Розділ 3

Луана

До столиці я дістаюся ближче надвечір, як і планувала. І найголовніше — без пригод. Будинок Сааміта розташований на околиці, що мене радує, бо не доводиться бродити вулицями міста, де й увечері чимало народу.

Сааміт радіє, побачивши мене, але ще більше радості моя поява викликає в Аліки — племінниці Сааміта. Як виявляється, вона теж цього року намагатиметься вступати до Академії за квотою! Отже, ми з нею, начебто, конкурентки, але з першої ж зустрічі, прискіпливо, як кожна жінка, оглянувши одна одну, ми сміємося та доходимо висновку, що ділити нам нема чого. Та й, за словами Сааміта, проти нас ні в кого немає шансів. Лише двоє вступників на лікарський факультет мають найвищий бал в атестаті та досвід. Аліку навчав особисто Сааміт, а мене — його вчителька!

Аліка вже кілька років живе в столиці, вона не знатного роду, як і Сааміт, що не завадило йому, до речі, стати деканом лікарського факультету Королівської Академії. Тож і Аліка надії не втрачає. І хоча моя ситуація трохи відрізняється, я теж з оптимізмом дивлюся в майбутнє!

Я швидко товаришую з дівчиною, до того ж удвох уже не так і страшно. Першої ночі ми розмовляємо до самого ранку, а потім вирушаємо до Академії, та, хоч і не виспалися, але щасливі. Тож на підготовчих заняттях ми тримаємося весь час разом.

В Академії, та й не тільки, я весь час прикриваю обличчя хусткою, знаючи, наскільки шокую своїм виглядом навколишніх. Сподіваюся тільки на те, що ті, з ким мені доведеться спілкуватися в Академії — лікарі, чи збираються ними стати. Отже, я для них імовірніше наочний посібник, аніж виродок на ярмарку. Так я себе заспокоюю… Не можна сказати, що це дуже допомагає, але…

Починаються підготовчі заняття, і ми з Алікою справді виявляємося найкраще підготовленими. Особливо це помітно на практичних заняттях. І я трохи заспокоююся — перспектива навчання в Академії виглядає дедалі реальнішою! І, хоч на мене й косяться, але особливої неприязні я не відчуваю. І навіть на деякий час вірю, що моя потворність — не така вже й велика проблема. Але все змінюється, коли розпочинаються заняття в Академії.

В одну з ночей, незадовго до вступних іспитів, ми всі затримуємося в лікарському крилі палацу — Сааміт має складного пацієнта. Мені кілька разів доводиться літати за його дорученнями. То до місцевого травника, то до Сааміта додому. І, вкотре підлітаючи до палацу, я раптом відчуваю, що хтось за мною спостерігає. Це на підсвідомому рівні, я навіть трохи збиваюся з ритму. Але тепло, яке раптом огортає мене зовні й розливається всередині, викликає не знайомі раніше почуття: жар усередині, поколювання під лусочками та стан спокою. Зникають усі страхи та невпевненість. Це окрилює мене в прямому розумінні. Я вирівнюю свій політ і вже впевнено махаю крилами до будинку Сааміта та до нового життя.

Вступні іспити ми, ті, хто йде за королівською квотою, складаємо не з іншими абітурієнтами. Для нас передбачено не лише окремий конкурс, а й особливий порядок екзаменування. Аліка, яка не менше за мене переживає через своє просте, не знатне походження, як і я, трохи розслабляється в оточенні таких же абітурієнтів.

А коли оголошують результати іспитів, і ми з нею знаходимо себе в списках прийнятих на перший курс лікарського факультету, нашій радості немає меж! Ми забуваємо про всі наші страхи й із нетерпінням чекаємо на початок занять. Я посилаю радісну звістку бабусі й, окрилена першими успіхами, чекаю подальших, ще більш радісних і щасливих подій.

Фрай

Я тільки-но повернувся з далекого відрядження і страшенно втомився. Передавши пакет із документами королю, я одразу подаюся додому, попри пропозицію Ердана повечеряти разом.

— Так поспішаєш до молодої та прекрасної дружини, що відмовляєшся від запрошення короля? — сміється Ердан.

— Не повіриш, зараз хочу тільки завалитися поспати! — відверто кажу другу.

— Маєш рацію, не вірю! Фраю, я тебе не впізнаю! — сміємося, але мені дійсно просто дуже хочеться відпочити.

— Старію, напевно, — підморгую другу.

— Може, регенеруєш спочатку, перш ніж до дружини йти? Навіщо ти їй такий слабкий здався? — підколює мене Ердан, і я миттєво реагую.

— Тобі щось відомо, про що я не знаю??

— Ходять чутки, Фраю. Але ти сам знаєш, що чутки можуть і навмисне розпускати…

— Я зрозумів, дякую.

Ми давно з Ерданом знаємо один одного. З дитинства. Наша дружба розпочалася ще до першого обороту. І я знаю точно, що він слова на вітер не кидає. Отже, чутки не безпідставні…

Додому я приходжу вже не лише смертельно втомленим, а й настільки ж злим. Побачивши мене після тижневої відсутності, Арія радіє, і я бачу, що її плани на мене мають явно не платонічний характер. Як зазвичай. Не те щоб я не можу зараз задовольнити її. Ні, мені банально не хочеться! Тим більше у світлі натяків Ердана.

— Ходімо в ліжечко, коханий? — Арія заклично глядить на мене та кокетливо плескає віями. Раніше я вже підхопив би її на руки та відніс на наше подружнє ложе. Але зараз… Я тільки-но повернувся з Імперії й почуваюся виснаженим, про що й повідомляю дружині.

Не бажаючи пів ночі слухати охання та зітхання, йду в сад, нібито регенерувати. Як мінімум — відпочити. Вдивляюся в небо. Зоряна ніч, повний місяць… І самотній дракон кружляє над палацом, трохи не в такт змахуючи крилами.

Першим моїм поривом було злетіти та з’ясувати, хто літає в забороненій зоні, але потім я розслабляюся. Якщо королівська варта на чолі з Діганом ще не приземлила зухвальця, значить, це свої. Заплющую очі та, напевно, уперше за багато місяців подружнього життя спокійно засинаю.

Вранці, піддавшись пориву, я насамперед йду до Ердана.

— Ердане, я хочу розлучитися.

— Причина?

— Я… ну ми з Арією не Істинні…

— Це не завадило вам одружитися. То в чому причина? Хтось із вас знайшов свою Пару?

— Ні, але…

— Ти застав дружину з іншим?