Розділ 1

– Луано, дитинко, нам треба поговорити, – сказала бабуся Касія, дочекавшись, коли я поставлю кошик із зібраними лікувальними травами на стіл кухні. Якщо так можна назвати маленьке, але багатофункціональне приміщення, де ми готуємо їжу, їмо, сушимо лікувальні трави та готуємо зілля.

– Що трапилося, бабусю? Ти виглядаєш стурбованою! – з тривогою питаю Касію.

– Я отримала відповідь на мого листа від свого учня. Нині він викладає в Королівській Академії. Тебе допустили до вступних іспитів! І якщо ти їх успішно здаси – приймуть на навчання зі стипендією!

– Але як? І… я не можу тебе залишити тут одну! Тобі вже й ходити важко, і літати ти не можеш, та і я… чудовисько лісове із цими шрамами… наді мною сміятися всі в академії будуть!

– Луано, з твоїми знаннями та здібностями, тебе поважатимуть! А шрами… нехай це буде на совісті тих, хто сміється. Ти будеш найкращою ученицею! Я знаю!

Я не можу повірити! Невже збудеться моя найзаповітніша мрія? У мене з’явився шанс навчатися в Королівській Академії, і я зможу стати дипломованим лікарем! Я заберу бабусю з Північного кордону за першої ж нагоди. Ми оселимося там, де тепло, а може, навіть недалеко від гарячих цілющих джерел, де бабуся зможе прогріти свої старі кісточки… Як завжди розмріялася я…

Але для цього мені треба відучитися три курси в Академії. Скласти вступні іспити, і протриматися три роки там, де мене всі зневажатимуть через мій зовнішній вигляд, через бідність і жахливі шрами на обличчі.

Але це єдиний шанс витягнути нас із бабусею із цього місця. І я ним скористаюся!

– Коли мені треба летіти до Академії? – запитую Касію, намагаючись на ходу придумати, де мені влаштуватися в столиці на час вступних іспитів і до початку занять. Якщо я вступлю до Академії… Коли! Я вступлю до Академії, мені нададуть гуртожиток та харчування в студентській їдальні. А якщо ще я отримуватиму стипендію, то зможу відсилати гроші бабусі. А ось до початку занять мені треба десь жити… І в столиці це не дешево. Згадую мапу Диких Земель, наскільки я пам’ятаю, довкола столиці є ліси та гори. На крайній випадок, я можу оселитися в одній із печер і жити там, полюючи та збираючи ягоди.

– До початку занять ти оселишся в Сааміта. Колись він був моїм учнем, а зараз Сааміт – королівський лікар і декан лікарського факультету Академії.

– Але як йому вдалося зробити так, щоб мене допустили до вступних іспитів? Нехай навіть він декан, але навчання в Академії дороге задоволення!

– Молодий король – Ердан, запровадив квоти для бідних, але особливо обдарованих абітурієнтів. Вони складають іспити за окремим списком, тож конкуренція буде сильна. Але я впевнена, що ти впораєшся!

Мені б бабусину впевненість! Так, я багато знаю і вмію застосовувати трави для лікування, але щодо загальноосвітніх предметів… Я самоучка. Бабуся навчила мене читати та забезпечила підручниками, хоч це й було дороге задоволення. Всю шкільну програму я пройшла самостійно та склала випускні іспити екстерном, здобувши вищі бали з усіх предметів!

У мене є атестат та знання. Але чи достатньо цього для навчання в Академії?

– Не хвилюйся, я впевнена – ти впораєшся! – читає мої думки Касія і тут же заспокоює: – До того ж Сааміт обіцяв влаштувати тебе на підготовчі заняття. Вони починаються за три дні. Тож часу на збори тобі залишилося лише до ранку.

Я скрикую, чи то від щастя, що моя найзаповітніша мрія починає збуватися, чи то від жаху, що доведеться так швидко розлучатися з бабусею та звичним життям.

Тікаю у свою кімнату, судомно намагаючись вирішити, що ж мені треба із собою взяти. Я ніколи не вилітала з дому більше ніж на пару днів. І просто не уявляю, що мені може знадобитися. Хоча вибір у мене не такий великий. Збираю майже весь свій одяг, деякі жіночі дрібниці, записник, де зберігаються рецепти зілля від усіляких хвороб. Що ще?? Атестат. Улюблена іграшка – маленький м’який дракончик, який замінив мені сім’ю на все моє життя. І медальйон – це все, що лишилося від моєї родини. У ньому – малюнок молодої та гарної пари – моїх батьків, які загинули одразу після мого народження.

Збори зайняли не більше пів години, а решту часу ми з бабусею просиділи на порозі нашого старого будинку, згадуючи важкі минулі роки та мріючи про щасливе майбутнє.

Уже давно Касія не може літати, а останнім часом, навіть обертається нечасто. Тому ми розлучилися на порозі нашого старенького будинку. Я відійшла трохи убік і обернулася. У драконовій іпостасі мої шрами не такі помітні – їх приховує луска. Але в тих місцях, де знаходяться рубці, луска виглядає трохи інакше й не блищить. Тому я вся якогось плямистого забарвлення і намагаюся без нагальної потреби не обертатися. Особливо за свідків. Але зараз єдиний спосіб для мене дістатися столиці – це долетіти. До того ж непогано було б дорогою полювати, щоб не витрачатися на їжу.

Фрай

– Філе, ти певен, що знову не переплутав? – шиплю я, дивлячись, як мій брат-близнюк обіймає свою дружину – сестру-близнючку моєї. Попало ж мене привезти з Академії Імперії сестер-близнючек за дружин собі та братові!

– А навіть якщо й переплутав? Яка різниця? Хто побачить? – сміється брат, і я миттєво приходжу в сказ. Наші стосунки з Арією останнім часом і так на межі, і їх ніяк не покращать подібні братні жарти… Особливо, якщо це не жарти!