Глава 9

УЛЯНА

Мої очікування не справдилися. Мурат не пішов, навпаки. Він робить крок ближче і холодно кидає.

— Можливо, я десь був неправий, Дюймовочко, але вказувати на чужі недоліки, ще й так різко... теж не дуже галантно.

На його зауваження хмикаю, бо розумію, що мої слова таки зачепили його. Але вирішую промовчати. Хай думає, що хоче. Не я перша почала цю розмову.

— Чому ти мовчиш? — сухо цікавиться він, звішуючи схрещені руки на перило.

Я закочую очима і відмахуюся.

— Тому, що не маю бажання продовжувати цю розмову.

— Невже образилася? Я ж був тоді на емоціях, — кидає у своє виправдання він та посміхається краєм губ.

— Це не давало тобі права так поводитися, — відмахуюся. — Але ж ти, користуючись своїм положенням, поводився так, наче всі тобі щось винні. Ти вирішив зрівняти всіх зі землею. — Перехоплюю подих і холодно додаю: — Перепрошую за мою різкість та відвертість, але це свідчить про твою хамовитість та низький рівень інтелекту, і не потрібно все валити на емоції. — Різко переводжу погляд на свого співрозмовника і холодно констатую: — Пардон, але це правда.

Повисає напружена тиша. В очах мого зведеного брата повно люті. Я щойно віддала йому здачі тихенько, без кіпішу та емоцій. Можу уявити, якою буде реакція Даманського, бо його гордість я щойно точно поклала.

Але доки він мовчить, я різко змінюю тему, бо мене присутність цього чоловіка починає бісити. Тому, ніби нічого не трапилося, питаю.

— І взагалі, ти чого сюди прийшов?

— Подихати.

Закушую нижню губу, аби не посміхнутися. Здається, він подихав нормально. Але мені байдуже. Це ж не я до нього підійшла, а він до мене.

Марно я сподівалася, що тепер він піде, бо він, пильно дивлячись на мене, просто стоїть. Ну от який упертий.

— Дюймовочко, ти занадто різка? Такій крихітці негарно так поводитися.

Роблю крок убік від нього і кидаю:

— Я звикла віддавати те, що отримую. Тому поводжуся відповідно до того, хто як заслужив. А тобі, якщо щось не подобається, можеш повернутися у зал до своєї ідеальної супутниці. Бо ще не вистачало, аби вона тут сцену ревнощів закотила.

Мурат на мить стискає щелепу. І за кілька секунд я бачу, як його погляд стає гострішим.

— Ти завжди така язиката? — нервово цікавиться він.

— Тільки коли мене дратують, — відмахуюся.

Знову повисає напружена тиша. Вона дратує мене, а ще більше дратує те, що цей панич не йде. І схоже, наміру йти від мене не має. Він трохи відводить погляд уздовж тераси, а потім знову дивиться на мене. І раптом заявляє:

— Уляно, не потрібно звинувачувати зараз мене. Бо ти теж тоді на СТО навіть не спробувала нормально поговорити.

Я фиркаю.

— Ну звісно, після твоїх компліментів, вже й не хотілося нічого пробувати.

— Ти ж одразу наїхала, — обурюється він.

— Авжеж. У тебе зараз типова поведінка для чоловіків. Накосячив і швидко намагаєшся зіпхати свою провину на когось. Це ж ти приїхав і поводився так, наче весь світ належить тобі.

— Бо я поспішав. У мене реально був аврал, — виправдовується він.

— І тому ти вирішив зламати психіку одразу трьох механіків?

Він трохи криво усміхається.

— Так вони швидше впоралися.

— Ага, особливо коли ти стояв над душею, мов кара Божа.

Ми знову замовкаємо. Напруга між нами повертається. Але мене виводить із себе його відвертий погляд. У ньому стільки зверхності та цинізму, що мене калашматить.

Переводжу погляд на зал і через великі вікна бачу, як його Нінель дуже мило спілкується із якимось старшим паном. З іронією посміхаюся і переводжу погляд на свого зведеного брата.

— До речі, братику, краще, ніж мене тут драконити, кралю свою пильнуй, бо вкрадуть — навіть оком не моргнеш.

Він хмуриться.

— Не зрозумів?

Я киваю в бік його Нінель.

— Он твоя красуня уже тусується з якимось красенем, доки ти тут розбір польотів влаштував. Я б на твоєму місці так не ризикувала.

— Вона моя дівчина, — з гордістю заявляє він.

Знизую плечима, лукаво посміхаючись, кидаю колючі фрази.

— Ну от і пильнуй. А то всяке може бути.

Даманський проходиться по мені недобрим поглядом. А потім переводить його на свою пасію. Бачу, як його обличчя різко осувається від невдоволення. Навіть цікаво, чи закотить він шкандаль, чи поводитиметься скромно. Це ж як-не-як ресторан його батька. А от картина за вікном розгортається досить цікава.