Глава 11

МУРАТ

Стискаю жовна. Тиша за столом напружує мене настільки сильно, що руки автоматично стискаються в кулаки. Я радий, що все прояснилося зараз, але тут і зараз це не найкращий час. Краще б це сталося раніше, до цього сімейного знайомства. Бо тепер не знаю, що буде. Адже це кінець наших стосунків, бо після всього що я побачив, продовжувати ці стосунки не маю бажання. Для мене чистота душі та тіла дуже важлива.

Нервово ковтнувши, зиркаю на батька і з його погляду розумію, він вимагатиме пояснень. Та тепер це вже не важливо. Я все поясню йому наодинці. Бо сама Нінель поламала всі мої ілюзії, я ще досі в шоку, але зараз повинен тримати планку.

Моя зведена сестра злилася першою, он знову залипла в телефоні і вдає, що те, що відбувається, її ніяк не стосується. Це, по суті, так, але мені неприємно, що вона бачить мій солідний облом.

— Ммм, Мартине Даниловичу... Розумієте... — порушує тишу Нінель і одразу запинається, кліпаючи довгими віями. — Юрій Олександрович... — вона, знітившись, опускає очі, і доки всі завмерли в очікуванні, мені здається, що мене рвуть на шматки живцем. — Ну. Він, розумієте, типу мій спонсор та меценат.

Нерви здають. От навіщо вона це сказала. Я не впізнаю Нінель, вона сьогодні інша, ніж я знав її донині. Хто вона насправді, я вже побачив і повірити у це складно. Це просто триндець. Я вірив, що знайшов ту, яка стане мені опорою у житті, а вона, виявилося, он що. Виходить, я для неї лише розвага.

— Меценат?! — знявши одну брову догори, перепитує батько.

— Саме так. — вирівнявши спину, запевняє Нінель.

Легкий тихий смішок поруч від моєї зведеної сестри дратує мене. От зараза така. Могла б сидіти тихо.

— Дивно це все якось, моя люба. — хмуриться батько.

— Ну, що тут дивного, Мартине Даниловичу, це нормально...

— Нормально, що? — холодно та невдоволено перепитує батько.

Я різко підіймаюся і без емоцій перепрошую.

— Тату, вибач. Нам з Нінель пора.

Допомагаю своїй супутниці встати з-за столу, а вона обурюється.

— Мурате, ми куди? Ми ж іще не...

— Ми додому, — холодно фиркаю.

Бо не можу допустити, аби ця розмова продовжувалася. Схоже, ця дівчина без гальм і зараз усе вивалить моєму батькові. І хоч він про все здогадався, чути ці деталі ні йому, ні всім іншим не потрібно.

— Мурате, але ж...

— Нам потрібно їхати, — різко перебиваю її, і, притиснувши до себе, хоч мені такі дії неприємні, звертаюся до батька та його супутниць. — Тату, Олено Григорівно, сестричко... Вибачте, нам справді потрібно їхати.

Батько хмуриться, а я прощаюся і, обернувшись, силоміць веду Нінель з ресторану.

— Мурате, не забудь про завтра. — кидає навздогін батько.

Та я лише підіймаю праву руку, не оглядаючись, в знак того, що почув.

Ох, як же мені паршиво, незручно та неприємно. Йдемо практично мовчки та вже на стоянці моя супутниця виривається і, зупинившись навпроти, з люттю заглядає мені в очі.

— Даманський, може, поясниш, що це було? І чому ми пішли?

— А ти не розумієш? — роздратовано шиплю.

— Ні. — заклавши руки під великими грудьми, фиркає вона.

— Тоді сідай в машину, по дорозі поясню. — гримаю і відмикаю авто пультом.

— Я нікуди звідси не поїду. В мене плани на цей вечір. І мої плани тут...

Я саме прочинив дверцята і від такої заяви остовбенів. По тілу прокотився жар.

— В сенсі, в тебе тут плани на вечір?

— В прямому, Мурате. Мене Гавриленко чекає. Я повинна провести цю ніч з ним. — надто спокійно пояснює моя супутниця.

З пересердя гримаю дверцятами своєї машини. Лаюся подумки, на чому світ стоїть. Це що за сюрприз такий? Ще й так невчасно... Батько цього не зрозуміє, якщо Нінель повернеться в ресторан. Зрештою, я не хочу, аби її бачили з Гавриленком сьогодні. Бо як це виглядатиме: прийшла зі мною, а залишилася? Мені головне забрати її звідси, а тоді хай котиться під три чорти.

— Ти тут не залишишся?

— Ага, тебе послухаю. Мурате, отямся, це мій обов’язок, — задерши підборіддя догори, заявляє дівчина.

В мене іще один шок. На що тільки люди здатні, заради легкої наживи? Мене пересмикує. Але я не можу допустити, аби вона тут залишилася з цим старим. Бо цього не зрозуміє не тільки батько, а й жодна адекватна людина взагалі. Та й потім пліток не уникнути.