Глава 25

УЛЯНА

Ледве дочекавшись ранку, їду на СТО. Голова після вчорашнього гуде. Усю дорогу намагаюся переконати себе, що все добре, просто вечір був невдалим. І Даманський, і його пришелепкувата колишня — усе це залишилося в минулому. Сподіваюся, вони вчора помирилися, і більше претензій до мене мати не будуть. Ще б весілля мами якось пережити, і більше мені з цими родичами бачитися не потрібно буде.

Ранок не віщував нічого поганого. Дорогою до СТО я налаштувалася на продуктивний робочий день. Адже після відпустки дідуся справ чимало.

Щойно заїжджаю на територію СТО, і одразу розумію, що щось не так. На стоянці стоять дві незнайомі машини. Біля адміністративного корпусу натовп працівників. У повітрі висить така напруга, що її хоч ножем ріж.

Серце неприємно стискається. Швидко виходжу з машини, але ніхто нічого не пояснює, і від цього страх жене мене в офіс. Вриваюся в кабінет і завмираю на порозі.

— Дідусю! — само виривається з грудей.

У мене шок, бо в кабінеті повний безлад. Відчинені шафи. На столі купи документів. Двоє чоловіків у ділових костюмах уважно переглядають папки.

Григорій Іванович стоїть біля вікна похмуріший за грозову хмару і, лише незгідно киваючи головою, дивиться на мене.

— Що тут відбувається? — не витримую я.

Дідусь лише важко зітхає.

— Податкова...

Мені здається, що я недочула.

— Не зрозуміла? Яка ще податкова? У нас же все добре...

Один із чоловіків оглядається на мене і надто невдоволено питає:

— Перепрошую, а ви хто? Я попрошу сторонніх вийти та не заважати слідству.

— Я співвласниця СТО. А ви хто?

Чоловік хмуриться і вже наступної миті показує службове посвідчення.

— Максим Макарович. У нас планова перевірка податкової.

Планова?! Кліпаю з повним нерозумінням. Авжеж. Саме тому вони перевернули весь кабінет догори дриґом. Я чудово розумію, що такі «планові» перевірки просто так не проводяться.

— Ви маєте постанову? — холодно цікавлюся.

Чоловік мовчки простягає документи. Переглядаю їх швидким поглядом. Усе наче законно. От дідько. Але ж нам з дідусем боятися нічого. У нас все прозоро.

— Будь ласка, не заважайте роботі, — спокійно наказує перевіряючий.

Стискаю зуби. Мені хочеться виказати своє невдоволення, але стримуюся, бо розумію, що це може лише погіршити ситуацію.

Тому, підійшовши до дідуся, заспокоюю його. Бо переконана, що тут ці шукайли нічого не знайдуть.

Наступну годину працівники податкової буквально перебирають кожен папірець. Я допомагаю дідусеві знаходити потрібні документи. Все ніби йде нормально. Подумки вже починаю вірити, що обійдеться.

Аж раптом один із перевіряючих відчиняє нижню шафу старого сейфа і з підозрою запитує:

— А це що?

Я моментально обертаюся. І дещо спантеличена, бо в руках чоловіка зелена тека. У мене все холоне всередині. Дідусь теж миттєво блідне, налякано дивлячись на мене. І я розумію, що це треш. Бо такої теки в нас точно не було.

— Оце так знахідка, — фиркає той самий Максим Макарович. Він гортає теку, і мене обдає холодним потом. — Так ось і тіньовий бізнес. Реальні прибутки, які не оподатковувалися, тобто чорна бухгалтерія всіх ваших СТО.

Дивлюся на дідуся й не можу повірити, що він вів нелегальну бухгалтерію.

— Дідусю...

Він лише втомлено заплющує очі і лише незгідно хитає головою. Перевіряючі переглядаються. І один з них заявляє:

— Схоже, це саме те, що ми шукали.

У мене земля йде з-під ніг.

Як? Чому ця тека взагалі тут? І ще цікавить, чия вона? Це явно чиясь підстава, але чия? Тепер нам світять не просто штрафи, а ще чимало волокити та проблем.