Глава 13

УЛЯНА

Приїхавши додому, видихаю і босоніж йду бруківкою до будинку, яка приємно лоскоче стопи.

Мені так добре, що я реально кайфую. Як же добре, що ця звана вечеря нарешті закінчилася. Але насторожує оте святкування завтра. В мене ж навіть сукні немає. Блін. Я ж реально як Попелюшка. Хмикаю, а цей хамок, мій зведений брат, називав мене Дюймовочкою. Це ж треба таке придумати.

Думки повертаються до цього чоловіка. Виявляється, він вміє говорити нормально. Але перше враження вже не змінити. Воно запам’яталося надовго.

Зупиняюся посеред двору і ловлю себе на тому, що Мурат з цією Нінель досить-таки красива пара, але як на мене їх чекає сьогодні цікава розмова, бо поведінка цієї красуні здалася мені дивною. Хоча, мабуть, такій як вона, можна все пробачити. Все при ній, вона просто ідеальна. І поруч з Нінель, такій як я можна комплекс неповноцінності заробити. Я не заздрю їй, бо чудово розумію, що природою мені такі достоїнства не дано. Але я дуже люблю те, що маю. Я подобаюся собі в дзеркалі і це найголовніше.

Зітхаю та йду до будинку, адже починає крапати дощ. Я саме встигла заховатися під дахом тераси, як зашелестів легенький літній дощ. Виймаю із сумочки телефон і падаю у крісло-кокон, що стоїть на терасі. Вирішую набрати Юлю, може вона не сильно образилася на мене.

Але вже після кількох гудків слухавку знімає Макс. Почувши його голос, я зиркаю на екран і здивовано питаю.

— Привіт! А де Юля?

— Спить, уже. — без емоцій кидає Макс.

— Як відпочинок? — цікавлюся.

— Та нормально. Втомилися трохи.

З мови та слів Макса розумію, що говорити він зі мною не хоче, тому починаю прощатися.

— Гаразд, тоді відпочивайте. Юлі передай хай завтра зателефонує.

— Угу, — лише кидає Макс.

Кладу слухавку і розумію, що подруга на мене образилася. Але я ж нічого вдіяти не можу. Мама то святе, тож хай ображається.

Зручно вмощуюся у кріслі-коконі і заходжу на сайти магазинів міста. Мені потрібно підібрати сукню на завтра. Я швидко знайшла офігенну сукню, але вона кольору мокко. А я не хочу виглядати красивіше за маму, тому вирішую взяти чорну сукню, схожого фасону. Посміхаюся, бо знаю, що нарешті мій дідусь скаже свою коронну фразу: «Мала, та ти богиня. Я пишаюся тобою».

Зітхаю, бо скучила за дідусем. Замовляю сукню на завтра з доставкою. А після передивилася ще все взуття, погляд стрибає на сьогоднішнє взуття. Ні. В мене в гардеробі є улюблені босоніжки, от їх і взую. Вони зручні, стійкі. В них і піду. А головне, вони в тон сукні. На зачіску та макіяж, я вже записалася. Тож все чудово.

Підібгавши ноги, забираю їх у крісло і напівлежачи гортаю стрічку у ТікТок.

Кліпаю, коли дзвонить мій телефон. Це дідусь. Я здивована, бо він дзвонить звичайним дзвінком. Одразу знімаю слухавку. Невже повернувся.

— Привіт, моя дівчинко! Не розбудив?

— Ні.

— Оце добре. А ми з Елеонорою вже повернулися.

Я сідаю рівніше. І справді рада.

— То ви завтра будете на заручинах? — уточнюю.

— А як же. Які заручини без мене можуть бути.

— Оце класно, — посміхаюся.

І в душі радію, адже якщо буде дідусь, мені уже так нудно не буде. І ці заручини пройдуть не так нудно, як сьогоднішній вечір.

Ще трохи поговоривши з дідусем, прощаюся та йду до будинку. Піднявшись до себе, готуюся до сну, а перед очима стоїть образ зведеного брата. Його реакція, коли я вказала на його пасію. Мені здалося, його аж пересмикнуло від побаченого. Тепер навіть цікаво, чим закінчиться їхня розмова сьогодні. Бо він явно пішов з ресторану невдоволений. А цей літній чоловік? Хто він насправді для цієї Нінель? Чим вона займається, що у неї є спонсор? Аж цікаво.

Хмикаю, он як, виявляється, люди живуть. Мають насичене життя. А що я — гайки, бортики, супорти, ремені гарема, сальні блоки... Як жартома каже Юрій Іванович. Ех. Але бляха, мені ж це цікаво. Мабуть, я справді якась неправильна. Але яка вже є, зате справжня. Губи свої, нігті теж свої, і вії свої, все інше теж без зайвого тюнінгу, тож я справжня натуралка. Посміхаюся своєму сарказму і намагаюся заснути, але чомусь безрезультатно. Бо перед очима стоять великі красиві карі очі зведеного брата. І від передчуття зустрічі, яка чекає нас завтра, почуваюся дивно.