Розділ 3

Луана

До столиці я дісталася ближче надвечір, як і планувала. І найголовніше – без пригод.

Будинок Сааміта розташований на околиці, що мене порадувало, бо не довелося бродити вулицями міста, де й увечері чимало народу.

Сааміт зрадів, побачивши мене, але ще більше радості моя поява викликала в Аліки – племінниці Сааміта. Як виявилося, вона теж цього року намагатиметься вступати до Академії за квотою! Отже, ми з нею, начебто, конкурентки, але з першої ж зустрічі, прискіпливо, як кожна жінка, оглянувши одна одну, ми розсміялися і дійшли висновку, що ділити нам нема чого. Та й за словами Сааміта, проти нас ні в кого немає шансів. Лише двоє вступників на лікарський факультет мають найвищий бал в атестаті та досвід. Аліку навчав особисто Сааміт, а мене – його вчителька!

Аліка вже кілька років живе в столиці, вона не знатного роду, як і Сааміт, що не завадило йому, до речі, стати деканом лікарняного факультету Королівської Академії! То й Аліка надії не втрачає. І хоча моя ситуація трохи відрізняється, я теж з оптимізмом дивлюся в майбутнє!

Я швидко потоваришувала з дівчиною, до того ж удвох уже не так і страшно. Першої ж ночі ми проговорили до самого ранку, а потім вирушили до Академії, та, хоч і не виспалися, але були щасливі. Тож на підготовчих заняттях ми трималися весь час разом.

В Академії, та й не тільки, я весь час прикриваю обличчя хусткою, знаючи, наскільки шокую своїм виглядом навколишніх. Сподіваюся тільки на те, що ті, з ким мені доведеться спілкуватися в Академії – лікарі, чи збираються ними стати. Отже, я для них імовірніше наочний посібник, аніж виродок на ярмарку. Так я себе заспокоюю… Не можна сказати, що це дуже допомагає, але…

Починаються підготовчі заняття, і ми з Алікою, справді опиняємося найкраще підготовленими. Особливо це помітно на практичних заняттях. І я трохи заспокоююсь – перспектива навчання в Академії виглядає дедалі реальнішою! І, хоч на мене й косяться, але особливої неприязні я не відчуваю. І навіть на деякий час повірила, що моя потворність не така вже й велика проблема. Але все змінилося, коли розпочалися заняття в Академії.

В одну з ночей, незадовго до вступних іспитів, ми всі затрималися в лікарському крилі палацу – Сааміт мав складного пацієнта. Мені кілька разів довелося літати за його дорученнями. То до місцевого травника, то до Сааміту додому. І, вкотре підлітаючи до палацу, я раптом відчула, що хтось за мною спостерігає. Це було на підсвідомому рівні, я навіть трохи збилася з ритму. Але тепло, яке раптом огорнуло мене зовні й розлилося всередині, викликало не знайомі раніше почуття: жар усередині, поколювання під лусочками та стан спокою. Зникли всі страхи та невпевненість. Це окрилило мене в прямому розумінні. Я вирівняла свій політ і вже впевнено замахала крилами до будинку Сааміта та до нового життя.

Вступні іспити ми, ті, хто вступав за королівською квотою, складали не з іншими абітурієнтами. Не лише конкурс, а й сам процес складання іспитів у нас був окремим.

Аліка, яка не менше за мене переживала, через своє просте, не знатне походження, як і я трохи розслабилася, в оточенні таких же абітурієнтів.

А коли оголосили результати іспитів, і ми з нею знайшли себе в списках прийнятих на перший курс лікарського факультету, нашої радості не було меж! Ми забули про всі наші страхи й із нетерпінням чекали на початок занять. Я послала радісну звістку бабусі, й окрилена першими успіхами, чекала подальших, ще більш радісних і щасливих подій.

Фрай

Я тільки-но повернувся з далекого відрядження і страшенно втомився. Передавши пакет із документами королю, я одразу подався додому, не дивлячись на пропозицію Ердана повечеряти разом.

– Так поспішаєш до молодої та прекрасної дружини, що відмовляєшся від запрошення короля? – сміється Ердан.

– Не повіриш, зараз хочу тільки завалитися поспати! – відверто говорю другу.

– Маєш рацію! Не вірю! Фрай, я тебе не впізнаю! – сміємося, але мені дійсно просто дуже хочеться відпочити.

– Старію, напевно, – підморгую другу.

– Може, регенеруєш спочатку, перш ніж до дружини йти? Навіщо ти їй такий слабкий здався? – підколює мене Ердан, і я миттєво реагую.

– Тобі щось відомо, про що я не знаю??

– Ходять чутки, Фраю. Але ти сам знаєш, що чутки можуть і навмисне розпускати…

– Я зрозумів, дякую.

Ми давно з Ерданом знаємо один одного. З дитинства. Наша дружба розпочалася ще до першого обороту. І я знаю точно, що він слова на вітер не кидає. Отже, чутки не безпідставні…

Додому я приходжу вже, не лише смертельно втомленим, а й настільки ж злим.

Побачивши мене після тижневої відсутності, Арія зраділа, і я бачу, що її плани на мене мають явно не платонічний характер. Як зазвичай. Не те щоб я не можу наразі задовольнити її. Ні, мені банально не хочеться! Тим більше у світлі натяків Ердана.

– Ходімо в ліжечко, коханий? – Арія призовне глянула на мене та кокетливо заплескала віями. Раніше я вже підхопив би її на руки та відніс на наше сімейне ложе. Але зараз… Я тільки-но повернувся з Імперії, і почуваюся виснаженим, про що й повідомляю дружині.

Не бажаючи пів ночі слухати охання та зітхання, йду в сад, нібито регенерувати. Як мінімум відпочити.