Розділ 2

Луана

Шлях до столиці зайняв у мене майже дві доби.

Першу ніч подорожі я провела в лісі. Мені вдалося зловити зайця та зібрати ягоди. Для дракона, звичайно, цього обмаль буде, але мені й не так далеко летіти! До того ж цієї ночі я провела в людській іпостасі, і вечері мені цілком вистачило!

Поснідавши залишками зайчатини та пиріжками, дбайливо запакованими мені із собою Касією, я знову вирушила в дорогу. Другий день польоту з незвички виявився набагато важчим, і надвечір я вже ледве махала крилами.

Другу ночівлю бабуся для мене запланувала у її старих друзів, але мені незручно їх турбувати. Та й мої шрами… я намагаюся нікому не показувати своє спотворене обличчя.

Тому і другу ніч я провела в лісі, але цього разу, через погоду, що сильно зіпсувалася, довелося залишитися в драконячої іпостасі. Я притулилася до мокрої скелі, яка нітрохи не захищала від холодного дощу, але прикривала від поривів вітру. Заснути мені так і не вдалося, і до ранку я вже встигла не раз пошкодувати, що не скористалася порадою бабусі. Але вранці дощ закінчився, і мій настрій помітно покращав! Полювати мені не дуже хотілося, я взагалі не прихильник вбивати живність, а пиріжки закінчилися. Я зібрала трохи ягід та грибів і вирушила в дорогу. За моїми розрахунками, до столиці залишалося лише кілька годин. Мені не дуже хочеться за світлих часів дня зустрічатися з незнайомими людьми на вулицях міста, тому я не кваплюсь і решту шляху вирішую подолати пішки, збираючи дорогою ягоди та гриби.

– Гей, дівчино-красуне! Що ти тут робиш зовсім одна? – раптом пролунало в мене за спиною.

Я ойкнула з переляку і, спіткнувшись, упала прямо в бруд.

– Фраю, я, звичайно, знав, що ти майстер укладати жінок, але щоби однією фразою! Пишаюся тобою, брате! – пролунав голос з іншого боку.

Я протерла очі від бруду й побачила двох молодих і, зважаючи на все, знатних драконів. Схожих один на одного, як дві краплі води, тільки одягнені вони були по-різному. Той, якого назвали Фраєм, був у формі королівського офіцера, а другий у звичайному, але дуже добротному одязі. В обох на пальці родові обручки, отже, вони одружені.

Не люблю я таких, тільки вирвуться з дому, пристають до всіх, хто має груди! А мої якраз зовсім не маленькі, з огляду на те, що і зріст у мене не маленький, я всього на пів голови нижче чоловіків, що стояли поруч зі мною. Хоч і не дуже високих, але міцних та жилястих.

– Філе, ти налякав дівчисько! – сміється, той, який Фрай.

– Ну, припустимо, налякав її ти, а не я! Хоча, з іншого боку, – окинувши мене поглядом, сказав Філ, – це дівчисько, схоже, не так просто налякати!

Бруд приховує шрами на моєму обличчі, і брати, не відчувши поки до мене огиди, дуже люб’язні та навіть намагаються загравати.

– Тут поруч, практично за сто метрів звідси, є озеро, де можна вмитися. Ми проводимо!

– Дякую, але не потрібно! – злякано скрикнула я. Мені повинно було начхати на думку цих одружених, але так приємно просто поговорити з кимось, хто не відводить погляду від моєї потворності та не намагається бути люб’язним тільки з пристойності.

– Чи не хочете ви, дівчина-красуня, продовжувати шлях у такому вигляді? – посміхнувся той, що у формі офіцера, і я утратила самовладання:

– У якому вигляді мені продовжувати шлях, я вирішу сама! Без порад… палацових офіцерів!

Чоловік зашипів, і на його гарному обличчі почали виявлятися лусочки.

– Та що ти собі дозволяєш? Обірванка! – ну ось і настав кінець люб’язності. Не надовго багатіїв вистачило… Мій зовнішній вигляд красень вирішив використати, як привід для образ. Але я не збираюся мовчки та опустивши очі все зносити! Хоч я і не знаю своїх батьків, але моя блискуча луска доводить, що я зі знатного роду! Тому гордо відбиваю:

– Франт!

– Фрай взагалі…

– Франт, чепурушок і… і… пустоб’яха! – тупаю ногою і віддаляюся в хащі, розмазуючи рукою по грязьовій масці доріжку зі сліз.

«Франт, чепурушок і… красень…» – повторюю про себе. У мене аж серце тьохнуло, коли я його вперше побачила! Не можна бути таким… вродливим… його дружині, тобто їхніх, братів, дружинам пощастило спостерігати щодня ці досконалі обличчя.

Я, напевно, заздрю, але мені не судилося коли-небудь цілувати таке! Та й навряд чи взагалі хоч якесь. До моїх шрамів важко звикнути. Я так і не змогла. Хоча живу із ними майже все життя. Нещасний випадок, який понівечив моє обличчя та все тіло, стався до мого першого обороту, коли мені ще була недоступна регенерація дракона.

Бабуся впевнена, що досвідчений лікар зможе впоратися з моєю потворністю, але грошей у нас на це немає. Можливо, колись, коли я сама стану лікарем і з’явиться фінансова можливість… не раніше, звичайно, ніж ми з бабусею оселимося у своєму гарному й теплому будинку! Спрямовую я свої мрії в потрібне річище. Розв’язувати проблеми треба послідовно! Зараз моє завдання – дістатися до столиці та знайти Сааміта! Бабусиного учня. А потім вступити до Королівської Академії…

Бруд на обличчі почав підсихати та неприємно тягнув шкіру. В одному цей франт, тобто Фрай, має рацію – мені треба надати собі ладу. Намагаючись не натрапити знову на братів-близнюків, постійно прислухаючись, йду в той бік, де за їхніми словами розташовано озеро.