Розділ 4

Луана

Моя ейфорія від вступу до Академії зникла в перший же день занять.

Напередодні ми з Алікою оселилися в гуртожитку, який знаходився набагато ближче до лікарняного крила палацу, де ми тепер проводили весь вільний час, ніж житло Сааміта.

До того ж він розташований поряд із самою Академією. І ми всі, у тому числі й Сааміт, дійшли висновку, що нам там буде набагато зручніше.

Перенісши свої нечисленні пожитки, у нове житло та облаштувавшись там, ми з Алікою з нетерпінням чекали ранку першого навчального дня.

Радісно і рішуче заходимо до аудиторії та, таке відчуття, що потрапляємо до серпентарію...

Більшість студентів нашого факультету – дівчата, у гарному і, судячи з усього, дорогому одязі. Ми з Алікою на їхньому фоні виглядаємо як жебраки.

- Фі... Варісо, ти це відчуваєш?? - одна з дівчат, наших однокурсниць, демонстративно прикриває носик мереживною хустинкою.

- Ти про цей дивний запах, Калагаро? - відповідає їй інша і всі звертають увагу на нас.

- Ти хотіла сказати, сморід. Але мені подобається твоя тактовність, подруго!

Варіса виразно глянув на нас затискає носа пальцями, і всі присутні заржали.

- Боюся, що... еее... запах, назвемо це так, не найгірше з чим нам тепер доведеться мати справу!

Сміх не припиняється, і ми не одразу помічаємо, що до аудиторії зайшов викладач.

Фрай

Я залишився в будинку Клікета і першу добу просто спав, сподіваючись, що Арія не ризикне приймати у нас вдома когось в першу ж ніч мого "відрядження". До того ж мені справді треба було банально виспатися.

А ось другу ніч, що вже повністю відпочив, я провів у частковому обороті, прислухаючись до звуків, що лунали з дому.

Десь ближче до півночі я відчув запах чужинця. А потім і побачив його — молодого офіцера королівської гвардії, що пробирається під покровом ночі до спальні моєї, поки що дружини.

Не бажаючи приймати поспішних рішень (хоча які ще можуть бути сумніви? Не в шахи ж вони зібралися грати в мою відсутність у неї під ковдрою??), я підійшов до вікна і заглянув у спальню. Тепер сумнівів про цілі візиту гарного самця до моєї дружини не залишалося, і я зібрався було увірватися і відірвати голову нахабі, але почув їх розмову:

- Аріє, коли ти йому розповіси?? – лунає чоловічий голос із нашої спальні.

- Я не знаю... я боюся його... ти ж знаєш, Фрай — наближений короля і може зробити з тобою... з нами... як мінімум відправити на Північні кордони! А я там не виживу! – схлипує дружина.

- Аріє, але ми ж Істинна Пара! Це не може продовжуватися вічно! Я не можу тебе ділити з ним! Я вже насилу стримую свого дракона! – гарчить її співрозмовник.

Ось як! Він – Істинний моєї дружини? Я мало не засміявся, уявивши, як це звучить збоку. Ну що ж, смерті Арії я не бажаю, а значить, її пару доведеться залишити живим.

Намагаючись не шуміти, йду в родовий храм і вимовляю слова обряду, що звільняє нас з Арією від шлюбних зв'язків, і повертаюся до дому. Цього разу через двері.

Рішуче заходжу до спальні й зупиняюся у дверях, спостерігаючи переляк парочки та намагаючись утримати себе від бажання прибити їх обох.

– Фрай! Ти тут… як… – злякано вигукує Арія, побачивши мене. Потім переводить погляд на чоловіка, що лежить поряд з нею, і здавлено видихає: - це не те...

- Що я подумав? Ти це хотіла сказати? Ось від тебе, Аріє, я такої банальщини не чекав. Сподівався на щось на кшталт: це все Істинність, я  не мала сили чинити опір... ну на крайній випадок: він узяв мене силою...

За останніх моїх слів, Старат, я впізнав цього молодого офіцера і згадав його ім'я, загарчав і спробував схопитися на ноги просто в тому, що був, тобто без нічого.

- Лежати! - гаркнув я. І, звиклий до слухняності, практично вчорашній випускник військової школи, підкорився.

- Віддай кільце, Аріє, — на диво спокійно, здивувавши самого себе, кажу я.

– Що? - Арія не відразу розуміє про яке кільце йдеться.

- Обручку. Родове кільце. Віддай мені його! Я вже провів ритуал. Ми розлучені. 

Я простягаю руку, і Арія знімає з пальця обручку, і віддає її мені, намагаючись не торкатися моєї долоні та сором'язливо прикриваючись простирадлом.

- Аріє. До обіду мій повірений оформить папери, і ти отримаєш усе, що тобі належить за шлюбним контрактом у разі розлучення.

- Але як же, - «зрада» мало не спитала вона, а я посміхнувся.

- Дякуй Богині Гір і вашій Істинності, але більше ніколи не трапляйтеся мені на очі! Обидва! - наприкінці фрази я все-таки гарчу, випускаючи на волю емоції.

- Старате, твій переказ на кордон з Озерним Краєм я сьогодні ж після сніданку підпишу у короля. І забирайтеся з моїх очей та з мого життя назавжди!

Іду не прощаючись і чомусь полегшено зітхаю. Тепер я вільний для… для чого? Я не розумію. Але почуття, що все йде правильно, не залишає мене.