Глава 6

МУРАТ

Йду в ресторан і, якщо чесно, не зовсім розумію, що тут роблю. Ну от навіщо батькові це наше знайомство, заручини і весілля взагалі? Навіщо ця показуха? Це цирк якийсь, їй Богу. Та зійдіться собі з тою Оленою, поживіть, потім розійдетеся. Так же було раніше. Батько з усіма жінками так жив, але ж ні, ця Олена особлива. Він хоче бачити її своєю офіційною дружиною. Для чого? Ну от, що в ній особливого? Така ж, як усі. Пересічна тітка, яка намагається вдавати з себе мегакрасуню.

Невдоволено видихаю й озираюся назад. А оце що? Тепер виходить, у мене ще й молодша зведена сестра є. Диво в балахоні та на підборах. Невже їй не душно? Така спека, навіщо їй цей мішок? Мабуть, мені не зрозуміти. Погляд стрибає на мою супутницю, оце інша справа. Оце формат. Вишукана, екстравагантна, зі смаком, усе при ній. Обожнюю таких красунь. Вона просто ідеал жінки. Правда, ми з Нінель недовго разом, всього два місяці, але все в ній мене влаштовує. Я хочу таку дружину, як вона, щоб з вогнем та пристрастю. Бо скромні і такі, як оця, що позаду мене, не приваблюють взагалі.

Входимо до ресторану. Батько теж вручає квіти Нінель. Обіймає її та кличе нас усіх за столик. У дівчат забирають квіти, аби поставити у воду, а ми тим часом присідаємо за столик. Батько допомагає сісти своїй нареченій та її доньці, а я піклуюся про свою красуню.

Я здивований, бо моя зведена сестра сидить поруч зі мною. І доки батько активно намагається всіх розговорити, вона залізла в телефон під столом і щось строчить.

— Улянко, чим ти таким там захопилася? — раптом кличе її батько. — Кидай свої справи. Потім будеш усе вирішувати. Сьогодні ж у нас свято.

Справи? Здивовано підіймаю брову вгору. Які в цієї малої можуть бути справи? Їй, мабуть, ще й вісімнадцяти немає. І єдиними справами які у неї можуть бути, це переписка з кавалерами.

Але на зауваження батька, дівчисько реагує миттєво і відкладає телефон на крісло поруч із собою.

— Вибачте, — тихо кидає вона.

— Відпочинь, дитино. — всміхається батько і одразу звертається до мене. — Сину, а ти попіклуйся про свою молодшу сестру. — Він підморгує мені і нагадує: — Ти завжди хотів молодшу сестру. От твоя мрія і здійснилася.

Ну батько і фантазер. Не дуже хочу йому заперечувати, але все ж спокійно нагадую.

— Я взагалі-то, тату, хотів брата.

— А буде сестра. — сміється він.

Я лише шумно видихаю. Добре, що та сестра вже велика і няньчити не треба. Гаразд, сьогодні попіклуюся про неї. Нічого ж мені не буде.

— Що тобі покласти, сестра? — цікавлюся у неї.

— Спасибі, Мурате Мартиновичу. Це дуже люб’язно з вашого боку. Але не варто... Я сама.

Ну от, хвала небесам. Баба з воза — коню легше. Сама то сама. Хоча її офіційність не подобається мені, але мовчу. 

Дбаю про свою Нінель. От дивлюся на неї, і вона все більше захоплює мене. Поводиться мов сама королева. Не жінка, а мрія. З такою не тільки жити хочеться, а ще й пишатися нею. Витончені манери, впевненість у собі, стриманість, а про її харизму, я взагалі мовчу. Вона в мене просто вогонь. Пристрасна, гаряча. За ці два місяці, що ми разом, я, здається, лише зараз відчув життя на смак. І іншої мені нікого не потрібно.

За столом ведуться розмови ні про що. Батько щасливий, його супутниця теж посміхається, тільки зведена сестра поводиться сковано. Таке відчуття що їй тут нудно і вона не має де себе діти.

Коли подали гаряче, батько завів мову про завтрашні заручини. Розповідає, хто буде, кого запросив. І я вражений, бо схоже батько налаштований дуже серйозно. Він запросив усю родину. М-да. Ноу коментс.

Тааак. Матір заміж я видав два роки тому, батько одружиться цього року. Походу, і мені самому потрібно збиратися одружуватися. Щиро сподіваюся, що Нінель саме та жінка, яка потрібна мені для життя. Не знаю, як буде далі, але поки вона ідеальна.