає в крісло та одним махом випиває запропонований мною (елітний, між іншим) напій, тоді як я продовжую пити маленькими ковтками, смакуючи після кожної порції.

– Отже, тебе цікавить правда?

– Годі вже нагнітати, ти в нас визнаний майстер спецефектів. Розповідай уже, що сталося.

– Без спецефектів?

– Без.

– Тільки одні голі, прямо оголені факти?

– Тільки гол… Ти застав Арію…?

– Ага. Обидва були у відповідному вбранні, тобто без нічого. У нашому подружньому ліжку, яке я, до речі, уже наказав викинути, попередньо трохи подрібнивши для зручності. І навіть стіни в спальні розпорядився перефарбувати.

– А як звали цього муда… смертника за життя??

– Старат.

– Стривай, я сьогодні його бачив у канцелярії!

– Так, вони з Арією відлітають на кордон з Озерним Краєм…

– Нічого не розумію, хіба ти його не вбив? Не відірвав голову, не перекусив навпіл?

– Я його пальцем не чіпав…

Філ задумався, потім рішуче підвівся і підійшов до мене. Поторкав лоба, узяв руку й порахував пульс.

– Я не розумію, ти що під заспокійливим? Але з твоєю роботою це неможливо… Чи король Ердан дав тобі відпустку?