Глава 23

МУРАТ

Ще кілька секунд стою на терасі й дивлюся на зачинені двері ресторану, за якими щойно зникла Дюймовочка. Вона пішла в обхід. От же ж уперта.

Ну от, що це зараз взагалі було? Що вона мала на увазі? Невже Нінель щось їй наговорила? Не можу в це повірити, але й виключати цього не можу.

Повільно проводжу пальцями по короткому волоссю і важко видихаю. Я ж просто хотів зрозуміти, що сталося. Хотів розібратися, можливо допомогти... А вона дивилася на мене так, ніби я особисто образив її. Хоча на СТО так і було. Але тоді я навіть подумати не міг, що мені доведеться іще раз перетнутися з цим дівчиськом. А вона, схоже, затаїла на мене образу. Якби про цей випадок дізнався батько... Ох, довелося б мені вислухати нотації.

Підходжу до перил іще ближче. І бачу, що внизу біля ресторану саме зупиняється таксі.

Уляна швидко сходить зі сходів ресторану. Навіть не озирається. Сідає в машину, дверцята зачиняються, і вже за кілька секунд автомобіль повільно рушає з парковки. Проводжаю його поглядом, поки червоні вогні не зникають за поворотом. Вона дивна. От розповіла б усе мені, і я б з усім розібрався.

Ще годину тому ми сперечалися під час танцю, але в її словах хоча б була логіка. А тепер... «Не вплутуй мене у свої стосунки...», «Поговори зі своєю дівчиною...». Стискаю щелепи від нервів і цілковитого нерозуміння того, що сталося. Нінель... Невже вона справді щось наговорила Уляні? Тільки що вона могла їй такого сказати? І головне, навіщо? Не можу скласти докупи ці пазли.

Уляна ніяк не стосується наших із Нінель стосунків. Просто ніяк. Бо я знаю її лише добу. Хоча...

Перед очима вкотре постає СТО. Моя перша зустріч із Дюймовочкою. Тоді я справді поводився, як останній ідіот. Зверхньо, самовпевнено, нахабно. І навіть при тім, що я дуже квапився, я не мав так поводитися. Я образив працівників, а вона за них заступилася. І як би я не хотів цього визнавати, правда на її боці.

Важко зітхаю, бо чудово розумію, напевно правду кажуть: перше враження про людину закарбовується в пам’яті надовго.

Знову важко видихаю. Тоді вона теж склала про мене свою думку. І, якщо чесно, мала на це повне право.

Криво всміхаюся сам собі, бо таке ставлення я справді заслужив. Але сьогодні все було інакше. Вона злилася не просто на мене, в її очах було щось схоже на образу. І саме це не дає мені спокою.

Позаду лунає знайомий цокіт підборів. Заплющую очі. Здогадуюся, що це Нінель. Тільки не вона... Бо лише її не вистачало для того, аби вечір був ідеально зіпсованим.

— І куди ця дика фурія вже погнала? — солодким голосом питає Нінель. — І чому ти її не спинив? Негарно, що вона залишила вечір у розпалі...

Повільно повертаюся. Нінель стоїть, схрестивши руки на грудях, і всміхається так, ніби щойно перемогла. А мене дратує її зверхність та зухвалість.

— Чого тобі треба? — холодно питаю.

— Мені? — удавано дивується вона. — Нічого. Просто цікаво спостерігати, як ти бігаєш за своєю сестричкою. А мені казав, що щойно познайомився. То ти теж, виявляється, не святий.

На такий закид просто мовчу, спантеличений почутим.

— Мурате... — Нінель робить кілька кроків ближче. — Не думала, що ти настільки швидко знайдеш заміну.

Гірко сміюся, бо це абсурд. Здається, лише тепер починаю розуміти агресію своєї колишньої.

— Ти зараз про що? Яка заміна? — нервую. — Так, я познайомився з Уляною значно раніше. І не за дуже приємних обставин...

— Даманський, навіщо ця брехня? — фиркає моя колишня. — Дивись, бо зараз німб над головою засвітиться від твоєї невинності.

— Уляна — моя зведена сестра... Нінель, зрозумій це. І не потрібно нічого вигадувати...

— Поки що, — фиркає Нінель. — Але чи не здається тобі це дивним, що ти, щойно познайомившись з нею, одразу покинув мене?

Я завмираю. Бо, схоже, мої здогади вірні. Нінель точно чіплялася до Уляни. Але я маю це з’ясувати просто зараз.

— Що ти сказала?

— Те, що чув. Я бачила, як ти витріщався на неї. І щойно намагався щось їй впарити. Вже точно оком на неї кинув. Вирішив з молодою шури-мури замутити?

Вона відверто дивиться на мене. В її очах немає злоби, але є отой знайомий звабливий блиск. Вона знову намагається мене звабити, але тепер я на це не поведуся.