Глава 14

МУРАТ

Цілу ніч я крутився без сну. Мені снилися зради Нінель, і я більше втомився за цю ніч, ніж виспався. На ранок мене чекала клініка. Де довелося заплатити втричі дорожче за екстрене проходження обстеження, і вуаля, за три години я вже їду додому.

Задоволений собою. На щастя, основні аналізи показали, що я здоровий, а інші будуть готові до п’яти днів. Але це вже більше — я пройшов обстеження з власних міркувань та безпеки. Тому щиро сподіваюся, що там усе теж ок.

Приїхавши додому, тішуся, що зараз поснідаю та маю ще достатньо часу, аби поспати та почуватися нормально на батькових заручинах.

Але замість сніданку мене у вітальні чекав неприємний сюрприз. Розвалившись на дивані у коротюсінькій сукні, мене чекала Нінель. Я закипів за секунди. Навіть не вітаюся, лише ловлю себе на тому, що потрібно буде наказати охороні, аби цю красуню сюди більше не впускали.

— Що ти тут робиш? — роздратовано питаю.

Нінель граційно підіймається і, виляючи стегнами, йде до мене.

— Навіть не думай наближатися та торкатися мене, — роздратовано реву. Бо мені це неприємно. Не хочу її відштовхувати, тому підвищую голос.

Очі білявки за секунду стають квадратними, а в голосі звучить обурення.

— Даманський, ти нормальний? Ще вчора все було добре, а сьогодні, що? Яка тебе муха вкусила? Що не так?

У мене ступор. Просто немає слів. Хоча розумію, що для неї це, мабуть, норма. Тому зараз їй щось розповідати немає сенсу, бо наші стосунки закінчилися ще вчора.

— Все добре, Нінель...

— Тоді чому ти поводишся так дивно? Я ж приїхала, аби супроводжувати тебе на заручини батька, — кліпає, посміхаючись, вона.

А я не можу оговтатися від її прямолінійності. Ну от реально, слів нема.

— Нінель, ти зараз серйозно?

— Так, — впевнено запевняє вона.

— Мене не потрібно супроводжувати, особливо після всього.

— Після чого?

Це невинне допитування виводить мене з себе. Стримувати себе більше не можу.

— Після... — замовкаю. Не хочу нікого ображати. Я зробив свої висновки, і не повинен нікому нічого пояснювати, бо тут все і так зрозуміло.

— Ну, після чого?! — наче не розуміє, допитується білявка.

Стискаю вилиці, лють у мені буквально кипить, але ображати нікого права не маю. Все, що було сказано вчора, сьогодні дало результат. Тому замість пояснень прямим текстом констатую факт.

— Нінель. Між нами все скінчено. Збирай речі. У тебе дві години, аби все зібрати та покинути мій дім. Поклич покоївку, вона тобі допоможе.

Розвернувшись, йду на вихід з будинку. Я планував відносини, але поки моя колишня носитиметься будинком, я розслабитися не зможу.

— Мурате, ти взагалі адекватний? Яке скінчено? Через, що?

Волає мені у спину дівчина. Зупиняюся і вирішую пояснити доступніше.

— Нінель, моя жінка апріорі спати з іншими чоловіками не може. Це неприпустимо і навіть не обговорюється. Я власник та чистоплюй. Моє — значить, тільки моє. Я речами та людьми загального вжитку не користуюся та не підбираю ні за ким. Сподіваюся, так зрозуміло. Тому наші стосунки завершено.

— Але ж... — кліпає ледь не зі сльозами дівчина. — Ну, що тут такого?

На мить закриваю очі. Це треш. Продовжувати розмову точно не варто.

— Нінель, досить. Бо якщо для тебе такий спосіб життя — це норма, то для мене це огидно та аморально. Збирайся.

Розвернувшись, йду з будинку. Сівши в авто, з буксом їду з дому. Вже по дорозі набираю свого управителя і прошу його проконтролювати збори Нінель, аби вона вклалася у дві години, і коли вона поїде, набрати мене.

Їду до батька в ресторан. Потрібно поснідати і хоч у машині відпочити. Бо додому я не повернуся, доки ця краса не поїде.

От дивуюся, яке ж нестабільне життя. Ще вчора все було добре і чудово, а сьогодні я оговтуюся від шоку. Я ж жити з нею планував. Лише важкий стогін зривається з грудей, бо все не вкладається в голові.